Чарівні слова, точка У та козаки з татарами - 5 книг про те, як досягти свого

Джона Берґер. Чарівні слова. Що казати і писати, аби досягти свого. – К.: Наш Формат, 2024

Автор цього дослідження входить до п’ятірки найпродуктивніших дослідників маркетингу в США, який консультує такі впливові компанії, як Google, Apple, Nike і Фонд Ґейтсів, допомагаючи їм використовувати мовні засоби й стимулювати зміни, а сама його книжка – про те, як навчитися краще запевняти. Чому "Чарівні слова" Джони Берґер можна вважати науковим виданням? Бо автор із командою проаналізував телефонні розмови працівників колцентрів, розібрав на атоми перемовини, ретельно дослідив онлайн-статті, сценарії фільмів і мільйони інтернет-відгуків. А ще - як лікарі спілкуються з пацієнтами і як проходять слухання про дострокові звільнення. І все це для того, щоб побачити ті самі чарівні слова, які тримають увагу, роблять вас авторитетнішими й цікавішими. Чому вони можуть змінити світ? Чому завдяки їм одні пісні стають хітами, а інші ні? Як зробити популярний подкаст і дістати підвищення? І це тільки частина питань, на які відповідає автор. Таким чином, ця книжка про чарівні слова розкриває неочевидні наукові принципи того, як працюють фрази з такими словами і як за допомогою них переконувати, поглиблювати стосунки й бути успішнішими. "Є думка, що пом’якшувальні слова знижують довіру до науковців і журналістів, - зауважує автор. - Це не так. Коли в тексті застережено можливість похибки чи помилки, читачі насправді більше довіряють авторові - науковцеві чи журналістові. Коли люди знають, що впевненості бути не може, небезпечно прикидатися, що ви впевнені. Тоді людям здаватиметься, що ви занадто впевнені в собі й говорите нереалістичні речі, а переконати їх буде важче. Тому в таких ситуаціях найкраще висловити сумніви. Наприклад, чудовий спосіб отримати зворотний зв’язок - перетворити стверджувальні речення на питальні. Це показує, що ми не зашорені, що готові почути думку інших учасників й активно заохочуємо її висловлювати. У нас, звичайно, є і своя думка, але ми радо вислухаємо, що скажуть інші".

Гульнара Абдулаєва. Історія Криму. Коротка оповідь великого шляху. – К.: Віхола, 2024

Ця захоплива книжка допоможе, нарешті, дізнатися про те, як Чорне озеро стало Чорним морем, якою мовою говорили корінні народи Криму та які стосунки були між козаками й кримськими татарами. Ну, і звісно, як Росія завойовувала Крим і переписувала історію, а також вдавалася до терору, голоду, депортації… Тож у своїй книжці "Історія Криму. Коротка оповідь великого шляху" Гульнара Абдулаєва - історикиня, яка до 2014 року жила в Криму, а після окупації півострова переїхала до Києва - змальовує тисячолітню історію Криму - від найдавніших часів і до сьогодні. Тож рухаючись історичними шляхами від таврів, племінних союзів і перших античних міст до депортацій, репресій та зрештою окупації, вона знайомить нас із кримськими татарами, караїмами й кримчаками, розповідає, ким були уруми та як припинило своє існування Кримське ханство. Тобто перед нами своєрідний життєпис Криму, з якого ми дізнаємося, яким він був і як ми опинилися саме в цій точці нашої історії. "Представлена до уваги читача коротка історія Криму. допоможе зрозуміти загальну канву історії півострова й побачити основні культурні та політичні процеси, - дізнаємося ми про книжку. - Безумовно, можна сказати, що кожен розділ заслуговує на те, щоб по ньому була написана окрема книга, але зараз ми пропонуємо вам поринути в атмосферу минулих століть, ознайомитися з культурою аборигенів Криму - таврів, дізнатися про міграційні процеси народів і племінних союзів, про зародження перших державних утворень на півострові, про античні міста й перші християнські храми. Детальніше довідатися про народи, які населяли Крим у різні часи, їхню культуру, і як вона відбилася на формуванні того Криму, який ми бачимо тепер".

