Хто така Надія Савченко, яку в Росії хочуть ув'язнити довічно (ФОТО)

Слідчий комітет Росії висунув звинувачення Савченко в участі у вбивстві російських журналістів Ігоря Корнелюка і Антона Волошина. Про це повідомив ІТАР-ТАСС з посиланням на представника СК РФ Володимира Маркіна. «Пред'явлено обвинувачення громадянці України Надії Савченко в пособництві у скоєнні вбивства журналістів ВГТРК. Вона була затримана на території Росії і поміщена під варту», - повідомив Маркін. Частина 2 статті 105 Кримінального кодексу РФ, за якою обвинувачується Савченко, передбачає максимальне покарання у вигляді довічного ув'язнення.

«Що стосується затримання Савченко, то, як з'ясувалося, вона без документів, під виглядом біженки, перетнула кордон Росії. І при перевірці документів в одному з населених пунктів була затримана для встановлення особи. Після цього з'ясувалося, що Савченко проходить як підозрювана по кримінальній справі про вбивство російських журналістів», - йдеться в заяві.

МЗС України висловив категоричний протест у зв'язку з незаконним вивезенням на територію Росії українського військовослужбовця. Нагадуємо, наприкінці червня (орієнтовно 20-го числа) старший лейтенант української армії, штурман-оператор вертольота Мі-24 Надія Савченко потрапила в полон до терористів «Луганської народної республіки». 

Небо Надія Савченко полюбила ще в дитинстві, коли літала з батьками до Криму. З тих самих пір вона мріяла про нього. Довго за різними довідниками шукала, в яких інститутах готують льотчиків. І знайшла Харків - університет повітряних сил. Приїхавши подавати документи, почула від чоловіків з великими зірками на погонах: «У тебе є одна проблема - ти дівчина». Надія відповіла: «А за штурвалом літака чим потрібно думати - головою або тим, що між ніг?» - «Ах, ти ще й хамка. Все, до побачення». Після цього вона їздила в цей інститут чотири роки поспіль. На КПП говорили: «В армії дівчат немає, тим більше в авіації». На що Надія відповідала: «Неправда, є». І на четвертий рік все ж домоглася прийому у генерала, який попередив: «Якщо хочеш вчитися, відслужи рік в армії».

Надія одразу ж пішла контрактником до Збройних Сил. Спочатку її відправили служити радисткою. Але така служба була не для неї. Вирішила, що ніде, крім як у десантних військах, не зможе бути ближче до неба. І пішла проситися до командира десантного батальйону. Щоб від неї відчепитися, комбат сказав: «15 кілометрів полігону, з 15-кілограмовим рюкзаком десантника. Біжиш разом з хлопцями, по снігу. Якщо не відстанеш від них - візьму». «Добре» - відповіла Надя і через тиждень вже служила у Житомирському аеромобільному батальйоні.

У 2004 вона разом з іншими миротворцями пішла служити до Іраку, де була стрільцем третьої роти 72-го окремого механізованого батальйону. Їздила на патрулювання, ходила в наряди, не очікувала ніяких поблажок. «Я не жінка, я - солдат», - не раз повторювала, коли хтось із хлопців намагався бути з нею джентльменом. Вона добре знала - сама вибрала таку професію, тому сама буде нести свій автомат.

«В Іраку ми були півроку. Я зрозуміла, що це єдине місце, де солдат може виконувати свою пряму роботу - там не потрібно збирати недопалки або ходити в наряди по туалетах. Єдина складність - коли ти одна, а поруч батальйон «голодних» мужиків. Але мені було безпечно спати в одній кімнаті з 25 хлопцями, бо знала, що якщо у одного «зірве дах», то його зупинять інші. Я служила з ними як товариш, і поступово вони звикли сприймати мене саме так», - розповідала Надія.

«На війні нікому нічого не доводила, просто виконувала свою роботу, щоб її не робили за мене інші», - розповідає Надя. Найяскравіший спогад з війни - буря в пустелі, коли на відстані витягнутої руки вже нічого не видно, романтично згадує льотчиця.

Разом з хлопцями, Надія долала багатогодинні марші, займалася рукопашним боєм, стріляла з різних видів зброї, стрибала з парашутом, вивчила всі тактичні дії підрозділу, а головне - ні від кого не відставала. Всі зрозуміли: вона «своя». Це була її перша маленька перемога на шляху до мрії. Але для того, щоб стати пілотом, цього було мало. Вона знову поїхала до Харкова, знову почула відмову: мовляв, не вистачає військового досвіду.

Тоді вона пішла до міністра оборони Анатолія Гриценка, два місяці чекала своєї черги на прийом і попросилася вчитися літати. Лише після цього дівчину прийняли.

Надія не заміжня, хоча сватаються до неї постійно. «В Іраку один араб поліцейський спочатку хотів купити мене за двох баранів - це у них там стандартна ціна за жінку. Потім там же, в Іраку, мене хотів купити ще й принц Ес-Сувейри, вже за 50 тисяч доларів. Для порівняння: таку суму у них дають за голову терориста. Принц сватався серйозно - привозив мені на КПП троянди, фініки, золото. Я брала тільки троянди - щоб уважити людину. У підсумку комбат пояснив йому, що операція неможлива. Хоча я не пішла б за нього навіть за мільярд»

По закінченню університету Надія проходила службу в Бродах Львівської області, в третьому окремому полку армійської авіації. У зону АТО поїхала добровольцем

Інтерв'ю взято за два тижні до полону

Допит Надії Савченко у полоні

Військовий льотчик Надія Савченко