Любов і ненависть в Англії, самогубства у Львові, люди на Олімпі - 5 книг про те, як вчинки змінюють епоху

Сара Ґріствуд. Закохані Тюдори. Як любили і ненавиділи в середньовічній Англії. – К.: Лабораторія, 2024

Перед нами чудова книжка й нестандартне дослідження - свіжий і багатогранний погляд на величну династію Тюдорів, авторка якого аналізує коди любові, бажання та влади і розкриває романтичні обсесії, які визначили історію світу. Тож чому варто прочитати книжку "Закохані Тюдори. Як любили і ненавиділи в середньовічній Англії" Сари Ґріствуд? Хоча б тому, що драми куртуазного кохання століттями захоплювали читачів і мрійників, але їх надто часто відкидали як таке, що існувало лише в казках та піснях - старих легендах про Короля Артура і лицарське благородство. Насправді все значно цікавіше, як можна побачити з книжки англійської журналістки, письменниці, а також членкині Королівського історичного товариства та Королівської академії наук. Наприклад, чому Генріх VIII одружувався шість разів? Чому Анні Болейн довелося померти? Чи правда, що придворні Єлизавети І вітали її як богиню, яка зійшла на землю? Насправді авторка розповідає про те, як куртуазне кохання творило і руйнувало династію Тюдорів. З одного боку, Тюдори відтворювали ролі відданих коханців і примхливих коханок, уперше викладених у романах середньовічної літератури, а з іншого – кохання формувало політику та міжнародну дипломатію у середньовічній Англії. "Ось уже вісімсот років людство зачаровується загадками куртуазного кохання, - зауважує авторка, - притаманною йому абсурдністю (воно ж бо не позбавлене іронії) та центральною дихотомією пристрасті проти принципу - або, радше, найвищого обов'язку. Тоді, коли в реальному світі правовий статус жінок зводився до рухомого майна". Тому не дивно, що будь-які "романтичні" історії коментуються в книжці з точки зору здорового глузду. "Королева простягла до нього руки, обійняла, притиснула до грудей і потягла до ліжка позаду себе, де показала всю любов, на яку була здатна... Її любовна гра, цілунки та пестощі здавалися йому такими ніжними й ласкавими. Їх обох сповнили радість і диво, досі незнані й небачені. Така дивина шокує, немов ляпас. Заміжня жінка от-от учинить перелюб, ще й із найкращим другом чоловіка, а її однаково змальовують як утілення вроди й чуттєвості? Нісенітниця. Кохання Ланселота до Гвіневери - куртуазне кохання - передбачає пристрасне захоплення, що тепер здається безумством".

Денис Мандзюк. Право на смерть. Самогубства у Львові часів цісарства. – К.: Локальна історія, 2024

