Проміжні висновки півріччя агресії: загроза катастрофи і примара геноциду

Минає півроку інтервенції Росії, п’ять місяців з початку антитерористичної операції на Донбасі. Сьогодні ми знаходимося на якісному переломі ситуації - Росія втрутилася в конфлікт на Донбасі на очах журналістів, військових експертів, спостерігачів і дипломатів, і фактично визнала себе стороною конфлікту, почавши вводити кадрові військові формування. Подальший розвиток ситуації залежить від багатьох чинників, але зараз можна підбити підсумки попереднього етапу конфлікту, дати певні оцінки ситуації, визначити індикатори конфлікту.

Формальні кількісні індикатори дозволяють звільнитися від маніпуляцій і приймати об'єктивні управлінські рішення, навіть у ситуації недосконалих вхідних даних. Спробуємо скористатися цим для аналізу нашого конфлікту.

Основними кількісними індикаторами конфліктів є кількість загиблих військових, загиблих нон комбатантів, кількість біженців і тимчасових переселенців. Їхня динаміка в часі дозволяє в порівнянні з просторовим розповсюдженням кризи, оцінювати перебіг конфлікту.

Аналіз всіх наявних джерел дозволив отримати необхідні досить красномовні розподіли.

В першу чергу, є очевидним, що військова перевага є на боці урядових сил: територія, контрольована бойовиками поступово зменшується.

Однак ці перемоги ми отримуємо високою ціною: втрати військових підрозділів, і що набагато гірше –серед мирних жителів зростають.

Також збільшується кількість біженців і вимушених переселенців.

Все це свідчить про те, що по-перше, незалежно від успіху військової і поліцейської компонент операції, наявне виразне погіршення гуманітарної ситуації. Це прямо пов'язано з інтенсивними постачаннями важкого озброєння з Росії і невибірковим його використанням бойовиками. А також тим, що терористи активно перешкоджають евакуації і захисту населення.

Водночас, дії підрозділів, що беруть участь в антитерористичній операції, носять вибірковий характер і в цілому відповідають гуманітарним вимогам. Окремі зафіксовані спостерігачами факти порушення правил ведення військовий дій є трагічними випадковостями і не мають систематичного характеру. Статистика це підтверджує: кількість загиблих військових, зокрема вбитих бойовиків, перевищує кількість жертв серед мирного населення, як в абсолютному, так і у відносному вираженні.

Слід зазначити важливу деталь: кількість втрат бойовиків в кілька (в середньому в 3-5) разів перевищує втрати урядових сил, що також свідчить про високий відносний професіоналізм і переважаючу мотивацію українських військових. Цікавий факт: серед документованих втрат бойовиків спостерігаються в середньому близько 40% громадян Росії. Лише у останні кілька тижнів цей відсоток різко впав до 25-28. Проте тепер, за оперативними даними, професійних найманців замінюють кадрові військові.

Поточний конфлікт і за методами ведення бойових дій, і за цілями бойовиків, і за об'єктами впливу, має свою специфіку, що істотно відрізняє його від відомих прецедентів. Проте, невелике порівняння зі схожими конфліктами може бути корисним.

Так, показники втрат дозволяють оцінити інтенсивність конфлікту. Інтенсивність конфлікту в Донбасі приблизно в 40 разів нижче, ніж громадянської війни у Боснії 1992-95, що говорить про більш ніж п'ятикратно вищу ефективність наших військових заходів. Кількість загиблих нон-комбатантів складала тоді 2147, а біженців і вимушених переселенців - 37262 на 100 тисяч населення. Це означає, що нашу ситуацію не варто описувати в термінах громадянської війни чи міжетнічного конфлікту.

Можна порівняти нашу операцію з "котртерористичними операціями" в Росії, наприклад, з Першою Чеченською війною 1994-96. У цьому конфлікті кількість загиблого мирного населення оцінювалася в 120 тисяч (9200 на 100 тисяч неселення), а біженців і переселенців - в 130-150 тисяч (10700 на 100 тис. населення). Таким чином, інтенсивність конфлікту в Чечні перевищувала інтенсивність конфлікту в Донбасі більш ніж в 150 разів, а наші підрозділи в Донбасі діють в 25 разів ефективніше за російську армію в Чечні. Втім, радше слід казати про геноцид під час чеченської кампанії, чим про військову або поліцейську операцію.

Навіть при збереженні поточної динаміки, враховуючи успіхи військової операції і наближення насичення оцінюваних показників, на рівень згаданих конфліктів ми, швидше за все, не вийдемо.

Це означає, що ані ознак громадянської війни, чи міжетнічного конфлікту, тим більше геноциду в нашій ситуації не спостерігається. Чітко простежуються індикатори саме військово-поліцейської антитерористичної операції. Проте, зважаючи на потужну системну зовнішню підтримку терористів, загроза ескалації ризиків гуманітарного характеру є значною.

Основне завдання на сьогодні є очевидним - не знижуючи темпу, зберегти гнучку тактику операції, максимально дбайливу по відношенню до нон-комбатантів. Нажаль, на сьогодні військова операція видається необхідною компонентою вирішення кризи. З іншого боку, необхідно докласти максимальних зовнішньополітичних зусиль для припинення постачань російського озброєння терористам. І головним чином, виходити з того міркування, що в міждержавному конфлікті, якій ми фактично маємо, з агресором, що переважає нас за наявними і доступними військовими ресурсами, успіх може бути досягнутий лише шляхом багатосторонніх міжнародних зусиль. Тобто ми маємо залучити додатковий ресурс для вирішення як військової, так і гуманітарної кризи.

Окремо, мабуть, слід зазначити, що виходячи з розподілу матеріальних втрат і типу терористичних атак, які практикують бойовики, слід прогнозувати, що навіть при успішному завершенні антитерористичної операції в розумні терміни, системна соціальна і військово-політична загроза не зникне, а просто змінить свій характер. Нам, ймовірно, слід бути готовими до зростання постійної терористичної загрози і готувати різні варіанти відповідей. Втім, це вже зовсім інша історія…