Сновиландія, більдунґ і ламбрески – 5 книг, де все роз’яснюють

Лене Рейчел Андерсен. Зростання людини і суспільства. Нордична концепція більдунґу. – К.: Наш Формат, 2024

З одного боку, нас застерігають від захоплення скандинавською культурою, мовляв, вона ніколи не перетиналася з українською, і наші князі не поклонялися їхнім богам, а з іншого – скажімо, у книжці  Лене Рейчел Андерсен "Зростання людини і суспільства" - роз’яснюють, що "Просвіти" в Україні сприяли народному більдунґу. Отже, перед тим, як зрозуміти нордичну концепцію більдунґу, варто переформатувати свої знання про вітчизняну історію і вкотре повірити мудрим вікінгам. Тим паче, що скандинавський епос "Старша Едда" (а також "Молодша…") в Україні вже переклали. "Більдунґ — це моральна та емоційна зрілість, - роз’яснює авторка. - Більдунґ — це мати освіту та знання, необхідні для процвітання у вашому суспільстві. Більдунґ — це бути глибоко вкоріненим у культурі та спільноті, водночас зберігаючи автономію, щоб прокласти власний шлях у житті. Більдунґ завжди особистий і унікальний". Тож у своїй книжці авторка - економістка, письменниця, футурологиня й активістка освітнього руху - описує шлях до гармонійного зростання особистості та суспільства, показує, як якісна освіта дорослих підняла скандинавські країни з дна злиднів до сталого добробуту, а "Просвіти" в Україні сприяли народному більдунґу. Вона звертається до понять смислотворення й самоавторства, свободи та відповідальності, важливості не лише теорії, а й практики. Вона показує, як здоровим націоналізмом закласти фундамент демократичної нації. А ще — як з більдунґом для XXI століття можна впоратися з новими викликами,  скажімо, наслідками цифровізації, екологічними проблемами, пандеміями, міграцією, якоюсь мірою — війною. Хай там як, але в одному авторка, без сумніву, права, зазначаючи у передмові до українського видання книжки: "Україна та українці завжди боролися за те, щоб бути вільним народом, а нині, стежачи за мужньою боротьбою України проти Росії, решта Європи смиренно визнає свою наївність. Здається, ми навіть уявити не могли російську агресію, дурість і зло, свідками яких ми зараз є. З іншого боку, Україну не одурити, вона знала, на що здатна Росія".

Фріда Мак-Фадден. Ніколи не бреши. – Х.: Віват, 2024

З уваги на вищезгадані "паралелі" у скандинавсько-українських стосунках варто зауважити, що наступна книжка так само викликає асоціації. "Ми брешемо, - каже Юрій Смолич, літописець літературного життя 1920-30-х років в оповіданні "Дзеньки-бреньки" Володимира Даниленка. – Але ми у те віримо". Згадаймо також, як не у скандинавському, а в американському серіалі "Обдури мене" ("Теорія брехні") з Тімом Ротом у головній ролі нам розповідали, як це іноді вигідно – брехати, хоч тебе все одно коли-небудь викриють. Натомість у романі Фріди Мак-Фадден "Ніколи не бреши" нас закликають – не треба! І пояснюють, чому саме, оскільки якусь там з рахунку Божу заповідь про те саме вже ніхто не пам’ятає. "Усі брешуть, - запевняє героїня роману на початку, наче згаданий Смолич. – Багато років тому провели експеримент, пов'язаний. із поширеністю неправдивої поведінки. Він стосувався торгового автомата. Учасників повідомили, що торговий автомат несправний. Якщо вставити долар, то поламаний автомат видасть шоколадку й поверне долар. На автоматі була табличка з написом: "Для того, щоб повідомити про несправність автомата - зв'яжіться з нами за номером". Номер належав одному із дослідників - піддослідні про це не знали. Здогадайтеся, скільки осіб повідомили про несправність. Ніхто". Можливо, тому що іноді правда вбиває? За сюжетом, у пошуках будинку своєї мрії молодята опиняються в розкішному маєтку, виставленому на продаж. Оглядаючи кімнати, вони розуміють, що саме тут жила відома фахівчиня з психіатрії, яка загадково зникла майже чотири роки тому. У пошуках розваги чи бодай якоїсь книжки молода натрапляє на таємну кімнату, де зберігаються аудіозаписи розмов докторки з усіма пацієнтами. Вирішивши послухати їх, касета за касетою, вона неочікувано дізнається про низку подій, які передували зникненню психіатрині. Щось жахливе сталося в цьому будинку, і це не дивно, бо перед нами динамічний непередбачуваний трилер від авторки бестселерів "Служниця" та "Секрет служниці". І це чиста правда!

Роман Лябига. Ламбрески. - Брустури: Дискурсус, 2024

Варто одразу пояснити, як ми й обіцяли на самому початку, що "ламбрески" у назві цієї книжки – це декоративні елементи інтер’єру. Але що саме декорує автор – приватні краєвиди чи цілий всесвіт? У будь-якому разі, зрозуміло одне – всі ці речі пов’язані у "Ламбресках" Романа Лябиги – збірці поезій іноді традиційних, іноді рвучких, бо модернових, де вчувається зв’язок з українською класичною спадщиною. Особливо, коли філософічність Євгена Маланюка, поліфонізм Святослава Гординського і ліризм Володимира Сосюри проростають крізь сучасну мелодику оригінальним доробком автора. Читачу недаремно нагадують, що вірші, які увійшли до збірки, ніби розмежовують певні періоди його життя. А ще вони – це стани душі вічного мандрівника, який об’їздив весь світ (побував у понад 20 країнах), шукав правди поміж ближніх своїх, злітав і занепадав протягом яскравого і буремного життя, знаходив і губив своє кохання, страждав і зневірювався, щоб відродитися і знову оспівувати красу цього світу. Нехай навіть пошрамованого воєнним лихоліттям. Отже, розділи "Записки подорожнього", "Сліди на воді", "Історії поміж цеглою", "Шрами, що їх ракети лишили", "Римське Євангеліє", "Ча-ча-ча у театрі життя" - наче справжня симфонія життя, в якій чимало пісень і серенад, які автор співає для своєї коханої, але ще більше – мудрих думок, спостережень і застережень для читача, який отримає насолоду, занурюючись у поетичний світ Романа Лябиги, створений у "Ламбресках".

