Чому "звіт проти Трампа" - це російська провокація

Опублікований звіт, в якому стверджується, що російський президент Володимир Путін роками «займався допомогою Трампа та його підтримкою» і що у росіян є компрометуюча інформація на нього, я гадаю, є умисною російською провокацією.

Трамп назвав цей звіт «фейковою новиною» і на свій захист навіть процитував російські спростування цього звіту. Його опоненти вважають, що звіт заслуговує на довіру і вимагають розслідувати ці звинувачення.

Хай там як, у обох випадках цей звіт сприймають як продукт приватного розслідування, яке могло бути або не бути чесним, а не тим, чим на мою думку він є, - ретельно розробленою спробою підірвати американську політику на кілька років наперед.

Розслідування проводив Крістофер Стіл, колишній британський розвідник та директор ТОВ Orbis Business Intelligence, що базується у Лондоні, воно ґрунтується на свідченнях великої кількості високопоставлених російських джерел, які з певних причин, побажали поділитися секретною інформацією. Існує така собі кустарна діяльність колишніх працівників розвідки, які заробляють на життя, продаючи інформацію з начебто добре поінформованих джерел політикам та бізнесменам. У таких відносинах виникає питання: хто кого використовує. У цьому випадку є ознаки того, що росіяни використали Стіла.

Читаючи звіт Стіла, я був вражений тим, як його джерела використовують стандартні техніки російської пропаганди та маніпуляції.

У звіті наводиться цитата «джерела С» - високопоставленого фінансового службовця, який говорить, що операцію стосовно Трампа треба розглядати в рамках бажання Путіна повернутися до політики великих держав 19-го століття, яка ґрунтується на національних інтересах. Це пояснення мотивів Путіна регулярно наводиться кремлівськими пропагандистами, які намагаються пояснити поведінку Росії як щось інше, аніж неприховану агресію. Його включення наводить на думку про обережну спробу російських джерел Стіла зробити звіт більше авторитетним для наївної західної аудиторії.

Змалювання того, як Трамп використав повій для того, щоби випорожнитися на ліжко в готелі Ritz-Carlton у Москві, в якому спав Обама, несе в собі вражаючу схожість на роботу «новелістів» з російської Федеральної служби безпеки, чия робота полягає у тому, аби писати історії для дискредитації людей, не особливо вдаючись до правдоподібності. Мою сторінку у Wikipedia нещодавно змінили, написавши, що мене випровадили з Росії у 2013 році через те, що я керував борделем з неповнолітніми дівчатами. Стиль дуже схожий.

У звіті йдеться, що Путіна мотивував «страх та ненависть до Гілларі Клінтон». Це вкотре демонструє напади російської пропаганди, яка намагається звести розбіжності в політиці до конфлікту особистостей. Російський речник заявив, що напруження між США та Росією за Обами існувало через те, що Путін та Обама не любили один одного.

Пов’язання надання російської допомоги Трампу з ненавистю до Клінтон у звіті є способом зробити цю ймовірну допомогу правдоподібнішою у час, коли Клінтон здавалася впевненою у тому, що вона стане президентом. Це також відволікло увагу від справжньої мети російської діяльності, яка полягала у підриві американських інститутів.

Трамп відреагував на звіт саме так, як того бажали росіяни, засудивши розвідувальну спільноту, яка його оприлюднила, та заявивши, що їхні дії були схожими на «те, що робили у нацистській Німеччині». З огляду на те, що ця країна залежить від довіри між президентом та розвідувальною спільнотою, цей конфлікт містить у собі велику небезпеку для майбутнього.

Схожу схему російського втручання можна побачити у оприлюдненні сайтом WikiLeaks електронних листів Національного демократичного комітету та листів з особистого аккаунта менеджера штабу Гілларі Клінтон – Джо Подеста. Якби ці листи були оприлюднені в результаті журналістського розслідування, вони б стали великим внеском у наші уявлення про кандидатів. Втім у цьому випадку «репортери-розслідувачі» виступили агентами закордонних розвідслужб.

Хаккерський злам росіянами електронної пошти штабу Клінтон та Демократичної партії став серйозним втручанням у справи США і президент Обама абсолютно виправдано вжив відповідних, але вимушено обмежених кроків, які він оголосив у відповідь. Але вирішальною для внутрішньої ситуації у США стала спроба змалювати те, що сталося, спочатку як спробу зруйнувати кандидатуру Клінтон, а не як спробу дискредитувати в цілому американську систему.

Саме ця помилкова інтерпретація надала діям росіян партизанських рис і налаштувала американців один проти одного, за іронією долі, полегшивши для росіян таким чином завдання ще більшої шкоди у майбутньому.

Мало ймовірно, що росіяни поділяють американське сприйняття великих відмінностей між Клінтон та Трампом. На посаді держсекретаря Клінтон підтримувала політику «перезапуску», яка надавала невиправдані поступки Росії та ігнорувала злочини режиму. Роль, яку відвели їй у «підбурюванні» до протестів під час виборів у Росії у 2011 та 2012 роках, була спробою росіян приховати той факт, що протести мали внутрішні причини.

Як і у випадку зі звітом Стіла, Трамп інтерпретував докази російських інтриг, представлених розвідслужбами, як в першу чергу напад на нього самого. Він напав на розвідслужби і захистив Джуліана Ассанжа, засновника WikiLeaks, який завдав серйозної шкоди безпеці США.

Зараз США опинилися на перехресті, поставши перед російською дезінформацією та маніпуляцією. Країна стала вразливою оскільки із закінченням «холодної війни» політичні питання стали корисливими та обмеженими. Як не парадоксально, але це внесло певний рівень злобливості у політичні конфлікти, що аж ніяк не відповідає важливості цих питань. Результатом стала вразливість, яку ворожі іноземні держави такі, як Росія, швидко використовують.

Росія є агресивною диктатурою, чиї лідери бояться власного народу та демократичного прикладу, який надає Америка. Вони будуть намагатися підірвати американське суспільство у будь-який можливий спосіб. Лише охолодження партизанських пристрастей та визнання того, що є спільного у американців, може позбавити їх цього шансу.

Девід Саттер, співробітник Інституту Хадсона та Школи перспективних міжнародних досліджень Університету Джона Гопкінса, пише про Росію чотири десятиліття. Відомий тим, що звинуватив ФСБ у здійсненні підривів у російській квартирі у 1999 році, що привело Путіна до влади. Його остання книга – «Чим менше ви знаєте – тим краще спите: шлях Росії до терору та диктатури за правління Єльцина та Путіна». Він – єдиний американський журналіст, якого випровадили з Росії після звершення «холодної війни»

Джерело National Review