Не треба чекати змін, треба йти в поліцію, - головний коп Києва Олександр Фацевич

Ви професійний десантник. Що для вас 2 серпня, день Високомобільних десантних військ?

Це велике свято. У кожній професії має бути день, який потрібно відзначати, пишатися цим днем. Тому що для кожного десантника, незалежно від сьогоднішньої ситуації, це день не заснування ВДВ як таких. Це день першого масового десанту, що стався 2 серпня 1930 в тоді Радянському Союзі. За великим рахунком, це день заснування парашутно-десантних підрозділів.

Пару слів про ці фотографії? Що це?

Ось ця фотографія, ми були з хлопцями в 2004 році на параді до Дня Незалежності у Києві. 2012 рік, з хлопцями перед моїм відходом у запас. На Болграді були навчання, теж у 2012-му році це було.

Ви закінчили повну контрактну службу в високомобільних десантних військах?

Так, після закінчення інституту, аеромобільного факультету, пішов служити в 79-ту аеромобільну бригаду командиром десантного взводу. Закінчив на посаді заступника командира роти і інструктора парашутно-десантної підготовки.

І ось починається війна, і ви не повертаєтеся в ВДВ, ви йдете в роту особливого призначення "Світязь". Тоді вже було неважливо, де воювати за Батьківщину?

А це довга історія. Я був офіцером-вихователем, викладав у військовому ліцеї. Це була цікава робота, нова, але я зробив дурну помилку - закінчився контракт, і я пішов, бо матеріально було важко. Пішов у 2012-му році. У 2014-му році хотів повернутися, подав всі документи, пройшов медкомісію, але все тягнулося дуже довго. Почалася війна, і я встав перед вибором. Хлопці воюють, в країні війна, почалася російська агресія безпосередньо - це вже влітку було, і я прийняв рішення.

Спочатку була пропозиція готувати самооборону: хлопці приходили до ліцею влітку, були заняття, виїжджали в ліс, я давав їм базову підготовку. Потім запропонували формуватися в роту "Світязь". Я прийняв рішення і не став чекати того, що прийдуть документи з Києва про відновлення, хоча і збирався відновлюватися в 79 бригаду. Ось Женя Маршал ... (дивиться на фотографії, - ред.)

Женя Маршал - відома особистість, зараз заступник командира другого батальйону ...

Влітку сформував "Світязь", в серпні відбули у відрядження. Якраз у серпні мені з 79 бригади дзвонить начальник розвідки і каже: "Сань, міністр оборони підписав, контракт готові укласти". Але вже було пізно. Я вже з хлопцями був на Сході, тому відмовився, хлопців не міг кинути. І ось так вийшло, що почав командувати ротою "Світязь".

А як так вийшло, що рота "Світязь" з далекої Волині, регіон віддалений, виявилася і героїчно пройшла дві найбільші битви цієї війни - Іловайськ та Дебальцеве? Це випадковість чи ви самі рвалися в найгарячіші баталії?

В принципі, у мене характер такий - рватися завжди в бій, і з хлопцями я йшов. Хоча це неправильно, погана якість як командира. Але так як бійці необстріляні, доводилося завжди йти попереду. Тоді в серпні Іловайськ був дуже гарячою точкою, і весь світ дивився на це. Потрібно було допомагати хлопцям, які там знаходилися: бійці "Донбасу", бійці "Дніпра", частина збройних сил. Тому поставлено було завдання - ми його виконували, ми вирушили в Іловайськ. Хоча це був, по суті, наш перший бойовий досвід.

Ви - людина, яка багато часу прожив у Росії. В Україні ви опинилися вже в зрілому віці. І тут ви торік стикаєтеся з такою відвертою агресією країни, в якій ви довгий час прожили, в якій у вас є і родичі. У вас були сумніви щодо праведності вашого кроку йти воювати, йти захищати рідну землю проти колишніх братів?

