Борис Філатов: Я добре почувався багатим, але настав час, коли країна сказала "треба", і довелося підставити плече

Коли я читав Вашу біографію, то згадав один фільм – "Канікули Кроша". Я просто прочитав, що Ви колекціонуєте нецке. Чому Ви почали їх колекціонувати?

Через цей фільм. Ще до війни, до революції я очолював відділення міжнародної організації колекціонерів нецке у всьому колишньому СРСР зі штаб-квартирою в Москві. До такої міри я зайняв принципову позицію - я там написав заяву, пішов. Але я знаю всіх російських колекціонерів, всіх українських, у всьому пострадянському просторі. І основним мотивом збирати ці фігурки був цей фільм за повістю Анатолія Рибакова.

Ви, виходить, - романтик?

Якоюсь мірою - так. Я швидше - цинічний романтик.

Вибачте, "цинічний ублюдок", Вас назвали?

Ні, накачаний.

А що Ви подумали, коли Вас так назвали?

Ну, для мене це визнання, коли з вуст "великого реформатора", "месії", колишнього президента Грузії прозвучало таке визнання - мені було приємно, чесно. І я збираюся подавати на Михайла Ніколозовича в суд, але не за "накачаного ублюдка", а за те, що він назвав мене "бандитом". Ми з вами десь колеги, я колись був телевізійним журналістом і вів на дніпропетровському телебаченні, напевно, найбільш рейтингову програму, і навіть ще президент Ющенко нагородив мене званням заслуженого журналіста України.

А потім президент Порошенко Вас навіть орденом нагородив.

А тепер Саакашвілі назвав мене бандитом. Тільки де був Саакашвілі, коли під мене сепаратисти закладали два фугаси і хотіли вистрілити з гранатомета.

Ну як де був, я пам`ятаю, він приїжджав до Дніпропетровська, хвалив Вас…

Так, хвалив, говорив про те, що Дніпропетровщина на чолі з командою Коломойського врятували країну ... але це політика - це брудні речі.

Ну Ви ж тоді його теж запрошували, і тоді у Вас з ним були нормальні стосунки?

Ми його не просили. Він приїхав сам і приїхав "сватати" своїх, так би мовити, помічників. Вони пропонували будь-які форми співпраці, починаючи від військової сфери, радників, ще когось, інструкторів. Ми поговорили, послухали, але зрозуміли, що нам з цією людиною не по дорозі.

Але заради справедливості треба сказати, що досить багато грузинів воювали справді на фронті та воювали героїчно, гинули. І точно так багато з тих, хто працює у виконавчій владі, хтось не справляється, і про це багато говорять, а хтось успішно працює.

Абсолютно - люди є різні. Але я Вам скажу - різні люди і різні думки. І в тому числі люди, які воюють з Грузії зараз у добровольчих батальйонах, ВСУ, у них теж є зовсім неоднозначна думка про Михайла Ніколозовича.

Ми, на жаль, усі живемо в полоні певного роду ілюзій. Я вам скажу, що моя не політична, а публіцистична діяльність спрямована на те, щоб ці ілюзії прибирати.

Ви сказали, що працювали журналістом. І Ви так само працювали адвокатом, вели досить великі справи. Ви зараз - член "групи Коломойского", як про це кажуть, Ви можете про це так сказати?

Я не можу сказати, що я - член групи Коломойського. Знаєте, щоразу коли ми говоримо про олігархів, про промислово-фінансові групи чи про якісь інші поняття, то потрібно завжди спиратися, знаєте, є така наука "лінгвістична філософія", тобто що ми вкладаємо у зміст слів. У Коломойського немає групи, у нього немає вертикально-інтегрованого холдингу. "Приват" - це спільнота людей, які мають якісь спільні інтереси. Це не як, наприклад, вертикальний холдинг у пана Фірташа чи Ахметова.

Але це спільні бізнес-інтереси? Чи не лише бізнес?

Так. Я як би кажу про своє минуле. Зараз я - депутат. І у мене з ним, зрозуміло, немає ніякого спільного бізнесу. Так, ми з цією людиною давно знайомі. Так, ми десь можемо вважати один одного друзями. Так, колись ми були партнерами у сфері Ріал Естейт нерухомості.

