Freedom чи vridom, як поділять Європу і де живуть розпусні хлопці – 5 книг не для всіх

Себастьян Юнґер. Свобода. – К.: Наш Формат, 2024

Слово freedom ("свобода"), як нагадує автор цієї книжки, походить від vridom, яке середньовічною німецькою мовою означало "любий". Мовляв, воно відображає ідею, згідно з якою лише найближчі до вас люди були гідними мати права чи захист. Водночас чужинців можна було катувати, поневолювати або, за бажанням, убивати. Саме так чинили в усьому світі протягом більшої частини людської історії, і ні закон, ні релігія, ні загальні уявлення про порядність цьому не суперечили. Звісно, спершу може видатися, що це чтиво не для всіх, але якщо продовжити читати… Адже "Свобода" Себастьяна Юнґера – автора бестселера "Ідеальний шторм", який був екранізований і спричинив відродження пригодницької документальної літератури – іноді нагадує ще й "індіанські" тексти Фенімора Купера, фанати якого (якщо такі ще живі) отримають невимовну насолоду від цієї розкішної дорожньої прози. В якій – гурони, ірокези, делавари, а також сучасні шукачі пригод, які бредуть континентом Свободи у пошуку американської мрії… І заодно збирають для нас місцеві ноу-хау. "Крім дикої природи, є ще одне місце, яке в Америці майже ніхто не контролює, - розповідає автор, - вузькі смуги земельної власності вздовж залізничних шляхів. Якби вам потрібно було перетнути шматок Америки так, щоб ніхто не дізнався - скажімо, ви втікач, або залишилися без копійки в кишені й хвилюєтеся через звинувачення в бродяжництві, або просто не хочете ні з ким розмовляти, - було б добре вибрати таку залізничну лінію, яка йде вздовж Джуніати. На залізничних коліях майже немає ні поліції, ні сповнених підозри власників будинків, ні собак, ні камер спостереження, ні прожекторів". Загалом же книжка присвячена одній з найважливіших концепцій в історії людства - свободі. Як бачите, разом з автором можна вирушити  в захопливу подорож рівнинами й горами, автомобільними шляхами та залізничними коліями. А також дізнатися, наприклад, як кочові апачі століттями ухилялися від загарбників, й отримати поради про те, як меншому перемогти більшого. Крім того, змальовуючи власну подорож, автор торкається також найрізноманітніших аспектів життя: стратегії боксу, ролі жінок у рухах опору, економічної нерівності в суспільстві та інших цікавих речей.

Пйотр М. Маєвський. Коли спалахне війна? 1938. Аналіз кризи. – К.: Локальна історія, 2024