У своїй новій книжці відомий журналіст і редактор журналу "Локальна історія" розповідає про найрезонансніші львівські самогубства часів Австро-Угорської імперії. А також намагається відповісти на питання: то чи мали ці люди право на власну смерть? З одного боку, як нагадує автор, самогубства - це тільки перший план. Тло - не менш важливе і цікаве. Але якщо у Російській імперії ним могла бути тодішня економічна криза, що у Харкові забрала життя відомого мецената Олексія Алчевського, то що впливало на фатальні рішення у Львові? Іноді в обох випадках співпадали "декадентські" мотиви, ба навіть "літературна" мода на самогубства,  хоч як дивно це звучить. Натомість, читаючи про трагічні історії в дослідженні "Право на смерть" Дениса Мандзюка, ми бачимо Львів періоду, який тепер ностальгійно іменують Belle poque, і дізнаємося, в яких умовах існували тогочасні обивателі, чим вони цікавилися та чого боялися, що допроваджувало їх до рішення покінчити із власним життям та яке враження ці замахи справляли на інших, як впливав на них час, у який жили, і як їхні вчинки змінювали епоху. І читаючи, виявляємо на колишніх імперських теренах спільні та відмінні риси цієї "самогубної" пошесті – справжньої манії, що охопила Львів на межі XIX–XX століть. На себе накладали руки люди різних занять і рівня достатку - від жебраків до працівників магістрату. Мотиви? Як серйозні, так і зовсім банальні, навіть смішні. "Мотиви фатальних вчинків вказували наступні: - уточнює автор, - розумові страждання, розпусне життя, борги та бідність, домашні негаразди, пияцтво, страх покарання і сорому, невзаємне кохання, невиліковна хвороба". І продовжує: "Першість серед знарядь впевнено тримав пістолет – ним користувалися майже половина самогубців, переважно чоловіки. Жінки воліли смерть через отруту. Більшість жертв сповідували римо-католицьку віру, випадки смерті серед греко-католиків і юдеїв - поодинокі. В статистиці фігурували люди різноманітних занять: робітники, слуги, ремісники, урядники, торгові суб'єкти, студенти, сторожі, фармацевти, шинкарі, розпорядники маєтків". Що ж до місць, де відбувалися самогубства, то вони були так само непередбачувані, як і настрої жертв: "Львів'яни накладали на себе руки у власних помешканнях і готелях, ішли до парків або влаштовували показову самострату в кав'ярнях, - розповідає автор. - Біля декоративної печери на Високому Замку, прикрашеної кам'яними левами зі старої ратуші, трупи знаходили так часто, що за нею закріпилася неофіційна назва "грот самогубців". Управитель Личаківського цвинтаря просив магістрат якнайшвидше провести до своєї канцелярії телефон - саме задля порятунку численних самогубців".

Ніл Ферґюсон. Імперія. Як Британія вплинула на сучасний світ. – К.: Наш Формат, 2024

З одного боку, держава, про яку мова у цій книжці, свого часу правила чвертю населення планети й домінувала майже на всіх океанах, безповоротно змінивши світ. Адже саме британський імперіалізм подарував підкореним країнам телеграфний кабель, маршрути пароплавів, залізничне сполучення і, хоч як парадоксально, ідеї свободи та рівності. Проте з другого боку, завойовники поширили рабовласництво, расизм, експлуатували та пригноблювали інші народи й культури. Хай там як, але у цій книжці "Імперія" відомий британський історик Ніл Ферґюсон переосмислює вплив Британії на сучасний світ і дає відповіді на провокативні питання: яким був би сучасний світ без Британської імперії та хто тепер посідає місце найпотужнішої держави. Автор захопливо розповідає про чотири століття історії Сполученого Королівства й демонструє, що дала Британія сучасному світові та які наслідки імперіалізму відгукуються англійцям досі. Тобто, враховуючи обидва вищезгадані опції, він розглядає роль "піратів, плантаторів, місіонерів, мандаринів, банкірів і банкрутів" у створенні найбільшої у світовій історії імперії. "Перед лицем прямої загрози з боку Іспанії, - дізнаємося ми зокрема про піратство як передумову створення імперії, - Єлизавета І ухвалила надзвичайно розумне рішення давати дозволи на те, що все одно відбувалося. Так пограбування іспанців стали стратегічним питанням. І вже на початку XVIIІ століття Джеймс Томсон писав про британську "заслужену імперію глибоких морів". В основі постання Британської імперії був той факт, що впродовж близько століття після наступу Непереможної армади ця морська імперія з бажаної перетворилася на реальну".

