Дуче з Кремля

Просто нацистський фюрер - найогидніший з відомих нам символів зла. Подібність між Путіним і Гітлером у публічних виступах, засилля спеціальних служб, мілітаризація суспільства, агресивність - все це дозволяє проводити прості і зрозумілі читачеві паралелі.

Але Путін, звичайно, ніякий не нацист. Путін - фашист. І в своїх діях він насправді нагадує не стільки Гітлера, скільки Муссоліні. Тільки Путін - Муссоліні з атомною бомбою. А так все сходиться - і набагато очевидніше, ніж з Гітлером.

Те, що пропащий "совок" з партквитком в кишені і вірою в КДБ став носієм самої махрової шовіністичної ідеології - це якраз дуже по-муссолінівськи, адже майбутній дуче починав свою кар'єру в якості соціалістичного активіста. Те, що Путін одержимий не просто ідеєю регіональної гегемонії, а ідеєю відновлення колишньої імперської величі це теж дуже по-муссолінівськи. Дуче цілком всерйоз сприймав себе як спадкоємця стародавнього Риму. І який-небудь "Родоснаш" цілком заміняв його підданим "Кримнаш". Так, Муссоліні його не захоплював - це відбулося до нього. Але задля доведення італійської приналежності грецького острова він побудував - саме побудував - на Родосі середньовічний Палац великих магістрів, яке досі залишається архітектурною домінантою острівної столиці. А ви кажете - Херсонес!

Зі скрєпами у Беніто теж було все чудово. Він намагався виставити себе в якості кращого друга католицької церкви, саме в період його перебування на посаді Ватикан отримав статус незалежної від Італії держави. До речі, ця підкреслена святенницька релігійність призвела до того, що першими жертвами режиму - крім політичних супротивників - стали представники сексуальних меншин. Етторе Скола в 1977 році зняв фільм "Незвичайний день", в якому великий Мастроянні зіграв гнаного режимом гея, якій щиро не розуміє, чому він не може стати частиною фашистського суспільства, а Софі Лорен - роль домогосподарки, зразкової дружини і матері, оплоту режиму. Ці двоє можуть поспілкуватися тільки тоді, коли весь інший Рим йде на парад, що влаштовується Муссоліні на честь Гітлера. О, ці паради! У них була вся опереточність епохи фашизму. Нацист Гітлер був страшний, фашист Муссоліні, при всіх своїх злочинах, смішний і карикатурний. Так само, як смішний і карикатурний Путін разом з усім своїм оточенням - "айфончік" Медведєв, Шойгу, який ніколи не служив в армії, в своєму генеральському мундирі, Патрушев, що захоплюється спіритизмом, Рогозін, що не може вибратись з люку - кожен з представників нинішнього російського керівництва не людина, а герой мультфільму, жива ілюстрація улюбленої фрази Діми Кисельова, який зазвичай цікавився у таких от людей: "Ви точно в мульфильмах не знімалися?". До речі, ось ще один карикатурний персонаж ...

З іншого боку, ця прихильність до "скрєп" і "духовності" демонструє, чому, наприклад, гомофоб і антисеміт Путін може боротися з геями, але старанно камуфлює свій антисемітизм. Муссоліні ж теж так починав: заможним представникам єврейської громади він буквально нав'язував членські квитки фашистської партії і вони ставали щирими шанувальниками диктатора - поки союз з Гітлером не дозволив дуче відкинути умовності. Адже Путін теж готовий до всього. З одного боку, він допомагає Кобзону, з іншого - його пропаганда немов би ненароком нагадує про єврейське коріння Бориса Нємцова в день розправи над опозиційним політиком.

До речі, свій Нємцов у Муссоліні теж був - депутат-соціаліст Джакомо Маттеотті, викрадений і вбитий фашистами. Муссоліні так ніколи і не визнав своєї участі в розправі, хоча - він все ж таки був політиком, а не чиновником, як Путін - взяв на себе політичну відповідальність. Але справжньої картини злочину ми не знаємо до цього дня - і це незважаючи на те, що вбивство опозиціонера призвело до останніх серйозних протестів проти режиму.

Таких аналогій можна знайти чимало, але є одна, яка особливо цікава сьогодні - Ефіопія. Муссоліні завоював африканську країну і проголосив італійського короля її імператором, але це стало початком його кінця. Так, рейтинг дуче в Італії зашкалював. Проте Муссоліні викреслив себе з числа лідерів цивілізованого світу. Проти Італії були введені економічні санкції. Вони сприймалися спочатку як не надто серйозні, але позначилися на стійкості влади і добробуті італійців. Слабкість армії Муссоліні стала очевидна, але й неймовірність його нахабства була ясна кожному, хто хотів би мати з ним справу. Саме в цей період Муссоліні здійснює свій "поворот на схід" і опиняється в обіймах Гітлера, якого він ще до війни в Ефіопії обіцяв розтрощити, якщо той проявить агресивність. Саме з цього моменту стає можливим аншлюс Австрії, незалежність якої забезпечувала підтримка Італії. Ну і все, що було потім - аж до політичного краху і безславної загибелі самого Муссоліні. І не потрібно стверджувати, що він був приречений. Не був. Авторитарні правителі Європи, які втрималися від союзу з фюрером, правили ще три - три! - десятиліття після другої світової війни.

Але найбільшим ударом для пам'яті Муссоліні стало навіть не те, що з моменту його "повороту" і остаточного розриву з західними демократіями нацизм і фашизм стали єдиним цілим. Найбільшим ударом стало те, що вулиця Маттеотті сьогодні є практично в кожному італійському місті.

А вулиці Муссоліні немає ніде.