Але у Вас були і періоди конфліктів?

Звичайно, у мене був період, коли я з Ігорем Валерійовичем не розмовляв півтора року. Ми посварилися через будинок у Криму. Причому найцікавіше - він людина з дуже специфічним почуттям гумору. Він мені цей будинок досі згадує, каже: "Ну що, поїдемо відпочинемо?". Різні були ситуації, але це життя.

Як Ви будували своє життя? Ви були адвокатом у різних груп, людей, на великих комерційних підприємствах, з різних сторін виступали, ви були журналістом, вели рейтингові програми на дніпропетровському каналі. Зараз ви - депутат, ви – космічний турист, відклався цей запуск?

Так, човник розбився, пілот загинув, а другий пілот отримав важкі поранення. Плюс я зараз не в найкращій фізичній формі, тому що, я Вам скажу, що за ці півтора року пережитого кошмару особливо не було коли думати про підготовку до польоту в космос. Особливо коли ми працювали в Дніпропетровській ОДА, ну ми працювали по 20 годин на добу.

Але я хотів Вас запитати, ось у Вас таке цікаве життя, я уявляю, що ви відчували певний "фан", коли Ви вели справу, Вам платили гроші - Ви її вигравали; вигадували якісь схеми; виходили на канал – Вам аплодували; Вас забороняли, виганяли. А для чого це все? Щоб стати народним депутатом?

Якщо Ви думаєте, що я щасливий від нинішнього свого статусу - ні. Це обставини. Коли відбуваються такі події в країні - це вже як у "Білій гвардії" - ти не знаєш, на якому березі тебе викине. Я ніколи не замислювався ні про державну кар'єру, ні про те, що стану депутатом.

Багатою, творчою, вільною людиною я себе абсолютно добре почував. Я приходив на роботу об 11:00 і йшов о 17. У мене все було, я проводив по півроку за кордоном. Але просто виникла така ситуація, коли країна сказала "треба", і довелося підставити їй своє плече. І потім у нас вийшло, у нас завжди все виходило, в адвокатурі, на телебаченні. У мене, мого партнера і друга Геннадія Корбана, у нас завжди були різні личини, у мене так точно, різні іпостасі, але в кожній з них я отримував самореалізацію.

Ну в Корбана теж, ми домовлялися, що ми не будемо з ним говорити, тому що вибори, але я скажу Вам чесно, що з одного боку я його бачив у якихось схемах, які того часу називали "рейдерськими" і, справді, вони буле дуже жорсткими в бізнесі, а з іншого боку я його бачив на фронті, коли я туди приїздив, коли він їхав на передову і не боявся. Це теж така суперечлива людина, так?

Я б не сказав - протиріччя в цьому немає. З приводу фронту - це взагалі загальновідомий факт, його внесок у зміцнення боєздатності та побудові перших добровольчих батальйонів. А з приводу рейдерства, давайте повернемося до лінгвістичної філософії. Цей термін часто буває затяганим, дуже часто його застосовують не в потрібних ситуаціях.

Я Вам скажу, що пан Корбан ніколи не робив трьох речей: ніколи не штовхав слабкого, ніколи не ображав бідного і ніколи не брав гроші з бюджету. Він все життя воював, він - людина війни. Він воював з Пінчуком, Ахметовим, з Григоришиним. У результаті всіх цих зіткнень фінансово-олігархічних угруповань, звичайно, був відповідний медійний момент і піар, і людині просто приклеїли ярлик. Тому не можна вважати його рейдером, як знову ж таки каже пан Саакашвілі.

Чому так сталося, і зараз це ніхто не помічає, і бояться сказати, але коли почалася війна, Коломойський був одним з небагатьох, тих кого називають олігархами, хто досить сміливо став з української сторони? Інші або мовчали, або зникали, або навіть були з тієї сторони. І це ж не з війни почалося, і у Вашому житті це не з війни почалося.

