Жебрак не грає у хокей. Чому збірній України немає місця на Олімпіаді

Хронічні поразки

У лютому збірна України зазнала чергової поразки. Наші хокеїсти не змогли подолати перший етап олімпійської кваліфікації. Команда Олександра Савицького перемогла відверто слабкі збірні Румунії (3:0) та Хорватії (6:0), але у вирішальному матчі з господаркою відбіркового турніру – Японією - поступилася з рахунком 1:2 і втратила шанс продовжити боротьбу за путівку на Олімпіаду-2018, яка відбудеться у південнокорейському Пхенчхані.

Ця невдача хокейних фанів не здивувала. Якщо у Саппоро українці до останнього боролися за вихід до наступного раунду, то на минулорічному чемпіонаті світу у другому за силою дивізіоні, наша збірна відверто зганьбилася та вилетіла у третій за силою дивізіон чемпіонату світу. Наші хокеїсти програли усі п'ять матчів – Казахстану, Угорщині, Польщі, Японії та Італії.

"Збірна опустилася у таку групу, що вже далі нікуди, і буде соромно, якщо ще нижче опустимося", - вважає колишній головний тренер збірної України Олександр Сеуканд.

Він з 1996 до 2009 року тричі очолював нашу національну команду, працював з нею під час виступів у вищому дивізіоні чемпіонату світу та був асистентом Анатолія Богданова, коли наші хокеїсти грали на Олімпіаді-2002 у Солт-Лейк-Сіті (США).

Олександр Сеуканд

"Збірна України опинилася не там, де має бути, наше місце вище. І я вважаю, що цього року піднімемося. У нас є сильні гравці. Якщо вони приїдуть, то питання з переходом на сходинку вище буде вирішене", - впевнений Сеуканд.

Попри усі свої минулі заслуги 65-річний фахівець, який тренував "Сокіл" впродовж 17 років, зараз залишається незатребуваним професійними клубами. Тож із вересня один із найавторитетніших українських тренерів працює у Дитячо-юнацькій спортивній школі (ДЮСШ) хокейного клубу "Сокіл".

Найтитулованіша українська команда, як і весь український хокей, перебуває у глибокій кризі. З 2014 року "Сокіл" на професійному рівні взагалі не виступає. Від колись славетного клубу, який у 1985 році вигравав бронзові медалі чемпіонату СРСР, залишилася лише ДЮСШ. Але й її вихованцям доводиться займатися у жахливих умовах.

"Спартанські" умови

Поки реконструюється спорткомплекс "Авангард", де раніше тренувався "Сокіл", ДЮСШ базується в одному зі "спальних" районів Києва - на Оболоні. Льодовий майданчик розташовується у надувному шатрі, де відсутні найелементарніші речі – душові, роздягальні та кімнати для тренерів.

Узимку в середині імпровізованої арени холодно навіть у верхньому одязі.

"Зараз ще більш-менш комфортно, але коли були сильні морози, додавалося ще мінус п’ять-шість градусів", - розповідає Сеуканд, демонструючи в яких умовах займаються хокеїсти.

За його словами, тренери вимушені заздалегідь прогрівати роздягальні переносними електрообігрівачами, щоб діти перед тренуванням могли переодягнутися, не ризикуючи застудитися.

Хокеїсти ДЮСШ "Сокіл"

Попри "спартанські" умови охочих займатися хокеєм у Києві чимало. Лише у ДЮСШ "Сокола" тренується близько 400 дітей. Незважаючи на відсутність найнеобхіднішого – задоволення це не з дешевих.

Мати одного з вихованців "Сокола" – Леся Костромітіна розповідає, що за навчання у ДЮСШ сина - Володимира вона щомісячно платить 1250 грн і це лише мізерна частина витрат. Повна амуніція коштує $1000, ковзани $200, ключка $100. Міняти інвентар доводиться майже щороку. Оплачують хокеїсти зі своєї кишені й поїздки на закордонні турніри.

Мрії про мільйони

Багато хто з батьків суттєві інвестиції, які треба робити приблизно впродовж десяти років, хоче у майбутньому повернути завдяки професійній кар'єрі своїх дітей. Хоча шансів стати справжніми "зірками" світового хокею та заробити мільйони в українців мало.

За словами Сеуканда, зараз хокеєм більше займаються для здоров'я.

"Я весь час кажу батькам – якщо з нього не вийде професійного гравця, то він буде здоровим чоловіком", – переконує тренер.

