Інвестори дають Україні останній шанс

Нам знову дають чималий кредит довіри, але вже, мабуть, востаннє – другого зриву очікувань інвестори переживати точно не бажають. 

Ми спробували проаналізувати ситуацію безвідносно до осіб, які керували урядами.

Останнє дослідження індексу інвестиційної привабливості, яке щоквартально проводить Європейська бізнес-асоціація, виявило, що оптимістичні очікування бізнесу перевищили історичний максимум і склали 3,6 бала за п'ятибальною шкалою.

Цікаво, що попередній зріз - наприкінці 2013 року - показав навпаки, рекордне падіння настроїв інвесторів (1,81 бала). Це була їх реакція на відмову від підписання Україною угоди про Асоціацію з Євросоюзом, з якою бізнес пов’язував значні надії на поліпшення ділового клімату в нашій країні.

Судячи зі стрибка індексу інвестпривабливості - з 1,81 аж до 3,6 - позитивні очікування в бізнесу надзвичайно високі. Подібні сподівання були хіба що після Помаранчевої революції, коли усі чекали від нової влади кардинальних змін і принципово нових підходів у роботі з економікою.

Але тоді уряд Тимошенко розпочав свою роботу з ліквідації спеціальних економічних зон (СЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР). Це пояснили необхідністю створити однакові умови для всіх суб’єктів господарювання та потребою ліквідувати канали «пільгового» імпорту. Те, що держава таким чином проігнорувала свої попередні зобов’язання щодо податкового режиму перед реальними інвесторами, не особливо хвилювало урядовців. В підсумку чимало спільних підприємств на Закарпатті та Львівщині просто закрились.

Далі уряд намагався продемонструвати нові підходи в сільському господарстві - по Україні відкрили декілька свинокомплексів із інтенсивними датськими технологіями. Спробував лібералізувати зовнішню торгівлю, різко знизивши ввізні мита – і «прибив» таким чином чимало вітчизняних підприємств, яким стало вкрай складно конкурувати з імпортною продукцією. Чимало інвесторів при цьому також втратили інтерес до розвитку власного виробництва на території України.

Влада навіть започаткувала зміни системи оподаткування. Однак її апофеоз – прийняття Податкового кодексу, яке відбулось аж наприкінці 2010 року – насправді завершив розворот у ставленні бізнесу до держави Україна: з цього моменту очікування інвесторів різко знизились.

Ще один сплеск стався у ІІІ кварталі 2013 року, коли Янукович та Азаров доволі несподівано почали педалювати тему зближення України з Європою. Навіть позірний рух у бік ЄС вдихнув у бізнес якусь надію на те, що ситуація зі знаменитою українською корупцією, суддівським безпрєдєлом та відвертим піратством «Сім’ї» стосовно усього прибуткового бізнесу в цій країні може бути переломлена. І що сама Україна не є насправді такою безнадійною, як уже почало багатьом здаватися.

Народне обурення з приводу розвороту уряду Азарова від Європи та вільнюського «вибрика» Януковича стало яскравою ілюстрацією того, що насправді зміни визріли в середині українського суспільства. З’явилась надія, що воно не лише набуває ознак справді громадянського, але й відповідального, а також здатного змусити новий уряд дотримуватись курсу на справжні й необхідні реформи.

Як зазначають у ЄБА, високе значення індексу очікувань багато в чому продиктоване емоційними відчуттями іноземних бізнесменів. Фактично, Україні видано високий аванс. І якщо зрив очікувань відбудеться вдруге, на нас як на державі, з якою взагалі можна мати справу, інвестори поставлять жирний хрест.