Андрій Піонтковський: Путін намагається зруйнувати українську державу, продавлюючи всередину ракову пухлину Лугандонії

Наскільки я розумію, Україна все-таки вийшла до якогось фінального результату, не буду оцінювати, тут, як кажуть, думки розділилися. Що, на вашу думку, було проголосовано в Києві?

Ну, я б назвав це, швидше, проміжним фінішем. Очевидно, що Захід і США в останні дні чинять тиск із метою визнати дві умови, які Росія ніколи не виконає. По-перше, це виведення іноземних військ. Росія просто заперечує наявність своїх військ в Україні. І друге - передача контролю над кордоном українським Збройним силам. Цього Росія теж ніколи не зробить. Є ще два положення, які, як я сподіваюся, ніколи не виконає України, незважаючи на весь тиск Заходу. Москва продавлює, щоб Україна економічно утримувала всю цю чудову Лугандонію. А по-друге, включила її, як ракову пухлину, в політичне тіло України. Щоб ці самі "Бєси", чи його вже пристрелили, я не пам'ятаю, і "Мотороли" засідали в Раді і визначали зовнішньополітичний курс. Щоб під тиском Заходу Порошенко вніс певні редакційні зміни до тексту Конституції, ну, нібито йдучи назустріч формулюванню Мінських угод. Скажу так м'яко: недалека людина Обама знову купився на дешеву провокацію Кремля, мовляв, що Путін допоміг йому по Ірану, допомагатиме по Сирії, ну і нібито у відповідь на цей жест він погодився зробити певний тиск на Київ, щоб наблизити його до московської інтерпретації Мінських угод. Я думаю, дипломатично дуже розумно вчинили і президент Порошенко, і Рада, затвердивши такі взагалі-то розпливчасті формулювання, які хотілося б бачити вашим американським і європейським союзникам. Але я сподіваюся, що на ділі Україна ніколи не поступиться, не піде назустріч двом основним убивчим для неї вимогам Москви: включенню всієї цієї Лугандоніі в політичне тіло України з економічним утриманням цих територій.

А чи вдасться відіграти назад підписані папери Мінська-2?

Мені здається, що Київ веде зараз більш тонку гру. Прямо відмовитися - це засмутити своїх західних партнерів, від яких багато чого залежить і які роблять багато позитивного для України. Краще ось так формально піти назустріч, акцентуючи увагу на тому, що все ж таки Москва не виконує два ключові положення Мінських угод.

Отож. Не виконується перший пункт про повне припинення вогню і другий пункт про відведення військ. Пункт номер 6 - звільнення всіх заручників. І тут відразу постає Надія Савченко. І так далі.

Ви справедливо перерахували ключові умови Мінських угод, які Москва категорично відмовляється виконувати. Якщо західним друзям так хочеться поговорити про Мінські угоди, то і у Києва є теми, які можна і потрібно обговорювати в першу чергу (тут мова йде про життя людей), а не піддаватися на путінський тиск. Він намагається, не зламавши України військовим шляхом, зруйнувати українську державу, продавлюючи всередину ракову пухлину Лугандоніі.

Тут все питання в часі, хто раніше помре: віслюк чи падишах?! Можливо, гра на затягування веде до того, що у Кремля будуть виснажуватися стратегічні ресурси в протистоянні із Заходом?!

Я згоден з тим, що час на боці України. Тому що Путін вже зазнав кілька великих стратегічних, політичних і психологічних поразок. Перше, концепція "русського міра", проголошена ним у кримській промові, яка була повною копією гітлерівської промови в Рейхстазі після приєднання Судет. Це концепція розділеного народу, збирання споконвічних земель і захисту співвітчизників. Ось ця концепція провалилася. Вона була розрахована на те, що він залякає Захід і Захід не дасть йому відсіч. Далі - Новоросія. У квітні-травні він реально хотів підняти хвилю і послати диверсантів у 10-15 областей України. Це теж провалилося. Залишилася Лугандонія. І Москва розуміє, що, незважаючи на демонстративне нарощування військових сил, всі розуміють, що пряма військова ескалація, скажімо, похід на Маріуполь чи коридор до кримського перешийку, зустріне дуже жорстку реакцію Заходу. Це чітко сформульовано європейцями. Тому залишається шанс політично і психологічно переграти інтерпретацію Мінських угод.

Таке враження, що Путін дійсно злякався трибуналу по збитому Боїнгу.

Ну, розумієте, Путін сам собі відрізав можливість м'якого виходу із ситуації. Ще рік тому, через кілька днів після трагедії, ніхто інший, як відомий нам пан Чуркін, кинув таку фразу в Радбезі ООН, що, напевно, сталася трагічна помилка з боку сепаратистів, не було злого наміру і так далі. Якби було намічено відступ в такому формулюванні, то Захід особливо і не здійснював би подальшого тиску. Але вони ж самі відмовилися від цього варіанту.

Є підозра, що з Гіркіна не просто так ліпили таку "велику фігуру". Можливо, Путін його зараз розміняє, відгодувавши, як тільця на заклання, мовляв, Гіркін "дозрів" для трибуналу.

Напевно, хтось у пропагандистському апараті мав на увазі такий сценарій, але ця можливість упущена самої російською пропагандою. Через кілька днів, коли це все прозвучить на Генасамблеї, всім стане все ясно. Адже відомий номер "Бука", відомий по годинах весь його маршрут, коли він в'їхав, коли зробив постріл, коли той же комплекс, але вже без однієї ракети, залишив територію України. Занадто багато фактів говорить проти Кремля і особисто проти верховного головнокомандувача російських збройних сил.

Наскільки я розумію, найближчим часом Путін буден посилювати ескалацію на сході?

Ця ескалація неможлива з будь раціональної точки зору, але не можна виключати божевільного вчинку. Але якщо він зовсім божевільний, якщо його не зможе утримати найближче оточення, тоді він можливо піде на ескалацію - це прискорить розв'язку і призведе до якнайшвидшого падіння режиму.