Так, ми перші, хто підтримав Майдан в Дніпропетровську. Я не хочу собі привласнювати досягнення наших городян, але, знаєте як, коли на екрані нашого торгового центру ввімкнули "5 канал" і події в Києві на Майдані - для всіх це був знак. Тобто всі зрозуміли, що якщо вже великий бізнес відвернувся від Януковича, то значить він програв. Тобто для людей - це був ковток повітря свіжого. Тому ми перші підтримали Майдан, в результаті отримали кримінальні справи, можливість арешту, нас звинуватили в тому, що ми хотіли створити організацію, яка хотіла захопити будівлю ОДА. Нас хотіли кинути за грати, нам довелося сісти в літак і полетіти.

І потім ми повернулися, знову ж іронія долі, яка тобою весь час крутить, і потім ми повернулися в ту будівлю як керівники області, яку нібито ми повинні захопити.

До речі, канал "1+1" був одним з небагатьох каналів. Я за цим уважно стежив, бо тут сиділи в цьому бункері, тут їздили машини, хотіли нас закидати запальною сумішшю, і потім ми побачили план "Бумеранг", у якому були декілька каналів, в тому числі "1+1", який з великих загальнонаціональних каналів підтримував революцію. Багато хто каже, що для Коломойського це була бізнес-ставка, що він хотів на цьому заробити якісь додаткові бізнес-авторитети, отримати і зберегти те, що він мав в управлінні, отримати додаткові об`єкти і підприємства і ось так ризикнув. Ви з ним спілкувалися, Ви разом ухвалювали якісь рішення, як це було?

Я Вам скажу так, що потрібно перебувати всередині процесу, щоб бачити справжню причину того, що відбувається. Дуже багато домислів, я навіть не хочу з ними сперечатися. Простий приклад: відома історія про маленького карлика і шизофреника, коли Коломойський назвав першим президента Путіна. Це було в той день, коли ми зайшли в ще захоплений будинок ОДА, там сиділи протестувальники зі щитами, із зброєю, з пляшками, і нам потрібно було з ними зустрітися і пояснити, хто ми такі, і чому нас Турчинов призначив. Ми сіли в будівлю прес-центру ОДА без преси, Коломойський просто пояснював своє бачення ситуації, і знайшлася людина, яка записала його на мобільний телефон. І після цього, коли воно було викинуто в Інтернет - у нас вже не було назад шляху. У будь-якому випадку - у нас вже не було назад шляху.

Це було абсолютно усвідомлене рішення. І я пам'ятаю, що я ще перебував у будівлі обласної ради, яке захопили протестувальники, в тому числі на чолі зі мною, мені зателефонував Коломойський і каже, що Турчинов хоче його призначити головою ОДА, і запитав чи піду я його замом. На що я йому відповів: "Це пропозиція, від якої можна відмовитися?". Тому це було абсолютно чітке, усвідомлене рішення, більше того - це була ініціатива Коломойського, він запропонував призначити великих підприємців керівниками областей.

Але ніхто не захотів піти - Пінчук не захотів піти на Запоріжжя, не захотів піти на Харків Ярославський, Ахметов відмовився від Донецька. Їм всім це пропонували. У Донецьку, виходить, замість себе Ахметов поставив Таруту, і чим це все закінчилося - ми всі чудово знаємо. І як би зараз Сергій Олексійович не виправдовувався, але я не хотів би повертатися в сумні спогади, але, на жаль, у нього не вийшло не тільки тому, що не вийшло, а тому що він, зокрема, не докладав потрібних для того зусиль.

У Вас була складна ситуація, у нього була ще складніша, треба віддати належне, все ж таки це була Донецька область…

Так, спільний кордон з Росією, але у нас було все теж саме. У нас була спроба захоплення міськвиконкому і над ним підняли російський триколор. У нас були масові бійки, була спроба захоплення СБУ, як у Луганську, тільки про це ніхто не знає.

Ну між іншим, два міста, які на Сході України успішно з цього вийшли різними шляхами, - Дніпропетровськ та Харків.

Так, Авакову потрібно віддати належне за Харків. Я все це прекрасно пам'ятаю і знаю. Але, знаєте, в чому була основна проблема Тарути - замість того, щоб сидіти в Донецьку і заспокоювати натовп - він виїхав до Києва з першого дня свого призначення і намагався командувати з Києва в Донецьку. А ситуація розкручувалася просто по спіралі і потім вона вже просто перейшла в некерований хаос.

