Чому Пєсков з Лавровим "злякалися НАТО"

Якщо це не так, то залишається лиш одне вірогідне, але дуже неприємне  пояснення. Воно полягає в тому, що оточення Путіна намагається придати хоч якийсь видимий сенс безладним і неконтрольованим діям свого лідера, в голові якого запанував хаос.

Теза Пєскова "Росія потребує стовідсоткової гарантії того, що жодна країна не думає про те, щоб Україна вступила в НАТО", перш за все, здивувала своєю неоригінальністю.

Це все одно, якби речниця Держдепу Джен Псакі без видимого приводу раптом заявила, що Вашингтон виступає проти розповсюдження ядерної зброї по світу. Всі і так, загалом, непогано це знають. І проти розширення НАТО на схід Росія виступає з моменту створення в 1991 році.

Той момент, що пєсковська заява пропонує почати якесь гіпотетичне міжнародне обговорення "шлюбних планів" України без самих українців, обговорювати немає сенсу – він самоочевидний.

Аналізувати цю заяву з тієї точки зору, що НАТО останнім часом збільшує присутність у Східно-Центральній Європі, здоровий глузд теж не дозволяє. Власне, стара, велика й неповоротка машина НАТО і заворушилася виключно після того, як в Україні сталося те, що сталося. При тому заворушилася, з точки зору поляків та прибалтів, повільно й непереконливо. І так, щоб союзників підбадьорити, і так, щоб Володю з нервовим пальцем на кнопці не сильно налякати. Це знає Пєсков, це знають у Вашингтоні та Брюсселі, це знають журналісти ВВС, які беруть коментар.

Випадковими ці слова теж не можуть бути – і посада не та, і глава російського МЗС практично повторив все сказане буквально за добу.

Тому промову Пєскова доведеться намагатись розтлумачувати. Як політ ворон перед початком походу римського війська, чи виступи членів Політбюро пізньобрєжнєвського періоду. Хоч Пєсков, нагадаємо, всього-лиш прес-секретар, тому говорити мав би реченнями простими і зрозумілими.

Заява про неприпустимість подальшого розширення НАТО, яке зашкодить інтересам Росії в регіоні, може бути початком реального торгу. Торгу, на початку якого Росія озвучує ціну припинення війни на Донбасі. І "розширення НАТО", в такому випадку, це явно тільки перший пункт з довгого списку. До такого торгу Росію давно і безнадійно схиляє Німеччина, до такого торгу готовий і Вашингтон, розуміючи, що це "менше зло".  

Шанс на те, що умова нерозповсюдження НАТО, є першою частиною "російської ціни миру", існує. Але він на жаль, невеликий. Якби повідомлення про страх перед НАТО було програмним, його б робив Путін на самміті G20. За початок конструктивного діалогу з ним, гляди, не тільки за столом би хтось заговорив – а ще й додаткову коалу дали б за зразкову поведінку. Проте цього не сталося.

Окрім того, Росія навряд чи надто зацікавлена в подібній угоді. В тамтешньому істеблішменті давно циркулює міф про "натівський обман". Суть міфу в тому, що при розпаді СРСР Захід буцімто гарантував, що НАТО не зайде у країни Варшавського договору – а сталося інакше. Гарантій тих, ясна річ, ніхто не бачив, але в тому, що вони були, не сумнівається ні Путін, ні його оточення, ні "політично стурбовані" росіяни.

Індикатором готовності Путіна до відвертих переговорів з довгим і складним, але реальним торгом, в майбутньому може стати нова зустріч, на якій Росія виступатиме не здивованим спостерігачем, котрий перебуває високо "над бійкою", а одним із учасників, який приймає на себе реальні зобов’язання і виконує їх – в обмін на чітко визначені преференції.

Якщо ж цього не трапиться, вірогідною стає і зовсім неприємна гіпотеза. Яка полягає в тому, що російські вищі функціонери шукають способи хоч якось пояснити міжнародній спільноті дії свого лідера. Яких не розуміють і бояться самі. Для цього і вигадують "страх перед НАТО", який вимушує Путіна прибувати на міжнародний самміт з військовою ескадрою (корейські лідери з броньованим тепловозом нервово курять збоку), і втікати звідти пославшись на бажання "поспати" і "не штовхатись у роздягалці".

Підводячи геополітичну базу під дії та реакції Путіна його оточення намагається переконати світ – а може, і частину Росії в тому, що президент ще не зовсім збожеволів. Він просто дуже непокоїться через НАТО на кордонах, і тому "Росія (читай – Путін, який і є Росією) нервує".

"Ми хотіли б почути, що НАТО перестане наближатися до кордонів Росії, що НАТО припинить спроби порушити баланс, баланс сил. Але, на жаль, ми не чуємо цих слів, і це змушує нас нервувати, оскільки НАТО поступово наближається до наших кордонів" – частить словами Пєсков.

Не виключено, що в такий спосіб, Росія намагається переконати світ у тому, що вона – проста і звичайна Верхня Вольта з ядерними ракетами, як характеризували СРСР західні політики.

А не Верхня Вольта з ракетами і божевільним президентом, який може віддати наказ ракети запустити. Останній варіант реальності змушує нервувати вже Захід. При тому, при подальшій неадекватності Володимира Путіна, який, як м’яко казала фрау Меркель, "живе у своїй реальності", ця нервозність може перейти у практичну площину. Тоді нервувати доведеться всім – включно з пінгвінами на засніжених берегах і екіпажем на МКС.