Лоуренс Фрідман. Стратегія: історія. – Х.: Фоліо, 2024

Автор цього бестселеру - почесний професор військових досліджень Королівського коледжу Лондона, один з провідних фахівців та всесвітніх авторитетів у галузі стратегії з багаторічним науковим і практичним досвідом, а його дослідження  визнано найкращою книгою 2013 року за версією Financial Times. Загалом "Стратегія: історія" Лоуренса Фрідмана  містить панорамний огляд ролі стратегії в усій світовій цивілізації, від давнини до сьогодення, та її блискучий аналіз як політичного, воєнного та економічного методу планування. "Те, що ми називаємо "стратегічним інтелектом", і в шимпанзе, й у людей розвинулося через взаємодію в складному соціальному середовищі, а також через потребу виживання в суворих фізичних умовах, - розповідає автор. - Розглянемо мозок людини. Мозок споживає 20 % енергії організму, набагато більше, ніж будь-який інший орган, і становить тільки 2 % маси тіла дорослої людини. Щось настільки коштовне в утриманні мало розвинутися, щоб задовольнити життєво важливу потребу. Річард Біри та Надія Корп вивчали вісімнадцять видів з усіх основних еволюційних родоводів приматів і порівняли розмір неокортексу з кількістю обману, яку застосовував кожен вид, Вони визначили взаємозалежність між розміром мозку та загальним соціальним інтелектом, зокрема здатністю співпрацювати, врегульовувати конфлікти, а також вводити в оману?" Тож діапазон оповіді у книжці вражає: від просунутої поведінки приматів, протиставлення Ахілла і Одіссея в "Іліаді" та Давида і Голіафа в Біблії - до стратегічних порад Сунь-цзи та Макіавеллі, військових нововведень барона Анрі де Джоміні та Карла фон Клаузевіца, обґрунтування революційної стратегії в класовій боротьбі Карла Маркса, розуміння корпоративної стратегії Пітера Друкера та Альфреда Слоуна, а також сучасного застосування стратагем і сценаріїв у соціології та використання теорії ігор в економіці.

Лесь Белей. Точка У. Історії війни, що триває. – К.: Комубук, 2024

Ця книга - спроба зробити груповий портрет українців та українок, які протидіють російській агресії. Загалом до "Точки У" Леся Белея увійшли розповіді від першої особи людей різного віку, різних професій і бекграундів, які постановили долучитися до спротиву. Усі вони могли зайняти пасивну позицію безпорадних обивателів, але вирішили вчинити інакше. "На момент написання цієї передмови війна триває дев'ятий рік, а повномасштабний етап перевалив уже за півтора року, - розпочинає свою оповідь автор. - За такий період людське сприйняття може змінитися кілька разів: спогади стираються, шрами зарубцьовуються, з’являються нові рани. З деякими героями книги я спілкуюся доволі часто і помітив це. Людина, яка давала мені інтерв'ю у серпні 2022 року, і ця сама особа через пів року - абсолютно різні. Я певен, що нове інтерв'ю цілковито відрізнялося б від попереднього. Ця книга не претендує на синтез і узагальнення - це зріз і документалістика, тут і тепер". Хай там як, але у певний момент своїх біографій герої цієї книги пройшли умовну точку У, точку України: усвідомили її важливість і вирішили за неї боротися - кожен і кожна у свій спосіб. Хтось пішов на фронт, хтось зайнявся волонтерством, а ще хтось - документуванням і осмисленням. У книзі лунають голоси не лише українців, адже ця війна має значно ширший контекст і значення.

Джеймс Оулдхем, Тоні Кі, Ігор Яро Старак. Відвага жити. – К.: Видавництво Ростислава Бурлаки, 2024

Ця важлива для нашого сьогодення книжка - збірник ідей, вправ і цитат, який дає уявлення про психологічні засоби, розроблені відомими гештальт-терапевтами. Засобами, викладеними у "Відвазі жити" Джеймса Оулдхема, Тоні Кі, Ігоря Яро Старака, можна користуватися задля більш виразного бачення світу і правильній реакції на нього. Використовуючи їх належним чином, можна збагатити власне життя і стати його творцем. Варто додати, що усі ці засоби взаємопов'язані: як столяр повинен навчитися окремо користуватися молотком, пилою і різцем перед тим, як змайструвати скриньку, так і кожна особистість лише тоді зможе повною мірою використовувати ці психологічні засоби, коли достатньо професійно оволодіє кожним з них. "Концепція гештальт-терапії - це не тільки позитивне ставлення до життя, це ще творче використання негативних елементів життя, - дізнаємося ми від авторів, які пишуть  цій книжці від першої особи. - Я все ще сумніваюсь і не довіряю; я і далі не хочу зустрічатися з деякими людьми і не бажаю виконувати деякі обов'язки. Але тепер я уважно прислухаюся до позитивного контексту тих "негативних" думок, таких як: "Це - нецікаве завдання, потрібен свіжий підхід" чи "Ця людина намагається зробити тобі боляче чи атакувати тебе", і намагаюсь отримати від них важливу для мене інформацію. Я маю справу тепер виключно з конкретною реальністю, і я вірю тому, що дійсно бачу і відчуваю, а не моїм думкам про те, що я бачу і відчуваю. Я все ще перебуваю у полоні поетичних абстракцій, але набагато рідше, ніж раніше".