Чому Україні не варто переймати французький досвід боротьби з екстремізмом в інтернеті

Залишається надіятись не тільки на те, що подібний закон не пройде у Франції, але й що ніхто з українських чиновників не спробує зробити щось подібне.

Заява президента Франції Франсуа Олланда про те, що уряд його країни готує до обговорення законопроект, котрий вводить відповідальність за розміщення екстремістських матеріалів в інтернеті, була цілком очікуваною. Після паризьких терактів "закручування гайок" у Франції було неминучим.

Цікавим виявився зміст нововведення. Який полягає у тому, що інтернет-компанії, котрі "дозволяють розміщувати на своїх ресурсах" подібні тексти "... будуть вважатися співучасниками розпалювання ненависті". Помітьте – не "відмовляються видаляти за рішенням суду", наприклад, а саме просто дозволяють розміщати.

У зв'язку з цим законом журналісти впевнено передбачили проблеми для Google, Facebook, Twitter і багатох-багатьох інших

"Великі оператори, і ми знаємо, хто вони, вже не можуть закрити очі на порушення, якщо вони вважатимуться співучасниками того, що розміщено (на їхніх ресурсах)", сказав Олланд. "Ми повинні діяти на європейському та міжнародному рівні для визначення нормативно-правової бази, що інтернет-платформи, які керують соціальними медіа, можуть вважатися відповідальним, і що проти них можуть бути вжито сакцій".

Звичайно, після скандалу з АНБ, російських ініціатив стосовно перенесення всієї інформації про росіян на російську територію і т.д. дивуватись химерним ініціативам з боку державного керівництва ніби не доводиться. Проте Олланд таки зумів зробити непередбачуваний хід.

На удар терористів, спрямований проти свободи слова, народ Франції відповідає маршами свободи, а президент Франції, соціаліст, до речі, – пропозицією навіть не про цензуру – а про самоцензуру соціальних сервісів.

Чудесними, звичайно, є і прикладні моменти президентської ініціативи. Наприклад, хто з персоналу Facebook буде визначати, що є екстремізмом, а що – ні, бо на практиці в багатьох випадках це зовсім не так просто, як здається. А також хто буде оплачувати судову тяганину з незадоволеними цензурою, які, без сумніву, з'являться. Але це – технічні моменти.

Принциповим є інше. Держава у подібний спосіб намагається правоохоронну і каральну функцію, яка є частиною її безпосередніх обов’язків,  перекласти на ІТ-компанії.

Звичайно, газети та журнали несуть відповідальність за екстремістські матеріали на своїх сторінках. Але газети та журнали мають відповідних співробітників, які перечитують всі без винятку матеріали перед публікацією. Кінцевий продукт, що потрапляє до читача – результат співпраці автора, редактора, коректора і багатьох інших людей.  

Натомість соціальні медіа – це радше бетонний паркан, на якому кожен охочий пише що завгодно. При тому ні виробники бетонних парканів, ні їх "користувачі" не несуть відповідальності за хуліганські написи на них. Хуліганами займаються правоохоронці. Які у випадку і Інтернет-сервісами намагаються перекласти з хворої голови на здорову.

Звичайно, проблеми Франції нам зараз може й далекі. Але загалом ситуація з екстремізмом в соціальних мережах в нас зараз, м’яко кажучи, не краща.

Потік екстремізму в соціальних мережах, при тому екстремізму явного і неприкритого, перейшов всілякі межі. І державні структури явно не справляються з ситуацією. Яскравим прикладом може служити, наприклад, вчорашнє повідомлення Мінкульту про плани притягнути до відповідальності цілих двох представників УПЦ МП, які закликають до зриву мобілізації в Україні. При тому одного з них – за оціночне судження в соціальних мережах на тему того, що війна на Сході України "не варта того, щоб на ній вмирати". Яке судження, скоріше за все, ніякий суд екстремістським не визнає. Це на тлі того, що говорять у соцмережах сотні, якщо не тисячі різних наділених духовним саном осіб!

На такому тлі ймовірність перекласти проблеми з Мінкульту та МВС на плечі провайдерів та власників соціальних мереж може видатися блискучою. Щоправда, вона не допоможе здолати екстремістів, і буде прямим порушенням прав громадян, звинувачувати і карати яких може тільки суд, але кого б це спинило. Залишається надіятись, що наші чиновники не читають французьких газет.