Рік. Ріордан. Персі Джексон. Викрадач блискавок. – Х.: Ранок, 2024

У цій неймовірній історії прихована альтернативна історія світу, яка доводить, що довкола нас – суцільні доленосні знаки, які треба вміти розпізнавати. А ще "Персі Джексон" Ріка Ріордана – про цілий паралельний всесвіт, який існує довкола нас, і вмінням бачити його ознаки володіє далеко не кожен і не завжди. Наприклад, якби ще вчора 12-річному Персі Джексону сказали, що насправді він - син Посейдона, а давньогрецькі міфи - зовсім не міфи, а історія його роду і те, що досі відбувається довкола, він би лише посміявся. Але від недавнього часу звичайному школяреві Персі не до жартів. По-перше, його ледь не пошматувала шкільна вчителька, яка виявилася фурією; по-друге, його найкращий друг виявився сатиром, який цокоче копитцями по нью-йоркській бруківці, а в самому місті існує вхід до царства Аїда. Виявляється, Олімп – це не міф, а реальність, яка скупчилася десь над містом, мігрувавши з сивої давнини у наше сьогодення. В якому Медуза Горгона перетворює своїх гостей на садових гномів, а Прокруст володіє меблевою фірмою, де продає ліжка, які за звичкою підганяє під розмір замовника. Але найголовніше те, що сам головний герой Персі – напівбог, а його мати, відповідно – земна дружина бога. "- Бог? - спитав я. - Напівбог? Аннабет кивнула. - Твій батько не загинув, Персі. Він один з олімпійців. - Це… маячня. - Та невже? А що робила більшість богів у старовинних переказах? Закохувались у звичайних людей і народжували від них дітей. Гадаєш, вони змінили свої звички за останнє тисячоліття? - Але ж це… - Я ледь знову не бовкнув слово "міфи". Але вчасно згадав, як Хірон попереджав мене, що через тисячу років мене самого можуть вважати за міф. - Але якщо всі тут наполовину боги… - Напівбоги, - виправила Аннабет. - Такий офіційний термін. Або напівкровні". Утім, найгірше те, що Персі звинувачують у крадіжці блискавки Зевса, і якщо він не розшукає справжнього злодія протягом десяти днів, війна між богами неминуча. Тож, підозрюючи в підступі Аїда, бога мертвих, разом із друзями хлопець вирушає в небезпечну подорож до царства тіней, фінал якої, втім, виявиться зовсім не таким, як він очікував.

Наталя Місюк. Мова. Таємниці відьом. – К.: Видавничий дім "Mamino", 2024

Щодо вчинків і дій, заявлених у назві огляду, які, до того ж, здатні щось змінити у нашому часі, то "Мова. Таємниця відьом" Наталі Місюк – саме з таких. По-перше, це оригінальний метод вивчення української, багато нюансів якої, про які йдеться в книжці, маловідомі навіть для спеціалістів. По-друге, це просто цікава та захоплююча історія у форматі лінгвістичного фентезі, яка буде корисна і дітям, і батькам. А вже тектонічні зсуви у житті героя книжки, а також її авторки виправдовують будь-які тематичні заявки. Адже, так само, як авторку, героя цієї дивовижної історії з рідного дому вигнала війна. Наталя Місюк - кримка, яка 2014 року залишила півострів, переїхала до Львова і почала розмовляти й писати українською в побуті, роботі й творчості. Головний герой так само пізнає чари рідної мови, потрапляючи до казкового міста і знайомлячись з відьмами, які тут мешкають, а також переживаючи захопливі пригоди, потрапляючи в халепи і роблячи несподівані відкриття про мову й життя загалом. "- Річ у тім, що інколи замало змінити тільки закінчення, - дізнаємося ми подробиці. - Буває, ще треба трошки почаклувати з буквами всередині слова. Пам’ятаєте, у нас уже була подібна історія з кличним відмінком? І не тільки у нас, пані Множина теж із тим зіткнулася… Правильно - і тому зручно - сказати "у Дзизі", "в дорозі", "у відпустці". Звучить мелодійно". Таким чином, усі ці важливі правила й маленькі винятки, ба навіть звичайні звуки, що варяться у відьмацькому казані, складаються у пригодницьку історію про українську мову, яка звучить тут звідусюди. "- Бачиш, ось тут лежать звичайні прикметники, - Четверта вказала на нижню чашу вази. - Нам треба з кожного зробити прикметники вищого ступеня та покласти їх сюди, - відьмочка кивнула на другий ярус вази. - Для чого це? - Вищий ступінь потрібний, щоб порівнювати речі. Дивись, - і вона взяла один із прикметників, - наприклад, цей: "світлий". Оп! Оп! - Відьмочка змахнула паличкою, і на стіл впали ще два клаптики. — Маємо "світліший" та "більш світлий". Тепер, коли хтось захоче порівняти два об’єкти, то в пригоді стануть ці слова». А щоб це сталося якомога швидше, варто терміново прочитати цю дивовижну книжку, яка відкриє чарівний дар спілкування рідною мовою.