Київське Завокзалля, голі статуї та фронтир восьминогів – 5 книг, які вас здивують

Мія Марченко, Катерина Пекур. Діти вогненного часу. – Х.: Ранок, 2024

Це справді дивна і захоплива книжка. Уявіть собі початок повномасштабної у Києві на вокзалі, що саме по собі явище трагічне й не уявлюване до недавнього часу, а тут ще цілий підземний світ, де віднедавна теж коїться щось недобре. Мало того, що у прірву київського Завокзалля стали провалюватися речі з цього світу – клунки, валізи, навіть переноски з котами, але наразі – через силу Лиха, тобто Війни, яка руйнує все довкола – у проваллі стали зникати й люди. Так, у цей Химерний Край потрапила Катя, якій разом з юним духом-колійником Августином судилося змінити історію паралельного світу, населеного міськими духами, невпокоєними привидами, дрібними богами й особливими людьми, і де її невідомий викрадач намагається зруйнувати не тільки Завокзалля, а й реальний, людський Вокзал! Хто цей зловмисник? Хтось із міських духів плете хитромудру інтригу? Щоб зірвати всі личини, завершити розслідування й уберегти тих, кого люблять - Каті та Августину доведеться прикликати на поміч усіх "дітей вогненних часів". "І всі діти, живі й давно померлі, побігли, пошкандибали й подибали вздовж Каналу, намагаючись не відставати від єврейського майстра, що очолив їхню процесію. Катя, крокуючи поряд із ним і час від часу глипаючи на Авіхаїв горбоносий профіль на тлі ранкового неба, на його курчаче волосся й м’яке обличчя, не йняла віри, що колись і справді жили на світі істоти, здатні щиро бажати знищити, стерти з лиця землі подібних людей. У те, що вони існують досі. Існують знову".

Ґаррет Раян. Голі статуї, гладкі гладіатори та бойові слони. – К.: Наш Формат, 2024

У цій книжці – суцільні відповіді на дивні, дивакуваті та зовсім дивовижні запитання про стародавніх греків і римлян. Тож з книжки Ґаррета Раяна "Голі статуї, гладкі гладіатори та бойові слони" можна дізнатися, чому греки не носили штанів, а у вино додавали порошок мармуру; на якій дієті сиділи гладіатори і скільки заробляли талановиті спортсмени; що про військову медицину можна дізнатися з "Іліади"; як ставилися до стосунків і через що розлучалися, як робили операції та які використовували контрацептиви; коли в тренді були бороди, а коли ні. І це лише частина запитань, на які відповідає автор, який пише просто й цікаво. А ще - зосереджується не так на постатях і подіях, як на деталях із повсякденного життя, адже в книжці не заявлено про всеохопність, але вона точно претендує на захопливість. Так само у цьому цікавому дослідженні є оракули та шпигуни, Рим і Афіни, Спарта й Карфаген, Цезар і Нерон, язичники та християни, леви на арені й домашні улюбленці. "Заможні греки й римляни часто тримали одного-трьох песиків мальтійської породи, - розповідає автор. - Їхні зображення можна побачити на грецьких вазах - собачки прив’язані до банкетних лож своїх хазяїв. У римському світі мальтійці стали модними аксесуарами елітних матрон - дами носили своїх улюбленців у складках тунік. Часто домашніх псів непристойно балували: один римський поет написав, як надміру захоплений власник замовив художникові портрет свого песика Міссі. Улюблених гончаків розпещували не менше: в одній праці грецький історик довго й детально розводиться про свого грейхаунда, який лежав поряд, поки писалася праця, і щодня супроводжував хазяїна до гімнасія. А Александр Македонський назвав ціле місто на честь свого вірного гончака Перітаса".