Я скажу відверто, що я раніше навіть симпатизував Росії і путінському режиму. Ще до ситуації на Майдані і десь навіть під час Майдану. Я просто не розумів. Це політика, - думав. Але я давав присягу українському народу. Я ніколи не сумнівався в цьому. Я не думав, що буде Росія з Україною воювати, але з боку Росії, от саме Росії, агресія в Україні. Навіть сумнівів не було - війна! І це агресор. Неважливо, це Росія чи інші держави. Особливо Росія. Це агресор і це честь мундира, офіцерська честь в будь-якому випадку. Тому ніяких сумнівів не було.

Противник, який воює проти нас ... Ми згадали, що школа, в тому числі ВДВ, - одна. Школа армійська також одна. Озброєння однакове майже. Який цей противник? Чи складно проти нього воювати?

Агресор - саме регулярні збройні підрозділи Російської Федерації, вони досить добре навчені. Але у них не вистачає душка, вони не знають, за що воюють, не розуміють. У нас трошки навпаки. Десь не вистачає підготовки, але ми воюємо за землю свою. Тому ми компенсуємо. Так, важко. Відразу видно, де регулярні підрозділи, де нерегулярні. Але вони дуже бояться нас. За великим рахунком, якщо вони відчувають якийсь опір, навіть мінімальний, починають задкувати. Тому намагаються тиснути силою, кількістю і іноді, звичайно, якістю.

Давайте поговоримо про вашу поліцейську кар'єру. Професійні військові заздалегідь з певною недовірою ставляться до працівників правоохоронних органів, до міліції. Ми військові, ви міліціонери, менти. І тут тобі йде така пропозиція - очолити нову патрульну службу, по суті, стати міліціонером - до тих пір, поки, сподіваємося, увійде в силу Закон про Національну поліцію. Були сумніви, чи ні?

Звичайно були. Але одна справа, коли ти в міліцейському підрозділі знаходишся, в   підрозділі, який воює. Я не планував довго залишатися в міліції, це не секрет, і хлопці навіть знали. Війна закінчилася, і я б пішов. Служив я в міліцейському підрозділі тільки через війну. Мене завжди тягнуло в армію. Навіть зараз іноді тягне, це романтика.

Що переважило?

Чесно? Умовили хлопці, ті ж військові, мої друзі, які перебували тоді і зараз знаходяться в зоні проведення АТО. І я сам подумав: це нове, потрібно щось змінювати, хтось змінює на війні, і я там був, і хтось це повинен робити тут.

Яке головне досягнення патрульної поліції в Києві за місяць, на вашу думку?

Горить інтернет, я так розумію, населення дуже добре відгукується, з ким не спілкуюся. Є різні ситуації - у нас є молодь гаряча, намагається конфліктувати. Але від більшості населення отримуємо дуже багато дзвінків, в день до 3-4 тисяч. Раніше якщо було до тисячі. 200 машин, 200 екіпажів обслуговують ці всі виклики. Роботи дуже багато. Хлопці також мають мало досвіду, знань - але вони хочуть, вони вчаться, і з кожним днем ​​вони все кращі. І це видно, видно дуже сильний результат.

Але погодьтеся, що позитивне сприйняття начебто і надихає  і вас, і особовий склад, але головне - результат. Ви поліцейський, у вас зброя, у вас повноваження, у вас легальний апарат примусу. Ви, по суті, легальна сила держави, яка повинна не тільки подобатися, і не завжди ви будете подобатися всім. Чи не зашкодить така позиція, що ось поліція хороша, ми її так сприймаємо, а де жорсткість? Де чітке застосування сили перед порушниками? Немає такого ризику, на вашу думку?

По-перше, застосування сили і спецзасобів є, коли це необхідно. Але все ж поліцейський повинен переконатися, чи не перевищив він повноважень. Рівень застосування сили повинен бути адекватний. Вони повинні переконатися в тому, чи не потрібна медична допомога правопорушнику, до якого застосували силу. Це і люди повинні зрозуміти. Завтра ми почнемо жорсткіше працювати, і все населення подумає, що поліція перетворилася знову в міліцію. Зараз ми не агресивні, тактовні, і все одно справляємося зі своїми завданнями.