Видавці цієї книжки недаремно припускають, що саме зараз у чиїхось кабінетах може витати ідея "нового Мюнхена", маючи на увазі той час, коли Європа була поділена між загарбником і рештою "демократичного" людства. Тобто "Коли спалахне війна. 1938" Пйотра М. Маєвського - польського дослідника новітньої історії, який у 2008–2011 роках був радником прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска – це незайве підтвердження того, що угода з дияволом ніколи не принесе добра.  У книжці йдеться про те, як демократичний Захід у 1938 році намагався уникнути великої війни, але заохочував агресора до дії. Мюнхенська угода стала кульмінацією політики умиротворення, брутально знищивши суверенітет молодої Чехословацької Республіки на догоду ілюзорному миру. Її президент Едвард Бенеш тоді скрушно виснував: "Це зрада, яка сама себе покарає". Таким чином, я відомо, західні демократії, обравши ганьбу замість війни, отримали і війну, і ганьбу. Тож автор майстерно аналізує міжнародну кризу, у яку світ занурився напередодні Другої світової війни. Мало не щоденна реконструкція подій, надзвичайна увага до деталей, залаштункові розмови політиків у Празі, Берліні, Римі, Лондоні та деінде, протистояння розвідок, аналіз психотипів головних дійових осіб, їхня сила та безсилля витворюють динамічний сюжет, у якому напруга зростає із кожною сторінкою. Тут немає довгих розділів, оповідь радше нагадує щоденник, у якому кожен запис побудовано довкола важливих місць, людей та подій. Читач стає очевидцем і разом з протагоністами переживає увесь буремний 1938 рік, опиняючись у вирі політичного трилера, на жаль, з відомим фіналом. "Моя книжка не є типовою працею у царині історії дипломатії чи міжнародних відносин, - зауважує автор. - У ній я намагаюся представити те, що діялося 1938 року в різних куточках Європи, і не лише в кабінетах політиків. Вважаю, що такий підхід допоможе краще зрозуміти складність тогочасної міжнародної ситуації, неоднозначність поглядів, складне переплетіння різних інтересів. Згідно з моїми науковими інтересами, найбільше уваги я присвячую Чехословаччині. Українські читачі, мабуть, знають, що історія цієї держави в міжвоєнний період була пов’язана з їхньою національною історією. У 1920–1939 роках до складу ЧСР входила Закарпатська Русь, а українське населення, яке там проживало, було однією з кількох чехословацьких національних меншин. Крім того, на території Чехословаччини жваво діяла українська політична еміграція, а у Празі та Подєбрадах працювали українські вищі школи. У цій книжці я розповідаю про те, як 1938 року Чехословаччина стала головною гарячою точкою на мапі Європи. Однак я відтворюю не лише гру наддержав, а й, можливо, навіть передусім — внутрішньополітичні ігри та суперечки про те, варто боротися чи капітулювати. Зрештою, саме Прага вирішила, чи буде європейська криза врегульована, а чи призведе до війни".

Марина Стародубська. Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд. – Х.: Віват, 2024

Видавці цієї книжки наполягають, що це перший подібний текст українського автора, який пояснює широкій читацькій аудиторії, хто ми такі, чому ми такі, які є, і як з цим жити. І справді, чому ж перший? І чому ця книжка точно не для всіх, а для того, хто здатен тверезо мислити і не бризкати отруйною слиною на опонента, як Валер казав. Про це теж чимало в дослідженні Марини Стародубської "Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд". Тобто про те, чому публічні дискусії у нас так часто перетворюються на "срачі". Хоча й дивно, чому це не можна пояснити звичною "компліментарністю", яка існувала задовго до того, як з’явилася "кроскультурна" потреба порівнювати явища, факти, етноси, врешті-решт. "Після повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року виник потужний запит на публічні роз'яснення російського національного менталітету, - зауважує авторка, - щоб бодай спробувати осягнути його мотивації та зрозуміти, як трактувати слова й поведінку істеблішменту, лідерів думок із російських Тelegram-каналів і загалом тамтешнього населення. І я, на той момент перебуваючи в стані дезорієнтації та відчуття власної фахової непотрібності, пригадала, чим можу з тим допомогти. Адже саме кроскультурні студії прицільно вивчають національний менталітет: його ключові прояви, підґрунтя для притаманної людям і зрізних країн поведінки, цінності національної культури, особливості роботи державних і суспільних інститутів". Крім цього, у книжці чимало відповідей на актуальні питання. Наприклад, чому корупція в Україні (хибно) вважається "непозбувною"? Або яка причина того, що ми обираємо політиків певного типу й не довіряємо державі? Не кажучи вже про питання вищезгаданих публічних дискусій, які відомо на що перетворюються. Чи дійсно тут "пороблено" й системні зміни за західними шаблонами в Україні неможливі?

