Андрій Кокотюха: Фекальна російська окупація

Цілком справедливими були прогнози генеральної прокурорки Ірини Венедиктової: кожне окуповане місто та село Київщини, Сумщини та Чернігівщини пережило те саме. І важко не погодитися з прогнозом, що нині на Харківщині, Донбасі та Херсонщині геноцид українців триває. А після вигнання окупантів відкриються ще більші жахіття. Хоча після Бучі здавалося б, куди вже більше.

Проте в розповідях про злочини російської армії окремою лінією проходять описи їхнього побуту на окупованих територіях. Причому чим далі, тим ширшою та об`ємнішою є ця картина. Описати її можна одним реченням: російський окупант випорожнювався там, де жив, їв і спав.

За інших обставин з дивних, погано зрозумілих українцям звичаїв можна було б посміятися.  Але війна, яку бачимо на власні очі фактично в прямому ефірі, виводить подібні історії за територію гумору. Натомість змушує задуматися, звідки в росіян дивна манера “мінувати” окуповані об`єкти та локації продуктами власної життєдіяльності.

На власні очі мені довелося побачити це в Бучі та Ірпені 7 квітня. За збігом обставин повідомлення про, даруйте на слові, обісрані окупантами розграбовані  українські оселі почали з`являтися регулярно й в геометричній прогресії наступного дня. Але опишу свій досвід.

Ми з колегами завезли в Бучу гуманітарку, і на прохання містян, котрі нині в евакуації, перевірили їхнє помешкання. Це – ошатний та затишний житловий комплекс, якому пощастило уникнути прильотів. Зовні про присутність російських окупантів свідчили сліди танкової гусені в дворі та розстріляні впритул автівки біля будинків. Натомість у жодному з корпусів не лишилося цілої квартири.

За свідченнями очевидців, там спершу хазяйнували кадирівці, потім – бойові буряти. Важкі вхідні двері помешкань були або зламані важкими предметами, або – вибиті вибуховими пристроями. Усередині – сліди погромів, хоча побутову техніку лишили на місцях. На хазяйських ліжках явно спали і їли. А на кухнях – влаштували туалети. За наявності цивілізованих санвузлів.

Те саме побачив у Ірпені. Згадуючи молодість, маю ностальгію за тамтешнім Будинком творчості. На щастя, історичні корпуси вціліли. Виглядають занедбаними, недоглянутими, але такими вони були і до війни. Натомість усередині аналогічна картина: погром та екскременти на видному місці.

Пікантна деталь. Біля одного з корпусів ми з колегами побачили залишену орками військову форму. Брати в руки зі зрозумілих причин було огидно. Ми зробили фото, і вже наступного дня товариш, причетний до військової справи, ідентифікував її. Виявляється, таку форму носить росіяни, котрі служать у… ГРУ. Тобто, серед тих, хто захопив та освоїв територію Будинку творчості, виявилися геерушники, так звана російська військова еліта. І ця еліта залишила після відступу фекальне "послання".

Дозволю собі ще трохи прикладів. У Бородянці родина, яка повернулася додому, знайшла сплюндрований росіянами будинок та аналогічний “російський привіт” посеред дитячої кімнати. В Бучі вояки “другої армії світу” пристосували для цього дитячі пісочниці в дворах. На Чернігівщині – кухонну мийку. На Херсонщині – льох для зберігання консервації, причому прорубали в ляді спеціальну дірку. Вищий пілотаж – писати фекаліями матюки на стінах шкіл.

Виглядає, лайно і все, що з ним пов`язане, є частиною “коду росіянина”, неодмінною складовою “великой русской культуры”. Чого варта історія про півників із лайна, які на повному серйозі вважаються на Росії арт-об`єктами. Від 2014 року самі росіяни – мова про так званих “ліберальних журналістів”, - поїхали за межі московської окружної дороги й побачили, що там нема й ніколи не було каналізації. Варто додати свіжу російську ідею – танки-каломети. Мета – обстрілювати Україну фекаліями, аби пригнітити наш бойовий дух.

Якщо ж перебороти огиду та спробувати пояснити подібні практики раціонально, можна виокремити три основні тому причини.

Перша – щире нерозуміння російських вояків, для чого призначені унітази. Ті, кого ми звикли називати орками, - вихідці з найбідніших російських регіонів. Там не вміють інакше, окрім як робити під себе.

Друга – на окупованих територіях через дії росіян зникли світло, вода та інші блага цивілізації. Простіше кажучи, змивати в туалетах не було чим. Тому де саме гидити, для росіян у ситуації, що склалася з їхньої вини, насправді неважливо.

Третя – світоглядна. В такий спосіб не лише росіяни, а й інші далекі від цивілізації народи в усі часи мітили територію й висловлювали зневагу до місцевого населення. Власне, оте саме, згадане вище пригнічення й приниження.

Якось я вигнав з нашого під`їзду волоцюгу, котрий прилаштувався спати під батареєю та лякав мешканців, особливо дітей. Він пішов – але залишив по собі подібний “привіт”. Насправді це робиться від розуміння власного безсилля та втрати контролю над ситуацією. Тим, хто змушений прибирати після росіян, від того не легше. Проте розуміння, що в окупанта нема аргументів, окрім власного лайна, свідчить про нашу неодмінну перемогу.