Чому в Путіна не виходить залякати Захід "ядерними м'язами"

Економічний зашморг на шиї Росії стягують з двох боків – божевільними витратами на військові цілі та санкціями, введеними у відповідь на ці витрати.

З 28 жовтня і по вчорашній день система оборони НАТО фіксувала періодичні маневри чотирьох груп російських бойових літаків над Балтійським і Північним морями, Атлантичним океаном і Чорним морем. В числі цих груп були і Ту-95 - платформи для пуску стратегічних авіаційних крилатих ракети з ядерною боєголовкою.

29 жовтня екіпаж російського стратегічного атомного підводного човна "Юрій Долгорукий" виконав успішну стрільбу міжконтинентальною балістичною ракетою "Булава".

30 жовтня війська повітряно-космічної оборони Росії успішно вивели на орбіту супутник зв'язку.

1 листопада був здійснений пробний запуск ракети класу "Тополь-М" з космодрому "Плесецьк" під Архангельськом. Випробування пройшло успішно: ракета уразила ціль на Камчатці.

Ще за п’ять днів екіпаж підводного човна Північного флоту "Тула" з підводного положення запустив ракету "Синева". Пролетівши кілька тисяч кілометрів, бойові блоки ракети, якщо вірити російським військовим, вразили цілі на камчатському полігоні Кура.

Таким чином, Кремль використав свій ultima ratio regum – останній аргумент королів. Інших у Кремля, схоже, не лишилось.

У відповідь Євросоюз пообіцяв десь за тиждень-другий подумати над свіжими санкціями. Формально – за визнання виборів на Донбасі. Неформально – і за розваги з ракетами та "джигітовку" на стратегічних бомбардувальниках.

У подібний спосіб відбулася дипломатична дискусія з розряду: "Та я всіх тут зараз повбиваю!" – "Грошей на горілку все одно не дам”. Ядерний туз одного гравця заслужив всього-лиш зневажливу економічну шестірку його опонентів.

Політика на підвищення ставок, яку традиційно проводить російський президент, не справила враження на європейських та американських партнерів по цьому специфічному діалогу.

При тому, витрачаючи все нові й нові кошти на підтримку „ядерної тріади”, і нарощуючи на наступний рік військовий бюджет з 3 до 4,2% ВВП (це при всіх чудесних перспективах наявної економічної ситуації), Росія збирається сповільнити заплановану модернізацію сухопутних військ, які, власне, і роблять всю "брудну роботу" в реальності. Претендуючи на роль глобального лідера, РФ повільно, але невпинно втрачає роль лідера регіонального. Що не може не тішити її сусідів.

Чому ж європейські стратеги стривожено, але без особливого переляку дивляться на ядерні вибрики Путіна? Причина, здається, достатньо прозора. Успадкувавши радянську зовнішню політику – разом із радянським ядерним арсеналом, Путін не зміг вибудувати хоча б частково автономної радянської економічної системи. Росія цілком залежить від американських та європейських грошей – інвестицій, оплати за вуглеводні, і т.д. Без цих грошей російська економіка просто буде не в стані фінансувати будівництво нових підводних човнів ракет та літаків. Яких, гіпотетично, мають боятись Європа та США.

Тому, демонструючи мілітарні потенції, путінська Росія схожа на "важкого підлітка", який вже навчився віртуозно хамити батькам, але заробити собі на пиво з цигарками ще не в стані. Натомість батьки, не в стані примусити чадо адекватно поводитись, прийняли рішення скоротити кількість грошей на кишенькові витрати.

Продовжуючи аналогію з „важким підлітком”, виникає легкий острах, як би в процесі чергової сімейної сварки її сторони щось ненароком не розбили. Якусь там планету, чи іншу дрібницю з сімейного інтер’єру.