Джефф Ґуделл. Палюче тепло вб’є нас найперше. – К.: Бородатий Тамарин, 2024

У цій книжці нам докладно пояснюють, чому весна настає на кілька тижнів раніше, а осінь - на кілька тижнів пізніше, і який уплив це матиме на все, починаючи від продуктів, якими ми харчуємося, і закінчуючи хворобами, на які хворіємо. Таким чином, "Палюче тепло вб’є нас найперше" Джеффа Ґуделла - це книга про те, що трапиться з нашими життями та нашими громадами, коли температура типового літнього дня сягатиме 45 C замість нинішніх 30 C. Майстерно поєднуючи новітні наукові дані з розповідями очевидців на місцях, автор порушує важливі питання та демонструє, як сильно екстремальна спека змінює наш світ. Усе це нагадує нам про лісові пожежі, що не вщухають у Каліфорнії, теплові хвилі, які вже стали сезонними в Європі, танення льодовиків, що не припиняється в Арктиці й Антарктиці, згадане підвищення температури - екологічну загрозу найвищого порядку, яка зумовлює всі інші наслідки кліматичної кризи. А розпочинається книжка з повчальної історії, яку варто прочитати, щоби зрозуміти, до чого тут глобальне потепління. "Об 11 годині ранку в понеділок 16 серпня 2021 року няня. яка прийшла бавити Міджу, здивувалася, не знайшовши її у порожньому будинку. Міджу була однорічною донькою Джонатана Герріша й Еллен Чанг; які нещодавно перебралися з району затоки Сан-Франциско, щоби почати нове життя в передгір'ї Сьєрра-Невади. Доглядальниця відімкнула двері своїм ключем і покликала господарів. Жодної відповіді. Попри спекотні вихідні, у будинку панувала прохолода завдяки ввімкненому на повну потужність кондиціонерові. Насторожувало, що Чанг і Герріш залишили гаманці. Та й наявність сумки для підгузків. Яку пара завжди брала з собою, бентежила".

Ричард де Барі. Філобіблон: трактат Ричарда де Барі про любов до книг. – Л.: Апріорі, 2024

Перед нами доволі дивна (і дивовижна) річ - трактат про любов до книг одного з найбільш освічених людей доби Середньовіччя, уперше перекладений українською мовою. Тож у книжці великого книголюба Ричарда де Барі "Філобіблон", де переплітаються біблійні настанови, антична мудрість й середньовічні вчення, нам пояснюють важливість і необхідність любові та поваги до слова, і ці аргументи не втрачають сили переконання і сьогодні. "Те, що книги - цінне надбання, спостерігаємо й сьогодні: - так само нагадує передмова до книжки, - попри величезний діапазон електронних джерел, друкована книжка залишається чимось особливим, адже емоції від гортання електронних сторінок аж ніяк не дорівняються до відчуттів та емоцій, які переживаємо, гортаючи сторінки паперові". Тож унікальний стиль цього твору овіює читача духом Середньовіччя, втаємничуючи в начала такої звичної для нас книги, розкриває особливу насолоду від книг, культуру книгокористування, основи бібліотечної справи тощо. "Перед нами - перша праця в європейській літературі, присвячена любові до книги, - нагадує передмова, - праця, яка започаткувала неперервну традицію. Автор Ричард де Онгервіль, який набув прізвисько де Барі від назви містечка, що у графстві Суффолк в Англії, народився 1287 року в сім'ї аристократів. Як годиться, здобув ґрунтовну освіту в Оксфордському університеті. Відтак на талановитого: студента звернув увагу король Едвард ІІ (1307-1327), залучивши його до виховання наступника престолу". Варто додати, що саме видання - завдяки своєму змісту, оформленню й поліграфічному виконанню - буде особливо цікавою не лише для бібліофілів, дослідників книжкової справи, філософів і колекціонерів, але й для усіх книголюбів.

Річард Бротіґан. Усе під наглядом машин ласкавої благодаті. – Івано-Франківськ: П’яний корабель, 2024

Як на диво, назва цієї книжки, перший розділ якої називається "Фронтир восьминогів", перегукується з бестселером ще одного представника покоління бітників, а саме – з "М’якою машиною" Вільяма Берроуза. І нехай творчість автора і школа бітників утворюють радше контактну зону, аніж тотожність, але мотиви "розбитого" покоління однаково вчуваються і в "Супермаркет в Каліфорнії" Алана Гінзберга, і в "Сонеті", який входить до описуваної тут збірки Річарда Бротіґана "Усе під наглядом машин ласкавої благодаті". У Гінзберга в супермаркеті блукав класик американської поезії Волт Вітмен, а наразі – про якого блукальця мова? "Море – наче / старий поет природи, / що помер від / серцевого нападу у / громадському туалеті. / Його привид і досі / блукає між пісуарів. / Вночі можна / почути, як він ходить / босоніж / у пітьмі. / Хтось поцупив / його взуття". Видавці слушно нагадують, що автора збірки літературна критика кінця 1960 – початку 1970 років називала культовим письменником молодого покоління, Селінджером 70-х, "почесною дитиною" часу, і що суголосними згаданому бітництву (в якому, згадаймо, і той самий Гінзберг, і Буковскі, який ні до якого гурту не належав, і, однак, був цілком "розбитий") виявилися, зокрема, бротіґанівська еклектика, експериментальність, епатажність, проте світосприйняття було іронічнішим, скептичнішим". "Світ відчиняв / і зачиняв /  свої божевільні / і церкви, / мов забудькуватий старий, / що застібає свої штани, / замість того щоб їх розстібнути.