Не буває народів-погромників

У Варшаві ображені словами директора ФБР Джеймса Комі, який у статті, опублікованій у газеті The Washington Post 16 квітня, написав щодо Голокосту, що "вбивці та їх спільники в Німеччині, Польщі та Угорщини і в багатьох інших країнах не вважали в глибині душі, що чинять злочини. Вони переконали себе в тому, що роблять правильну справу, необхідну справу".

У Польщі всі останні десятиліття роблять все, щоб змінити образ власної країни як "території Голокосту", нагадуючи західній громадській думці, що сама Польща, як держава, в цей період була окупована Рейхом. Емігрантський уряд Польщі, навпаки, намагався допомогти своїм громадянам усіх національностей.

Серед поляків було чимало людей, які допомагали євреям і ризикували власним життям. Чи були колаборціоністи? Звичайно, як і в кожній країні. Але ці люди були не просто посібниками нацистів. Вони були зрадниками власної держави.

Про все це нагадують сьогодні провідні польські політики - починаючи від президента країни Броніслава Коморовського, провідні засоби масової інформації, громадські діячі. Для Польщі це не просто питання історії - це питання честі. Саме так до історії і необхідно ставитися. І цьому треба вчитися.

В українців не було держави в роки другої світової війни. Не було навіть в тій мірі, в якій вона була у поляків. Емігрантська влада УНР не визнавалася міжнародним співтовариством і не могла впливати на події на окупованих територіях. Якщо сприймати в якості "держави" Українську РСР, то її владу можна звинувачувати хіба що у відсутності стратегії евакуації єврейського населення - але не у свідомому сприянні Холокосту. Тим не менш, в громадській думці Заходу образ українця - посібника Холокосту не менш відомий, ніж образ поляка - учасника злодіянь Рейху. Причому цей образ активно створювала і підтримувала повоєнна радянська пропаганда, якій необхідно було очорнити український національний рух. Вималювати українців народом погрому - це було найулюбленіше заняття радянських, а перед цим російських пропагандистів. І потрібно сказати, що вони досягли певного успіху.

Поза всяким сумнівом, будь-який народ несе відповідальність за своїх колаборціоністів. Однак відповідальність за масові репресії, за геноцид несе тільки держава - коли вона є. Тому що ніхто, окрім держави, не може бути організатором геноциду. Те, що українці на власних землях жили в чужих державах, необхідно пояснювати і доводити. У цій ситуації, як і в Польщі, кожен робив свій власний вибір. Були й ті, хто служив окупантам. А були й ті, хто ризикував власним життям і рятував невинних людей. Для того, щоб зрозуміти, скільки таких людей було в Україні, досить прогулятися по території меморіального комплексу в Яд-Вашем в Ізраїлі.

Не буває народів-погромників. Бувають держави-вбивці, що створюють умови для геноциду та масових репресій. Серед цих держав - нацистська Німеччина і комуністичний Радянський Союз. Але Польщі та України серед них немає. Польща була окупована 1939 року і її уряд втратив контроль над своєю територією. Україна була окупована в 1918-1920 роках і відновила свій справжній державний суверенітет тільки в 1991 році. У такий період важливі дії кожної окремої людини - і вчинки праведників на терезах історії завжди переважують вчинки грішників.