Чи погодиться американський прокурор боротися з корупцією в Україні

Інформація про те, що на посаду директора Національного антикорупційного бюро може бути призначено колишнього федерального прокурора, помічника прокурора США Богдана Вітвицького, звісно, не могла не потішити.

Етнічний українець Богдан Вітвицький з 1992 року служив в якості федерального прокурора в Міністерстві юстиції США. У період з травня 2007 по вересень 2009 року працював в якості юридичного радника при посольстві США в Києві, де він працював над проектом по боротьбі з корупцією. У зв'язку з цією роботою він був другим іноземцем, який коли-небудь отримав медаль від Державної прикордонної служби України та подяку від парламентського комітету по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, а також відзнаки Міністерства внутрішніх справ.

Вітвицький є засновником і першим президентом Україно-американської професійної і бізнесової асоціації Нью-Йорку і Нью-Джерсі, і засновником стипендіальної програми, що в 1990-х роках надавала можливість українським студентам протягом семестру навчатись в Гарварді. Він має ступінь доктора наук та диплом юриста, обидва отримані в Колумбійському університеті.

Отже, причини бажання української влади призначити пана Вітвицького на цю посаду цілком зрозумілі. Складається враження, що голосне юридичне ім'я, досвід практичної правоохоронної роботи та бездоганна репутація поєднуються в одній особі на наших теренах вкрай рідко.

На подібні роздуми наводить хоча б той факт, що комісія, яка обиратиме директора Антикорупційного бюро, складається з людей, від практичної правоохоронної діяльності вельми далеких – за винятком хіба Джованні Кеслера, директора Європейського бюро по боротьбі із шахрайством. Себто зрозуміло, звичайно, що для роботи в комісії люди обирались такі, які б не викликали публічних сумнівів у безпристрасності, і не стали в процесі вибору просувати якісь свої інтереси. Проте симптоматично, що серед них не виявилося навіть, приміром, посивілих ветеранів правоохоронної системи, які давно вийшли у відставку.

Тому Вітвицький, з більш ніж 25-річним практичним стажем, нагородами від американського правосуддя, та давньою і прискіпливою увагою до українських проблем, був би хорошим варіантом для посади директора Національного антикорупційного бюро. Тим паче, що він не раз стикався з українською проблематикою – зокрема, на посаді радника з правових питань департаменту юстиції США в Україні.

Інша річ, що пан Вітвицький просто "не вписується" в сучасну українську реальність. Зокрема, колишній федеральний прокурор не розуміє багатьох "очевидних" для українських юристів речей. Більше того, він висловлює цю свою недовіру голосно і публічно. Він не розуміє, наприклад, чому люстрацію здійснює не авторитетний незалежний орган, а, фактично, нові чиновники. А також чому тільки під люстрацію потрапляють чиновники, стосовно яких треба проводити кримінальне слідство за підозрою в корупції. І чому взагалі люстрацію регулює закон, який, з одного боку, дає широке поле для зловживань, а з іншого – не гарантує практичного використання навіть проти очевидних кандидатів на покарання. Себто чому люстрацію, фактично, втопили у балаканині і дрібних адміністративних інтригах. Хоча останнього пан Вітвицький, як юрист і особа вихована, звісно, не каже. Можна припустити, що подібні думки є у Богдана Вітвицького і щодо багатьох інших елементів українського законодавства – просто він ще не висловлював їх публічно.

Тому виникає справедлива підозра, що чоловік, який вже не женеться за престижем і кар’єрними здобутками – вік і статус йому це дозволяють – не погодиться на гру за правилами, які йому не подобаються. Або, здійснивши своєрідну "самопожертву", погодиться – але невдовзі пошкодує і скасує своє рішення.