Лукаш Вежбицький. Африка Казика. – Х.: Час майстрів, 2024

Щодо країни у назві цієї захопливої книжки все ніби зрозуміло, натомість друга її частина… Мабуть, варто пояснити, що як у вірші Назара Гончара "Я маленький Назик / Сів на унітазик…" - це ім’я головного героя. Бо історія має хоч і не галицьке коріння (звідки був родом автор віршика), а польське, проте все це по-сусідству. До того ж на самому початку книжки Лукаша Вежбицького "Африка Казика" нам роз’яснюють, як Казик, почавши мандрувати, всівся так само, як і Назик, але в/на інше. "Оскільки я вирішив подорожувати на велосипеді, - розповідає герой, - тож не міг не взяти із собою мого вірного двоколісного друзяку, який супроводжував мене в усіх попередніх мандрівках. До того ж ніхто такого ще досі не робив. Моя дружина Марися страшенно хвилювалася. - Ой, Казику.. - говорила вона, коли разом із дітьми проводжала мене на вокзалі, - як ти даси собі раду серед чужих людей? - Усе буде добре, Марисю, - заспокоював я її. - Знаю кілька іноземних мов, тож зможу порозумітися. - А що ти робитимеш, якщо зустрінеш людожерів чи лева? - Не хвилюйся, адже і з людожерами, і з левом можна потоваришувати, -- пожартував я. - Тату, привезеш мені фото лева? Будь ласка. - син торсав мене за штанину. - Татусю, а мені привези мавпочку, - просила донечка. Я міцно обійняв дітей на прощання. - А тобі що привезти з Африки? - усміхаючись, запитав я дружину. - Мені нічого не треба. Пиши частіше, аби ми знали, що з тобою все гаразд. І якнайшвидше повертайся, - із тривогою в голосі відповіла Марися". Тож уявіть собі - близько 40 тис. км Африкою — на велосипеді. Казімєж Новак - перша людина у світі, яка самостійно двічі перетнула Африку з півночі на південь і у зворотному напрямку. І все це на початку 20-го століття. І хоч наш герой і був поляком, але народився він 1897 року у Стрию на Львівщині, у краю сміливих і відчайдушних людей. Хіба міг Казик сумніватись у своїх силах, коли ріс в оточенні людей, які доводили щодня, що неможливого не існує? Ще хлопчиком мріяв про мандрівки у далекі краї. Так, зі Стрия, з батьківського дому, здійснив він свою першу самостійну велику подорож. У 14 років, маючи в кишені лише кілька монет, він помандрував до Риму! І відтоді вже не було для Казімежа Новака ні закритих кордонів, ні нездійсненних мрій! Про що й читаймо у цій захопливій книжці.

Анна Сапена. Мамині рецепти сну. Заспокійливі казки. – Х.: Ранок, 2024

- А чи знаєш ти, що всі твої сни та їхні герої живуть в одному чарівному краї, що зветься Сновиландія? – каже у цій книжці мама своїй донечці. - Там вони з нетерпінням чекають на зустріч із тобою. Сновиландія складається з королівств, а кожне королівство - з вулиць. Сни, які тобі сняться, приходять із Королівства людських снів. Там кожен герой живе в окремому будиночку". При цьому одразу варто пояснити, що головне у книжці Анни Сапени "Мамині рецепти сну" не тільки слухати (і слухатися) маму, але точно дотримуватися рецептури в її чарівних історіях, тоді й потрапити можна до цієї самої Сновиландії. Насправді це нескладно. Ось, наприклад "Рецепт мандрiвного сну": "1 подорож до приємних спогадiв за сьогоднi; 3 поïздки до чудернацьких мрiй та бажань; 2 зупинки бiля цiкавих планiв на завтра. Загорнути в теплi обiйми й покласти пiд подушку". Або "Рецепт мрiйливого сну": "3 дрiбки ванiльноï радостi; 1 склянка захоплення з ароматом корицi; 4 столовi ложки полуничних усмiшок; 2 пакетики пухнастих думок. Ретельно перемiшати й намастити на ванiльний коржик щастя. Вживати тричi на день як десерт. Чудово смакує з теплим ароматним чаєм". А ще ця книжка вміє творити справжні дива, якщо щовечора діти отримуватимуть нову сонну страву, приправлену маминими добрими словами, ніжними поцілунками та чарівними подорожами й пригодами. І хтось при цьому вирушить у сонні мандри на улюбленій пухнастій ковдрі, хтось у чашці, а хтось - на однорозі. "- А ти знаєш, що відбувається з героями снів, якщо ти не засинаєш? – питається наостанок мама в своєї дочки. - Якщо пропускаєш свій денний сон? - Ні… - задумалася Катруся. - Що? - Вони зникають у країні Недосипу! - У країні Недосипу? - перепитала дівчинка. - І вони вже ніколи не зможуть мені наснитися?" Проте, щоби все дізнатися про сонні мандри, варто не спати, а читати цю захоплюючу книжку, яка в наш тривожний час дарує затишок і спокій.