Добре, почалася війна, ви почали формувати і підтримувати добровольчі батальйони, допомагати фінансово, навіть брати участь у плануванні деяких операцій. Я це бачив на свої очі, ну не Вас, а Ваших колег, коли туди приїжджав. Потім Коломойського зняли, тепер Ви в опозиції. Ви за це воювали? Ви за таку Україну боролися? Бо Ви боролися, треба віддати Вам належне.

За таку Україну ми точно не боролися, і те, що відбувається зараз, ну знаєте, є деякі речі, які я не можу усвідомити. Наприклад, подання генпрокурора Шокіна на зняття депутатської недоторканності з пана Лозового. У мене складні і не зовсім хороші відносини були з "Радикальної партією", але тим не менше те, що відбувається з паном Лозовим, я Вам скажу, що це сором, ганьба і це речі, які неможливо навіть усвідомити. Подати на зняття депутатської недоторканності з людини за те, що він пішов у сільраду вибивати землю для демобілізованих солдатів.

А чому він не подає на зняття на Бойка чи Бакуліна, чи на інших людей, злочини яких відомі всім?

Я думаю, тому що це прийняте рішення політичне на рівні керівника держави.

З чим це пов`язано? Може він боїться Вас як сильну групу і йому треба баланс?

Звичайно. Але на такому "балансі" дуже важко балансувати і можна просто зірватися. Мені важко зараз говорити, чому не подали проти Бакуліна і Бойко або того ж Вілкула, який безпосередньо возив потягами тітушок на Майдан, і для цього достатньо провести рівно дві слідчі дії: допитати колишнього керівника "Укрзалізниці", яким чином віце-прем'єр профільний роздавав команди - і все.

Або, якщо ми не говоримо про такі великі злочини, ніхто не подає, наприклад, на Капліна, який розбивав двері сокирою і бив мера ще раніше, ніж це робив Лозовий.

Так, 100%. Я Вам скажу так, що я був свідком, як проходили парламентські вибори, як влада і адміністративний ресурс шляхом дотримання балансу забезпечували таку присутність в парламенті "Опозиційного блоку". Чому ж вийшов із фракції "Блок Петра Порошенка". На першому ж засіданні фракції піднявся я і Мустафа Найєм, я сказав, що давайте розберемося, як так вийшло, що в тому числі в наш блок потрапили такі-то.

Ви не припускаєте, що зараз під час наступних парламентських виборів, якщо, наприклад, ми ухвалимо Конституцію з тими пунктами, які там написані, не про особливий статус, а особливості місцевого самоврядування в певних районах Донецької і Луганської областей – таких людей буде ще більше в парламенті.

Не виключено. Я Вам скажу, для мене це справді великий біль - суспільство стрімко поляризується. І в тому числі медіа і влада для цього прикладають всіх зусиль. Ми всі бачимо, як швидко скидаються кумири, вони призначаються і швидко скидаються.

Я хотів запитати, ось що ви відчували, коли були такими героями, багато вас хвалили, писали - і раптом ви оце "ублюдки"…

Я ставлюся до цього по-філософськи, тільки зрозумійте правильно, щоб був коректний приклад, щоби це правильно зрозуміли: була така людина, яку одні вважали злодієм, інші - пророком, треті вважали великим проповідником, ми, православні християни, вважаємо його втіленням Господа на землі. Так ось він годував людей, лікував, люди тільки для того, щоб в його тіні постояти тисячами повз йшли. І потім ті ж самі люди рівно по закінченню певного часу кричали "Розіпни його". Я не проводжу ніяких паралелей.

Ми живемо за цією книгою, і це трапляється в тій чи іншій ситуації…

Так, я абсолютно спокійно до цього ставлюся. Зараз взагалі в країні у всіх емоційний вибух. Ми спочатку собі робимо кумира, а потім його скидаємо. Якщо ми навіть подивимося на рейтинг прем'єр-міністрів, ми сьогодні не будемо його обговорювати, але грубо кажучи те, що про нього зараз кажуть - це теж неможливо читати. Президент у нас мав 54% рейтингу, зараз дай бог їх 15%.