Колишній гравець "Сокола" Андрій Бущан, який свого часу був на драфті у клубі Національної хокейної ліги – "Сан-Хосе Шаркс", з тренером погоджується та жартує, що його син Даниїл у ДЮСШ "грає у хокей для апетиту".

Утім чимало талановитих хлопців реалізують себе і на професійному рівні, але роблять це переважно за кордоном. За юними українськими хокеїстами слідкують скаути, які працюють на іноземні клуби з Росії, Білорусі, Канади та США.

Хокеїстів перехоплюють ще у юному віці, тож Україна їх втрачає назавжди. Росіяни та білоруси пропонують їм своє громадянство. У Північній Америці стимулом є можливість грати за університетські команди та паралельно отримувати освіту.

Такий шлях, приміром, обрав один із найталановитіших молодих хокеїстів "Сокола" – Євген Фадєєв, який навчається у коледжі та прагне розпочати за океаном професійну кар'єру.

В Україні головним мисливцем на таланти є клуб "Донбас". Зараз дитячі команди донеччан базуються у Броварах і легко перехоплюють хокеїстів у інших ДЮСШ, тому що у "Донбасі" своїх вихованців забезпечують усім необхідним, а батькам не доводиться витрачати грошей.

Відроджений чемпіонат

Не дивно, що саме "Донбас" є лідером чемпіонату України – турніру, який минулого року опинився на межі зникнення. На проведення першості тривалий час не вистачало ні коштів, ні учасників, у підсумку у змаганнях стартувало лише чотири клуби.

Руслан Федотенко

Цього року чемпіонат повернувся до повноцінного формату за участі восьми клубів. Але його рівень залишається низьким.

"Рівень чемпіонату країни впав. Хоча й грає вісім команд - чотири з них напівпрофесійні", - констатує Олександр Сеуканд.

За словами тренера, найвищим рівень чемпіонату України був у 2012 та 2013 роках, коли турнір відбувався під егідою Професійної хокейної ліги.

"Два роки був такий чемпіонат, що приїжджали сюди латвійські, російські легіонери. Білоруська першість у порівняні з нашою відпочивала", – каже фахівець.

Чемпіонат Білорусі тренер згадав невипадково, адже з 2004 до 2007 та з 2009 до 2011 років "Сокіл" під його керівництвом змагався з клубами з цієї країни, оскільки першість України у ті роки не проводилася.

Також "Сокіл" після розпаду СРСР пограв у Міжнаціональній хокейній лізі (1992 - 1996), Східно-Європейської хокейні лізі (1996 – 2004) та другому російському дивізіоні – ВХЛ (Вищій хокейній лізі).

Власний шлях

З найсильнішими російськими клубами змагалася інша українська команда –"Донбас", який у 2012 році увійшов до розрекламованої та створеної на гроші "Газпрому" Континентальної хокейної ліги. Донецький клуб уже в першому сезоні у КХЛ зміг зібрати "зірковий" склад завдяки страйку гравців у НХЛ.

За донеччан виступали два українських володарі Кубка Стенлі – Руслан Федотенко та Руслан Бабчук, а також Олексій Понікаровський, який багато років грав у НХЛ.

Насолоджувалися хокеєм найвищого рівня у Донецьку недовго. Після двох сезонів "Донбас" був вимушений припинити виступи у КХЛ через російські агресію. Цього сезону клуб виступає у чемпіонаті України. Базується він на Донеччині у місті Дружківка.

На думку Сеуканда, українцям не потрібно мріяти про чужі турніри, а варто піднімати рівень свого національного чемпіонату.

"Однозначно потрібно розвивати свій чемпіонат. У такому разі хлопчаки, які займаються хокеєм, будуть бачити перспективу", – переконаний він.

Попри жалюгідний стан українського хокею тренер вірить у майбутнє свого виду спорту.

"Дна ми вже сягнули. Але дитячий хокей, при усіх складнощах, живе. ДЮСШ працюють у Києві, Херсоні, Дніпропетровську, Харкові, Новояворівську на Львівщині. Дітям необхідно просто створити умови. Мінімальні, щоб вони хоча б мали де залишити речі у роздягальні", - переконаний Сеуканд.

Можливо тоді українські клуби знову виховуватимуть таких хокеїстів, як чемпіон світу Дмитро Христич, переможець Олімпіади Олексій Житник та володар Кубка Стенлі Руслан Федотенко.