Що Порошенку варто перейняти у Франкліна Рузвельта

Керувати країною в часи кризи непросто, а в часи війни та революції й поготів. І тут президенту Петру Порошенку звичайно не позаздриш. Йому доводиться приймати не  те що непопулярні, а дуже болючі рішення, які на додачу до всього вкрай неприємні для великої кількості людей.

Вони бувають різні. Часто це можуть бути впливові магнати, а нерідко і пересічні громадяни, які важкою щоденною працею заробляють собі на хліб, буває, що неприємності стосуються пільговиків які знаходяться на довічному утриманні державного бюджету. Проте, не можна сказати, що така ситуація унікальна. В скрутне становище країни на нашій планеті потраплять доволі часто. Взяти хоча б ті ж Сполучені Штати, вже здавалося б настільки процвітаюча і могутня країна, а тим не менше, раз на десять років обов’язково втрапляють як не в кризу, то в якусь халепу. Проте на відміну від українців американці з цих криз роблять висновки і на них вчаться. Навіть на тих, які здавалося були доволі давно, як наприклад Велика депресія 1929-1940 років. До сьогодні американські економісти аналізують урядові рішення, поведінку ринків та економічну політику того часу. Більше того, розробка теми створила ім’я кільком знаменитим економістам, один нобелівський лауреат Мілтон Фрідман чого вартий.

Президент Франклін Делано Рузвельт під час чергового звернення по радіо

Люди вчаться, переймають досвід попередників і навіть кажуть, що це помагає у вирішенні проблем сьогодення, принаймні їх краще можна зрозуміти. Дещо з американського досвіду варто б перейняти і українському начальству. Взяти хоча б того ж видатного борця з економічною депресією Франкліна Делано Рузвельта. Чого тільки він не реформував за чотири президентські строки з 1933 по 1945 рік починаючи від банків і закінчуючи системою соціального забезпечення, але у всьому була одна особливість. Рузвельт пояснював американцям, що він робить, навіщо і на який сподівається ефект. Більше того, якщо щось не виходило, то президент не соромився повернутися до цієї теми і пояснити, що сталося  і чому не вдалося досягти запланованого результату. При цьому не слід забувати, що більшість ЗМІ в ті часи належала його ідеологічним противникам – республіканцям, які найжорстокішим способом і не без задоволення критикували главу держави, не залишаючи каменя на камені від його спроб жити по-новому. Це не заважало Рузвельту раз за разом вигравати вибори і заручатися підтримкою американців.

Звісно, Рузвельт був надзвичайно зайнятою людиною, економіка, міжнародна політика, оборона країни потребувала постійної уваги президента і тим не менше – президент не тільки знаходив час працювати з урядовцями, але й по радіо розповідати пересічним американцям, що він робить і навіщо. За 12 років на чолі США таких звернень назбиралося 30, при цьому на першому, чи не найскладнішому для країни 1933 році, він зробив їх чотири. Наполегливо пояснюючи, чому не варто панікувати, що буде з курсом долара, як держава планує регулювати промисловість і навіщо це потрібно, а також чому терпіння, витримка і важка праця необхідні для перемоги над кризою. Більше того, Рузвельт пояснював, що повинен робити кожен американець на своєму місці, щоб допомогти країні вибратися з трясовини депресії. Заклику перетерпіти до 1936 року, мовляв, потім криза якось закінчиться сама, не було. Президент пояснював, чому американцям не варто пасивно чекати економічного зростання і того, що проблеми вирішаться самі по собі, для чого потрібна наполеглива праця і чому тільки вона може вивести країну з кризи і відкрити для неї нові горизонти.

Американці слухають звернення Рузвельта

Ілля Ільф та Євген Петров; Книга мандрівних нарисів «Одноповерхова Америка»

Саме під час першого президентського строку Рузвельта, в 1936 році в Америці побували два відомі одесити, радянські журналісти Ілля Ільф та Євген Петров. Вони прискіпливо оглянули заморську країну і залишили чудові мандрівні записки «Одноповерхова Америка».

Так от, мандруючи Америкою славні одесити добралися до міста Вашингтона та побували на прес-конференції Франкліна Делано Рузвельта. Не якійсь там ювілейній, чи організованій для закордонних, або регіональних ЗМІ, чи скажімо провідних телеканалів, а на звичайнісінькій, куди, за підрахунками Ільфа та Петрова, прийшло до сотні пробивних американських журналістів, які готові задати президенту питання на будь яку тему. Передусім такі, які турбують читачів, власників, та головне, самих репортерів. Яке ж було здивування наших одеситів коли вони довідалися, що цей захід повторюється регулярно, а саме двічі на тиждень о 10:30 президент США терпеливо півгодини відповідає на питання, які ставлять ЗМІ.  Причому питань ніхто не узгоджує. І не всі вони приємні. Але президент приходить і двічі в тиждень відповідає. На якісь питання відповідає розлого, від якихось віджартовується. А це не так просто, відзначили Ільф та Петров, двічі на тиждень віджартовуватися від зловредних американських журналістів. Проте робити нічого – демократія і реформи вимагають від влади витримки і пояснень.

Звичайно можна перефразувати другого українського президента Леоніда Кучму і зазначити, що Україна - не Америка. Проте ніхто не забороняє українцям переймати досвід американців, тим паче, що в скрутній  ситуації він би став нам у пригоді. Було б, як кажуть, бажання.