Ви торкнулися питання релігії, Ви не просто були прихожанином УПЦ МП, а були, я не знаю наскільки це правда, навіть старостою в храмі, і допомагали багато і маєте грамоту від Кирила. А Кирило в той самий час говорить радикальні речі. Як для Вас, як православної людини, це відчувати і які виходи тут для себе знаходите?

Так, я і залишаюся старостою. Я вам скажу, який вихід - я подзвонив своєму духівникові і сказав, що до тих пір, поки в молитві буде згадуватися Кирило, я не переступлю поріг нашого храму. Для мене і моїх духовних отців це було дуже серйозне життєве випробування. І зараз мій духівник, він згадує всіх православних патріархів під час божественної літургії.

Цікаво, бо тому що нам якось буде треба шукати вихід з цієї ситуації, в мене багато друзів щирих, віруючих православних…

Так, зараз дуже багато гарячих голів, у тому числі і Лозовий, молодий хлопець, який розповідає, як ми повинні намагатися починати посилювати Київський патріархат. На мою думку, церковне питання - це останнє питання, куди повинна держава пхати свої руки.

Я з Вами згоден. Хочу Вас запитати про те, що Ви хочете побудувати, Ви ж зараз - політик і один з лідерів нової політичної партії, Ви в парламенті. То у Вас були цілі полетіти в космос, зібрати колекцію нецке, зробити цікаву програму, виграти досудовий процес. Зараз політичні цілі які у Вас?

Моя чітка думка - країна не потребує поста президента. За це мене дуже багато критикують. Ми просто замість того, щоб вигадувати велосипед, повинні озирнутися і подивитися, що відбувається в країні. Кравчук - дострокові вибори, Кучма - помаранчева революція, справа Гонгадзе, Ющенко - 3% рейтингу і відхід у небуття, Янукович...

З іншого боку – це більш-менш демократія, бо вони в нас змінюються на відміну від усіх інших пострадянських країн…

Але ми постійно живемо в стані перманентного дисбалансу, у нас постійно трясе країну. Перетягування постійне повноважень, якісь рішення конституційних судів, у нас то парламентсько-президентська, то президентсько-парламентська республіка. І коли я кажу, це не означає, що ми завтра повинні Петра Олексійовича звільнити, але ми повинні йти до парламентської республіки з сильним прем'єр-міністром, якому будуть підпорядковані силові відомства.

Що робити з олігархами? Якщо ми візьмемо східноєвропейські країни – вони від тоталітаризму перейшли до більш-менш демократичної ситуації. Так є свої багаті люди, але їхній вплив на політику принаймні обмежений. Я говорю про Польщу, Чехію чи інші країни. А у нас є різні люди, і ми це бачимо. Кучма ж сам побудував систему, коли фактично розподілив все між декількома багатими людьми, щоб легітимізувати те, що собі залишив, і не партії будував, а олігархічну систему. Що з цим робити?

Якщо ми говоримо про деолігархізацію, я кажу, що повинні бути рівні правила для всіх. Хто такий олігарх? Наприклад, мене часто зараховують до групи олігархів. Олігарх - це та людина, яка має можливість впливати на державну владу. Але, якщо ми говоримо про минуле, у того ж пана Коломойського ні фракцій у парламенті, ні партій, він не був зятем президента, як Віктор Михайлович Пінчук, він як, до славної пам'яті Мікояна, "між краплями дощу пересувався". Сьогодні зрозуміло - його друзі, соратники потрапили в парламент, але у них немає сильної політичної сили, фракції, хоча ми набираємо обертів з кожним днем.

Тому якщо ми говоримо про олігархів, то давайте, щоб у нас перше особа не була олігархом. Повинні бути рівні правила для всіх і відстороненість багатих людей від можливості встромляти свою руку до бюджету. Все. А далі нехай вони з'ясовують між собою стосунки: судяться, щось роблять, Лондони, не Лондони. Це процес, який перейде рано чи пізно в цивілізований стан.

Якщо ми говоримо про деолігархізацію зараз, то тоді має бути рівний підхід до всіх: не тільки до Іванова, але і до Петрова, і до Сидорова, і до самого себе.