"Дніпропетровська дірка" в російському "ядерному щиті"

Новина про те, що Україна може відмовитись підтримувати основну ударну компоненту російського ракетного щита – міжконтинентальну балістичну ракету РС-20 (за класифікацією НАТО SS-18 "Сатана"), бо на цьому наполягають "американські мілітаристи", поширилась російськими ЗМІ, як пожежа сибірськими лісами.

При тому вона негайно обросла гіпотезами про те, що Україна збирається передати „третім сторонам” ще й технологію виробництва ракети. Всім читачам російських ЗМІ стало очевидно – мова йде про реальну загрозу національній безпеці великої держави.

Пропагандистський ефект від подібного повідомлення важко переоцінити – тому й пішло воно гуляти як істина в останній інстанції, не зважаючи на те, що мова йде лише про непідтверджену пропозицію конгресмена щось комусь порекомендувати.

Зате Україна в результаті стала чимось на кшталт „мальчіша-плохіша” з радянського агітшедевру, який за бочку варення здає буржуїнам „найголовнішу таємницю” – хоча не зробила у цьому напрямку жодного реального кроку.

До цього додається звична вже істерія про „втрати простих українців від недалекоглядної політики київського керівництва”, можливу зупинку багатьох українських підприємств, які виживають виключно завдяки добрій волі російської армії, яка у них щось купує  – і прочая, і прочая.

Той факт, що ракета „Воєвода” – „Сатана” вже відживає свій вік, і в найближчі 4-5 років буде заміненою МБР нового покоління, яку в Росії відчайдушно розробляють – нікого не хвилює. І той факт, що після 2017 року – а саме такою є дата завершення обслуговування українською стороною російських ракет, той самий „Південмаш” залишиться біля розбитого корита назавжди завершеного контракту – теж. На тому факті, що саме підступні американці у своїй пропозиції пропонують своїм і союзним військовим подумати, що "Південмаш" міг би робити для них – увага теж не акцентується.

Складається враження, що версія про те, що Путін наполягає на створенні „зони керованої нестабільності” у п’яти південних та східних областях України (Харківська, Луганська, Донецька, Запорізька та Дніпропетровська обл., на автономії яких наполягає зараз Кремль), виправдовуючись перед власним народом і світовою спільнотою необхідністю „захистити національні інтереси” Росії – зокрема, і в Дніпропетровській області – знаходить в „ракетній” історії своє підтвердження.

Бо критичного воєнного значення продукція „Південмашу” для Росії не має, і про це російські експерти говорили впродовж майже місяця до цієї історії, а говорити про цікаві для американців ноу-хау в ракеті, випущеній більш ніж 25 років назад – нонсенс. Зате страшилка про „хохлів, які продають американцям російський ядерний щит” – це річ, про яку Кисельов міг тільки мріяти.

При тому не „Сатаною” єдиним живилася до недавнього часу україно-російська військова співпраця. До продукції Южмашу можна сміливо додати вертолітні двигуни запорізького Мотор-Січ (більше 70 відсотків двигунів для російських військових гелікоптерів) та газотурбінні корабельні установки миколаївського заводу „Зоря”. Без перших і других Росії доведеться реально скорочувати виробництво гелікоптерів і кораблів – і гарячково витрачати мільярди доларів на будівництво власних промислових потужностей. Тому до „дірки в ядерному щиті” невдовзі може додатися „розбитий вертолітний кулак” і „відрізана військово-морська клешня”.

При тому географічне розташування виробників військової продукції дуже вдало лягає у теорію про „південно-східну автономію”, яка захистить національну безпеку Росії. 

Єдине, що залишається не зовсім зрозумілим – це питання, а що ж робитиме російський лідер в разі, якщо з Дніпропетровськом – стараннями „жидобандерівських проходимців” – так і не вигорить, а „дірка в ядерному щиті” так і залишиться в головах електорату?