Розстріляна весна, трубадури імперії та бійка британського принца – 5 книг про те, як до нас приходить правда

Сергій Куліда. Буча. Розстріляна весна. Хроніка перших днів війни. - К. : ФОП "Ротарчук Іван Сергійович", 2023

Такі книжки, як цей щоденник, сьогодні дуже важливі, адже з перебігом воєнних подій мало хто стежить за тим, куди зникають правдиві свідчення про воєнні злочини російських окупантів. Популярні ресурси в Інтернеті прибирають сайти з небажаною для глянцю з гламуром інформацією, адже насправді такі свідчення – готові судові докази для майбутніх розслідувань. У цьому випадку робочий-облицювальник і журналістка, шеф-кухар ресторану і вагітна дівчина, депутатка й пенсіонерка, а також десятки інших очевидців – їхні враження про перші дні війни в цій "народній" книжці сприяють детальній – інколи погодинній реконструкції розгортання Бучанської трагедії. Таким чином, "Буча. Розстріляна весна" Сергія Куліди – збірка свідчень щоденникового формату, видана за сприяння Мінкульту, а також за участі начальника архівного відділу Бучанської міськради Ігоря Бартківа, – це унікальний документ доби, вартий перекладу на всі мови світу заради того, щоб показати злочини російських окупантів, щоб ця трагедія ніколи не повторилася. Власне, це перша книга про звірства у Бучі. Відкривають її дві передмови – глибокий філософський "Портрет українця за темних часів" Анатолія Федорука, бучанського міського голови, а також "Репортаж з території смерті" відомого письменника Юрія Щербака. Тож читаймо. "Буча, Склозаводська. З розповіді бучанця, на ім'я Ігор, сайту The Insider: Вони [росіяни] зайшли в крайній будинок на вулиці, біля якого були збудовані барикади. Вони наказали чоловікові вийти з дому і спитали: "У тебе тут барикади, ти допомагав їх будувати?" І, не чекаючи відповіді, пристрелили його. Сміливі місцеві хлопці своєю машиною розвозили воду. Окупантам це не сподобалося, і їх застрелили. Жінка готувала їжу на вулиці, на подвір'ї будинку. Побачила росіян, злякалася, побігла до під'їзду, зачинила двері, а вони відкрили вогонь по ній з автоматів - убили через двері. Я не знаю, з ким вони воюють".

Ева Томпсон. Трубадури імперії. Російська література і колоніалізм. – К.: Наш Формат, 2023

Авторка цієї книжки так само вагалася щодо "гуманістичних" критеріїв у своїй роботі над дослідженням про російський імперіалізм. "Коли я у 2000 році написала книжку про колоніалізм у європейській літературі, - згадує вона, - більшість іще вважала, що цей термін не варто застосовувати до європейських і азійських земель, якими заволоділа Росія. У 2023-му, на другий рік повномасштабної війни Росії проти України, легітимність такого слововжитку вже не потрібно відстоювати". Отже, "Трубадури імперії. Російська література і колоніалізм" Еви Томпсон – одне із перших і водночас фундаментальних досліджень на тему колоніальних мотивів у російській літературі, яка часто обслуговувала і легітимізувала агресивно-загарбницьку політику Російської імперії. Відповідей на засадничі питання на цю тему в книжці чимало. З чого "проросла" російська ксенофобія? Коли російські культурні діячі почали оспівувати агресію до сусідніх народів? Чому війни на чужих територіях стали звичайною справою для росіян і об’єктом романтизації їхніми класиками? Як загарбницькі імперські наративи стали невіддільною частиною так званої "вєлікай рускай культури" і чому Захід прийняв їх як належне? "Ведучи розмову про російську культуру, російські інтелектуали йшли звичним шляхом колонізаторів, - нагадує авторка. - Вони прирікали на мовчання культури, які були в якомусь сенсі суперниками Росії - її колонізованих сусідів, - водночас успішно опираючись зажерливому апетитові Заходу, який хотів би підпорядкувати решту світу власній культурній мові".

