Залізний генерал, гробниця для інтелектуалів і життя після Інтернету – 5 книг про людяність

Тоні Джадт. Недовершене минуле. Французькі інтелектуали, 1944-1956. – Л.: Човен, 2024

Можна сказати, що ця книжка – своєрідне продовження "У Задзеркаллі 1910-30-х років" автора цих рядків, в якому, зокрема, розповідається про помпезний ритуал паломництва до Радянського Союзу європейських інтелектуалів. На прощу до Сталіна приїздили Анрі Барбюс, Герберт Велс, Андре Жід, Андре Мальро, Ромен Ролан, Бернард Шоу та інші.  У березні 1937 року Сталін втратив інтерес до західних вояжерів, а також будь-яких контактів з лівою західноєвропейською інтелігенцією, бувши заклопотаним великою чисткою в СРСР і стратегічним курсом на зближення з нацистською Німеччиною. Натомість у книзі Тоні Джадта "Недовершене минуле. Французькі інтелектуали, 1944-1956", відповідно, розглядається наступний період дружби західних діячів культури з ідеями комунізму, а також відданість радикальним ідеям після його зради й лицемірства сталінського Радянського Союзу, нових східноєвропейських комуністичних держав і самої Франції. Можливо, людяність, заявлена у назві нашої добірки, у такому випадку – це відсутність люстрації для тих інтелектуалів і громадських діячів, хто приймав сталінізм у Франції, як нагадують у цій книжці? Бо до того ми мали лише "підступних" європейців на зразок Андре Жіда з його книгою "Повернення з СРСР", які, як писав заборонений класик, лише шпигують і нерви вимотують, а потім обливають брудом Радянський Союз у своїх мемуарах, а тепер знайомимося з їхніми правонаступниками, чия недобросовісність і спантеличення, як вважає автор, зашкодили культурному становищу Франції, і які досі заважають самим французам стати лицем до лиця з власним неоднозначним минулим.

Людмила Долгоновська. Залізний генерал. Уроки людяності. – Х.: Віват, 2024

24 лютого 2022 року Валерій Залужний, віддаючи накази, промовив слова, що стали символом українського спротиву: "Ця країна тримається на наших плечах". Авторка книжки "Залізний генерал. Уроки людяності" Людмила Долгоновська - очевидиця й радниця Головнокомандувача - уточнює, на чиїх саме, зазираючи за лаштунки доленосних подій. "Десь о четвертій вечора в кімнату внесли чай у металевому бідоні, - розповідає вона, - черпак, пластикові стаканчики й кілька тарілок з бутербродами з дешевих ковбаси-сиру. Усі брали їх машинально та їли, навіть не дивлячись. Я наливала генералам чай, непомітно забирала чашки". Таким чином, авторка надає близький погляд на життя Головнокомандувача Збройних сил України у 2021-2024 роках, під керівництвом якого українські воїни зустріли ворога із початком повномасштабного вторгнення російської армії, та водночас описує перші кроки у кар’єрі Залужного, що сформували особистість майбутнього Героя російсько-української війни. "- Знаєш, що я найбільше ненавиджу в армії? --якось поділився зі мною Валерій Федорович. -- Коли підлеглі намагаються перекласти частину своєї відповідальності на керівника. Я це ненавиджу. І не хотів чинити так із президентом. Я Головнокомандувач ЗСУ. Я веду операцію. Я просто інформую його про хід. Я чесно говорив, що відбувається, говорив, що ми будемо робити далі, але не хотів перекладати на нього відповідальність. Мені потрібен був час, щоб зрозуміти, де ініціатива й що мені робити далі. Визначальним був перший тиждень. Я мав зрозуміти - чи зламаються хлопці? І якщо не зламаються, тоді ми запускаємо свій план і йдемо за ним".