Який би виклик не був - ми практично з усіма справляємося. Якби у нас було більше повноважень, було б краще. Але, за великим рахунком, хлопці всі виклики відпрацьовують. Вони багато слухають на свою адресу поганого і з боку правопорушників в тому числі, але не зриваються. Працює гаряча лінія, на яку громадяни звертаються з якимись недоліками, і ми над цим працюємо. Відпрацьовуємо практично кожен виклик. Проводиться розбір, працює моніторинг, якщо потрібно, проводять розслідування, і ми реагуємо часто. Часто проводимо з хлопцями заняття. Тому, за великим рахунком, хлопці справляються. І це видно.

За місяць у вас велика кількість виконаної роботи, але який найяскравіший випадок, яким  ви могли б пишатися?

Такі випадки - це рутинна робота хлопців. Це й випадки з розбоями, і ДТП, на які патрульні приїжджають вчасно. Деякі кажуть: "Я потрапив в ДТП, тільки подзвонив 102 - дивлюся, через 2 хвилини патрульні приїжджають". Питає: "А ви повз їхали?" - "Ні, ми приїхали на виклик". Це звичайна рутина. Хлопці і з грабежами борються, і по гарячих слідах розкривають, і з кожним разом покращують якість своєї роботи. Кількість розкритих по гарячих слідах грабежів збільшується - недостатньо, але ми працюємо над цим. І випадки нападу, і з ножами кидалися на патрульних, і з застосуванням вогнепальної зброї. Слава Богу, що до стрілянини не дійшло, але це теж було.

Але ви ж згодні, що рано чи пізно це трапиться?

Ми займаємося з патрульними. Зараз будуть додаткові заняття з психологами. Тому що вони повинні розуміти, що колись до когось їм доведеться застосувати зброю. Населення теж повинно знати, що патрульні озброєні, і якщо буде загроза, вони застосують зброю згідно з чинним законодавством. Люди повинні розуміти, що поліцейські не для краси носять табельну зброю.

Критики говорять про якісь такі погані речі, мовляв, велика кількість звільнених, побитих, розбитих машин ... Розвійте цей міф.

Звільнених на даний момент тільки 12 осіб. З них половина пішла за власним бажанням за порушення дисципліни і халатного ставлення до несення служби, не без цього. З 2000 чоловік 12 осіб - це дуже мало. Щодо розбитих машин. Це через недосвідченість, ми знаємо, який рух у місті Києві. Якщо це з нашої вини, ми цього не приховуємо. Ми можемо сказати по кожному випадку. В основному це відбувається під кінець зміни, особливо нічної. Хлопці втомлюються, втрачають орієнтацію і потрапляють в ДТП.

З американських фільмів ми знаємо, що поліцейська машина - це така штука, яка в кінці фільму не може залишитися неушкодженою. Те ж і тут, тим більше, якщо вона їздить, а не стоїть на місці в кущах.

Вона ж не стоїть. Раніше несли службу як? Стали на посту, виїхали на виклик, повернулися, стоять далі. Хлопці у нас беруть участь і в затриманні, і може бути побита машина. Тому машини ремонтуються. На даний момент у нас незалежно від того, що є побиті машини, 200 машин знаходиться в місті, так як і говорилося.

Останнє запитання. Йде патрульна служба в регіони. Вчаться в Харкові, в Одесі, у Львові, набирають людей в Миколаєві, на Закарпатті, оголосили у вашому рідному Луцьку і в Дніпропетровську. Що б ви хотіли б сказати жителям інших регіонів України, які чекають? Яка поліція до них прийде?

Не чекати треба. Хто хоче, щоб дійсно щось змінилося, хочеться молоді особливо передати, яка за віковим показником може піти в патрульну службу (це з 21 до 35 років) - йдіть! Чим більше вас буде, тим буде якісніше відбір, і ви зможете змінити. Ви зможете довести всім, що ми можемо, що ми гідні називатися європейською державою незалежно від того, що у нас дійсно криза. Ми будуємо це, ми, молодь, яка зараз працює в патрульній службі Києва, показала всій Україні і всьому світу, що незалежно від усіх факторів, в першу чергу війни, ми добилися в дуже короткий термін того, що за роки незалежності не було зроблено. Тому допомагайте нам і йдіть в патрульну службу.