Кейсі Макквістон. Червоний, білий та королівський синій. – К.: Artbooks, 2023

Ця книжка – уже не про "демократичні", а "королівські" шляхи, якими правда дістається до пересічної публіки. Тож за сюжетом роману "Червоний, білий та королівський синій" Кейсі Маквістон, Алекс - син президентки Сполучених Штатів Еллен Клермонт-Діаз, американський еквівалент принца. Він, його сестра Джун та онука віцепрезидента Нора - це Тріо Білого дому, найближчий аналог королівської сім’ї. Тож коли Еллен розпочинає передвиборчу кампанію, вона розуміє, що кращих помічників їй годі й шукати. Але коли до таблоїдів потрапляє фото імовірної бійки між Алексом і британським принцом Генрі, якого вважають давнім Алексовим суперником, та ще й на королівському весіллі, ситуація різко ускладнюється. Єдиний спосіб запобігти міжнародному скандалу - вдати, ніби насправді Алекс і Генрі найкращі друзі. Втім, те, що починалося як інсценування, зрештою переростає в дещо набагато більше і ризикованіше. А все тому, що було порушено одне з основних правил, з оприлюднення якого починається ця історія. "На даху Білого дому, в одному із закутків Променаду, на самому краєчку Сонячної кімнати є місце, де панель обшиття прилягає нещільно. Якщо правильно на неї натиснути й відхилити вгору, можна побачити послання. Таємничі слова, нашкрябані кінчиком ключа чи, можливо, ножем для листів, украденим із західного крила. Алекс знайшов його ще в перший тиждень свого перебування в Білому домі. Він ніколи й нікому не розповідав, як це сталося. Там було написано: "Правило №1: не попадайся".

Володимир Мула. Мені подзвонив Вейн. – К.: Лабораторія, 2023

Вейн у назві цієї книжки – це легендарний канадський хокеїст Грецкі (Іван Грецький) українського походження, один з найвідоміших спортсменів ХХ століття. Тож уявіть собі, що він вам потелефонував, як запевняє у своїй книжці "Мені подзвонив Вейн" Володимир Мула, кінорежисер, продюсер, спортивний журналіст, заслужений діяч мистецтв України. Хай там як, але книжка занурює читача у перипетії створення першого українського документального кіно про українців-володарів Кубку Стенлі НГЛ, їхній захопливий шлях на найвищу вершину успіху і перешкоди, що поставали перед ними. Також ця книжка впускає нас за лаштунки незвіданого, болючого та місцями абсолютно неймовірного шляху автора під час реалізації документального фільму: від ретельних досліджень до особистісного досвіду кожного з гравців, від проникливих інтерв’ю, що розкривають переживання та внутрішні драми хокеїстів - до незламної сили духу. "Фільм "Юкі", - зауважує у передмові герой книжки, - дає інтимне та глибоке розуміння захопливого шляху українських гравців, які не просто мріяли грати в НХЛ. Вони марили тим, щоб підкорити найвищу вершину успіху та здійняти над головою Кубок Стенлі. Здатність Володимира вловити суть історії кожного гравця в поєднанні з його вмілою майстерністю в перетворенні цих розповідей на візуальний шедевр є дивовижною. У своєму документальному фільмі Мула з особливим трепетом розповідає, як люди різного віку, з різним стилем гри та різних епох ламали бар'єри й кидали виклик сподіванням, досягаючи видатних результатів і назавжди вписуючи свої імена на кільця Чаші".

Інна Ковалишена. Крута історія перемог. – К.: Моя книжкова полиця, 2024

"Ок!" - каже у цій книжці Петлюра, а Сталін і собі відгукується: "Проголошуємо Корейську народно-демократичну республіку". І на це нема ради, окрім "дитячих" ілюстрацій таких собі чудових Вальтера Ґлассофа й Galochka Ch, а також знаття того, що правда в "Крутій історії перемог" Інни Ковалишеної перемагає силу. Коли і як саме? Наприклад, під час Першого зимового походу армії УНР. "Ви знаєте, що відбувається, коли гине велика імперія? – питає авторка. - Усім нам невдовзі випаде шанс побачити це на власні очі. А сто років тому народам Східної Європи дісталося значно більше вражень, адже на її теренах гинули одразу кілька імперій. Україні в останні дні Першої світової війни дуже пощастило: нація, яку півтора століття розділяли дві імперії, зуміла тоді створити дві держави - УНР і ЗУНР, які Актом Злуки 22 січня 1919 року об'єдналися в єдину Українську Народну Республіку". Таким чином, як переконує нас авторка, не завжди і не всюди перемагає сила, часто єдність, продумана робота та впевненість у собі допомагають слабшим здобути перемогу над сильнішим супротивником. Загалом у книжці представлені дев’ять історій перемог ХХ століття. Ці дев’ять історій доводять, що перемога залежить від багатьох факторів, але вона точно можлива. У ХХ столітті було чимало лих, але й не менше перемог. Саме про них ідеться у цій книжці. Перший зимовий похід армії УНР, битва за Британію, арабські повстання, перемоги Південної Кореї, Сакартвело, бунти українців у концтаборах - ці події нагадують нам, що правда завжди перемагає силу. Історії висвітлюють несподівані деталі кампаній, доленосні рішення, показують, що інколи одна людина може все змінити, а часом і навпаки - зусиль цілої нації недостатньо, але поки ми живі - надія лишається.