Стів Круґ. Не змушуйте мене думати. – К.: ArtHuss, 2024

На відміну від своєї назви, книжка Стіва Круґа "Не змушуйте мене думати" таки змусить вас замислитися, що притаманно, погодьмося, не всім. Набагато легше бездумно тицяти пальцем у застосунки, про які, до речі, також мова у цьому дослідженні, мовляв, технології змінюються швидко, а людство – повільно, і тому краще, не розмірковуючи, гнати, тицяючи, вперед. "Ми не читаємо сторінки, - нагадує автор. – Ми проглядаємо їх". З іншого боку, у сучасному світі, де значну частину життя ми проводимо онлайн, зручність користування сайтами та застосунками є важливою їхньою характеристикою. Саме тому дизайнерам хоч би й тих самих застосунків важливо розуміти головні принципи використовності (юзабіліті) та вміти застосовувати їх на практиці. "Навіть попри те, що царина вебдизайну постійно розвивається, основні принципи залишаються такими ж, тому що використовність - це про людей, про те, як вони розуміють якусь річ і як послуговуються нею, а не про технології", - переконаний автор цієї книжки. Тож у цьому виданні ви знайдете поради досвідченого експерта про те, як створювати першокласні сайти, а також про візуальне оформлення всього, із чим нам доводиться взаємодіяти. Ця книжка дотепна, розсудлива і надзвичайно практична та є однією з найулюбленіших і найпопулярніших на цю тему. "Ми знаємо, що читати усе немає потреби, - дізнаємося ми з неї. - Значну частину тексту, що міститься на сторінці, читати необов'язково. Ми шукаємо лише те, що відповідає нашому запитові чи інтересам, решта - не дуже важить. Завдяки побіжному переглядові нам і вдається знаходити потрібну інформацію швидко. У нас непогано виходить. Вміти не тільки читати, але й уважно переглядати - базова навичка".

Ніккі Сент-Кроу. Розпусні загублені хлопці. Книга 1: Король Неверленду. – К.: BookChef, 2024

Пригадуєте, чим у відомій казці займався Пітер Пен і звідки черпав свою магічну силу? Якщо ні, то варто нагадати, як цей герой бестелеру "Пітер Пен і Венді" тільки те й робив, що залишався все життя підлітком, заманював дівчат у своє романтичне лігво на острові, де мешкав з іншими малими розбишаками, а потім відпускав. І коли після багатьох років знову з’являвся, то зазвичай розчаровано тягнув: "Що ти з собою зроби-и-и-ла? Ти виросла!" Так ось, тепер ця карма наздогнала його самого - принаймні у книжці Ніккі Сент-Кроу "Розпусні загублені хлопці. Король Неверленду", де Пітер Пен втрачає свою магію, не може літати, а його острів теж вмирає. Річ у тому, що магія малого спокусника викрадена, і тепер він заманює коханих дівчат на їхній 18-й день народження виключно для того, щоб перевірити, чи успадкували вони таємниці, які розкриють, де його магічні сили. І чи вдасться йому врятувати себе й заодно Загублених Хлопців з Неверленду. Хай там як, але ця фентезійно-романтична книжка створена виключно для дорослої аудиторії.18+, а історія, оповідана у ній, занурить вас у світ романтично-еротичних пригод з харизматичними та безкомпромісними героями. Ви зіткнетеся з палкими почуттями, напруженими конфліктами та бурхливими емоціями, що створюють неповторну атмосферу твору. За сюжетом, дочка повії Вінні Дарлінґ, яка віддаючись найкращому квотербеку шкільної команди в кабіні його авто, копіює зірок порно, симулюючи оргазм, чимало знає про свою родину. Наприклад, те, що протягом двох століть всі жінки її роду в цей день зникали. Іноді вони зникали лише на день, іноді на тиждень чи місяць. Але вони завжди поверталися зламаними і навіть божевільними. "- Де ти була, Вінні? – гукає її мама. - Я думала, він уже забрав тебе і.. - оглянувши поглядом кімнату, вона біжить до найближчого вікна і перевіряє засув. Вона завжди бурмоче собі під ніс за роботою. Пірати, Загублені хлопці і феї. І він. Вона не вимовляє його ім'я, поки не спить, але вночі іноді прокидається і викрикує. Пітер Пен. Маму вже сім разів забирали в лікарню. Кажуть, що вона шизофренічка, як і бабуся, і прабабуся, і всі жінки Дарлінг до неї". То це правда чи вигадка? У будь-якому разі, ця книжка змінить ваше уявлення про казки назавжди. І хоч її автор черпає натхнення з роману "Пітер Пен і Венді", але його історія явно не для дітей. Власне, як і було сказано.