Чи можливо – і чи потрібно – вводити в Україну миротворців ООН

Ідея залучити миротворчі сили ООН до подолання „повзучої російської агресії” в Україні виникала неодноразово у самих різних людей. Серед прихильників цієї ідеї – секретар Ради нацбезпеки і оборони Андрій Парубій та лідер кримських татар Мустафа Джемілєв.

Сьогодні аналогічну думку висловив і виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов.

Перше, що можна припустити з цього приводу – це неможливість подібної місії. Оскільки рішення про відправку миротворців у зону конфлікту приймає Рада Безпеки ООН консенсусним рішенням, а Росія займає там постійне місце, гарантоване її ядерним статусом.

Безумовно, відмова Росії видати мандат миротворчій місії буде виглядати дещо дивно на тлі безконечної риторики про необхідність захистити мешканців Сходу України від „київських фашистів” – адже така місія, з точки зору здорового глузду, була б гарантом законності дій української сторони.

Але жодних реальних стратегічних переваг Україні це не принесе – клеїти дурня перед світовим дипкорпусом громадянину Чуркіну не звикати.

Проте подібний „дипломатичний тролінг” може мати і явні негативні наслідки для України – в разі, якщо б Росія погодилась. Зокрема, однією з обов’язкових умов діяльності миротворчого контингенту є зобов’язання його нейтральності щодо обох сторін конфлікту – і настійливий імператив до забезпечення інтересів обох сторін в ході переговорного процесу.

Це має сенс, коли мова йде про замирення учасників реальної громадянської війни, в ході якого виробляється взаємоприйнятне рішення для кількох сторін, котрим потім доведеться жити в одній країні. Інша річ, коли ми маємо групи сепаратистів, підбурювані й маніпульовані кадровими диверсантами Російської Федерації. Якщо вони візьмуть приціл на тактику затягування, висунення нереальних вимог –які можна час від часу для інтересу ще й міняти, то в результаті Україна отримає заморожений конфлікт на роки – якщо не десятки років, а радикальному і логічному розвитку заважатиме саме миротворча місія ООН.

Тому вищому керівництву країни варто зважити перед ініціюванням голосування по миротворчій місії на одне просте питання. Якщо українська влада відчуває себе здатною навести лад на Сході самостійно – то варто негайно це зробити, і тоді вже просити про миротворців, які б унеможливили лобову контратаку Росії. В іншому разі, коли віри у власні сили немає, а перспектива значних територіальних втрат видається реальною – негайне прибуття миротворців ООН й „замороження” конфлікту, безумовно, є кращим виходом.