Путіну доведеться боротися з новим соціальним тероризмом

Один раз – випадковість. Два – тенденція. Три – закономірність. Це просте правило означає великі проблеми для російського керівництва, адже воно дуже наочно описує те, що відбувається у Волгограді. Коли Наїда Асіялова 21 жовтня підірвалась у рейсовому автобусі, експерти заспокоювали публіку: не доїхала. Мовляв, теракт мав статись у Москві чи Петербурзі, та цей план, імовірно, щось порушило. Але після вчорашнього підриву вокзалу та сьогоднішнього – тролейбуса цілком очевидно, що ціллю є саме Волгоград. Що, зрештою, цілком логічно.

Для початку ремарка: ісламістський кавказький слід, схоже, є безальтернативним. І тут ідеться насамперед про факт: вибухові пристрої в усіх трьох випадках не лише виконано за одною принциповою схемою – вони також мали однакову елементну базу, що, імовірно, вказує на походження з одної майстерні. До того ж, бомби зроблено з підручних матеріалів – гранати, тол, рубані шурупи й дріт. Очевидно, з метою досягти максимальної ефективності за мінімальну ціну. І оскільки першу бомбу активувала особа, пов'язана з ісламськими радикалами, вірогідно, те саме справедливо й у решті двох випадків.

Тепер повернімося до Волгограда. Мета будь-якого теракту – максимально можливий суспільний резонанс. Відтак, його краще влаштовувати у великому місті. Захист Москви й Пітера глибоко ешелонований, і обійти його доволі складно. Особливо якщо зважити, що горезвісні десять кіло тротилового еквіваленту туди ще треба якось доправити. Не те, щоб це було зовсім неможливо, але це дорого й без гарантій: рамки в аеропортах і на вокзалах, перевірки на федеральних трасах. З тієї ж причини відпадає й Ростов-на-Дону.

Волгоград же – не лише найближче до Кавказу місто-мільйонник, промисловий центр і транспортний вузол. Це ще й «найбільш російське» місто, не кубанське покордоння, не Калмикія й не астраханське Поволжя. І сюди можна добратись автобусом, адже на автодорогах контроль слабший. До того ж, це місто-символ. А до символів, пов’язаних із Другою світовою війною у ісламських екстремістів ставлення специфічне – достатньо згадати низку терактів 9 травня (2002 – Каспійськ, 2004 – Грозний, 2013, зірваний – Москва). Звісно, тут ідеться не про співчуття до нацистської Німеччини, а про те, що ця перемога радянської зброї «закріпачила Кавказ» ще на півстоліття. Це якщо не згадувати про «дрібнички» на кшталт придушених антирадянських повстань в 1940-1944 роках, до яких доклався й Абвер.

Та окрім аспекту, спрямованого у минуле, тут присутній і аспект, спрямований у майбутнє. Коментатори пов’язують волгоградські теракти із Сочинською Олімпіадою, до якої лишилось шість тижнів. І тут хіба лінивий не згадав про заклики Доку Умарова, лідера самопроголошеного Імарату Кавказ, зірвати «сатанинські ігри на кістках наших предків, похованих на нашій землі» - останній з них було розтиражовано 16 грудня.  Щоправда, чеченський президент Рамзан Кадиров за два дні вже вкотре повторив, що Умарова давно вбито.

Між тим, російському керівництву (та й чеченському, зрештою) зараз необхідно, щоб Доку Умаров був живий – щоб навісити організацію волгоградських вибухів саме на нього. Навіть якщо Кадиров має рацію, найближчим часом Умарова, цілком імовірно, чекає воскресіння. Причин тому декілька.

По-перше, тому, що тоді це означатиме: кавказький тероризм має давно знайоме обличчя недобитого чеченського польового командира. А те, що терактам не запобігли – та ж його хитрість відома, а до кожної маршрутки ефесбешника не приставиш.

По-друге, не доведеться офіційно визнавати версію, яка давно вже циркулює в експертному середовищі: в самому Волгограді діє добре законспіроване підпілля. Воно-то й здійснило теракти. Тоді виконавцеві зовсім не треба було тягнути з собою запас вибухівки, не треба було розвідувати місця закладки й транспортні маршрути: все підготовлено заздалегідь.

По-третє, набагато легше пояснити населенню мотиви «ображених чорних вдів», аніж вахабітів, які не мають із Чечнею нічого спільного. Тут варто зауважити, що найбільш терористично активним регіоном РФ після пацифікації Чечні став сусідній Дагестан. Звісно, його «інфікування» радикальним ісламом відбулося внаслідок чеченських війн і за безпосередньої участі чеченських сепаратистів. Проте це ісламізм нового для РФ типу. Він не має жорсткої прив’язки до сепаратизму – у Дагестані й за часів кампаній у Чечні ідея проголошення незалежності не мала широкої підтримки. Тут ідеться радше про ідеї соціальної справедливості. Ісламізм став у певному сенсі відповіддю на економічні негаразди, корумпованість влади й приниження людської гідності. Характерно, що подібна мутація відбувається із Талібаном та Аль-Каїдою в Пакистані, які взяли на озброєння по суті соціалістичні гасла.

І тут постає четверта проблема, певно, найбільша з усіх. «Запас» невтішних чеченських удів обмежений. Натомість та формація тероризму, яка постає в Дагестані, має практично необмежений ресурс і належить до нового типу, досі дуже мало знаного в Росії. Він інтернаціональний, причому йдеться не про бойовиків-найманців, як під час чеченських війн. Йдеться про ідейних неофітів. Волонтерів, завербованих усередині держави – росіян, татар, аварців тощо. Зокрема, проведення нинішніх терактів слідчі приписують марійцю. Тому ізолювати його неможливо. Говорити про локальну контртерористичну операцію вже не доводиться – хіба що за локацію вважати всю територію РФ. Водночас, складний етнічний склад Дагестану унеможливлює «кадировський варіант» - перетворення бунтівного суб’єкта федерації на одноосібно кероване князівство, чия лояльність Москві тримається на дотаціях із центру. Тим більше в умовах просідання економіки ці дотації ще треба знайти.

Водночас, без усунення «подразників» шляхом реформування владного апарату, налагодження економіки й справедливого судочинства боротьба з терористами буде безуспішною. Гірше того, громадяни, які поступилися чималою частиною своїх свобод заради безпеки, будуть перетворюватись на подразник для Москви, набагато сильніший, аніж різноманітні «ліберали з Болотної площі». І власне вони, лояльні виборці Кремля, можуть врешті решт відібрати в Путіна владний мандат. Адже саме імідж захисника спокою та гаранта стабільності забезпечив йому три президентські терміни. А з огляду на це розгону демонстрації проти безсилля влади запевнити безпеку Росія не зрозуміє – це вам не «креакли».