Володимир Моренець. Про людське в Людині. – Х.: Видавець Олександр Савчук, 2024

…Історія наукових контактів автора цих рядків з автором книжки доводить, що саме так і було в його житті, як розповідається у ній. "Повинен сказати, що, на жаль, я не люблю дидактики, педагогіки, - казав він, - найменше в житті думав бути педагогом. Я не педагог, а науковець, якого випадково занесло в авдиторію. Як я можу когось повчати таким серйозним речам? Ніяк.  А з другого боку, як не зважати (даруйте за живий приклад), проходячи Подолом повз чотирнадцятирічних дівчаток, які на вулиці лаються матом…" Однак "Про людське в Людині" Володимира Моренця (1953-2021) – це збірка монологів і діалогів, які лунали в авдиторіях Києво-Могилянської академії, кафедра літературознавства якої названа його іменем. Можливо, саме це – відсутність тодішнього візуального контакту – не дасть повного відчуття присутності, але цьому частково зарадить доданий відеоматеріал. Після перегляду відеозаписів бесід буде легше уявити, як ті чи інші сентенції могли бути сказані автором, які емоції туди були закладені. "Нікого не можна примусити бути добрим, совісним або чесним, - нагадує автор, - бо ця нормативність належить до виміру силових, тоталітарних суспільств. Хоча такі спроби були. У вільному світі нікого не можна ні до чого змусити. Але, і це напевно, можна сприяти розвитку цих начал у людині. Можна зробити передумови для того, щоб людина засмакувала сама своєю свободою і розкішшю відчувати свою добрість безпричинно. Є три начала, які керують людиною: голод, любов і повага до себе. Голод як широке гностичне поняття привів вас сюди, бо ви хочете щось більше пізнати. Хоча вас привів сюди | голод, і любов, любов до пізнання. Любов еротична і любов як форма співіснування в широкому розумінні -- це друге начало, а третє начало - це повага до себе. | от виявляється, що коли людина перебуває в істинній свободі, коли у неї совість спокійна, тоді вона може себе поважати. А змусити до цього не можна".

Патриція Локвуд. Про таке не говорять. – К.: Темпора, 2024

…Про таке, ясна річ, не кажуть, але в романі Патриції Локвуд "Про таке не говорять" все-таки немов би запитують: "Чи є життя після Інтернету? ". Адже саме Інтернет один з головних героїв цієї історії. Хоча, звісно, є також реальна особа – героїня, яка живе в часи диктатора, пише щоденник, публікує афоризми в порталі. А ще її чоловік і кіт на прізвисько Доктор Сракусик. Та раптово все змінюється, коли в її сестри народжується донька із рідкісним захворюванням. І ось ніби сучасна жінка, живе у Мережі, розмірковує про політику, релігію, толерантність, екологію, але реальність виявляється більш "сучасною". Тобто гіркою, жорстокою, невблаганною, і її не вимкнеш, як комп’ютер чи телефон, а внутрішню порожнечу не заповниш веселими постами, оскільки людина все-таки не ідентифікується з Мережею. Виявляється, що не все можна оприлюднювати в Інтернеті, не все в ньому продається, і в ньому нікому немає діла до твоїх реальних почуттів, особливо коли ти потребуєш підтримки. Розраховувати можна тільки на себе, оскільки реальні проблеми не вирішуються віртуальним шляхом. Знаковий текст про те, чи можливе життя після Інтернету, як і попереджалося. Роман, який здобув премію Ділана Томаса і потрапив до шортлистів Букера та Жіночої літературної премії. Одна з найбільш обговорюваних книжок 2024 року.

Франко Нембріні. Від тата до сина. Розмови про ризиковану справу виховання. – К.: Дух і Літера, 2024

…Ніби у доповнення до вищезгаданого роману, а також до книжки про викладача Києво-Могилянської академії, у розмовах про виховання "Від тата до сина" Франко Нембріні нам нагадують про кризу сучасної освіти, яка полягає в тому, що ми стали передавати знання більш технологічно, звертаючись до найновіших можливостей цифрової цивілізації. І відійшли від завдання виховання, скомпрометованого ідеологічною системою, що нав'язувала зовнішній поведінковий стандарт через моральний авторитаризм виховання. "Виховувати, не ставлячи перед собою завдання виховувати" — ось девіз автора, батька чотирьох дітей, вчителя літератури й релігії та директора створеної ним школи "Ла Трачча" в Бергамо (Італія). За такої установки виховання неминуче пов’язане з ризиком, проте єдиний шлях до повноцінного розвитку особистості — усвідомлення дорослими свого батьківства й ставка на свободу дитини. Поділяючи цей шлях, автор щиро ділиться з читачем власним досвідом, пропонуючи часто неочікувані та неординарні способи подолання важких ситуацій і свіжий погляд на, здавалося б, нерозв’язні проблеми. Наприклад, при прийманні на роботу вчителя він ставить одне-єдине запитання: "На Різдво біля ясел Немовляти зібралися пастухи і волхви. Кого ми маємо виховувати у нашій школі: простих і чистих серцем пастухів чи мудреців, що володіють усім знанням світу?". Варто замислитися, чи не так? Точніше, прочитати у цій мудрій книжці.