Віктор Зотов – архітектор, який цінує порожнечу

- Ми в нашій програмі розповідали багато про літературні, музичні, кінематографічні фестивалі, про людей, які їх роблять. Виявляється, в Україні є великий архітектурний фестиваль, якщо можна так назвати. Скоріше, урбаністичний, так? Ось в чому ж різниця між архітектурою та урбаністикою?

- Архітектура - це частина урбанізму. І з архітектури я б залишив традиційне заняття, яке всім звичне, - це будівництво хороших будинків. А всі цінності, які ми виявляємо у своєму суспільстві, в собі кожен з нас, за останні півтора року особливо, я б пов'язував з урбанізмом. Це максимально широкий процес, пов'язаний з розвитком міст.

- Я дуже любив Київ, коли в нього приїхав ще у вісімдесяті роки – це була для мене казка. Це був такий "булгаківський" Київ… Провінційний, тому що він не був столицею незалежної України ще, був столицею радянської, ця провінційність тут відчувалася, але дуже затишний. Проте зараз в Києві жити не дуже затишно чи ні?

- Мій офіс віддалений від моєї квартири на відстані 200 м. Протягом дев'яти років дистанція між офісом і житлом була 3 км - від пл. Слави до Майдану, коли треба було проходити через три парки, а потім ще Європейську площу і Майдан. І тепер я зрозумів, що прохід через Майдан - вкрай неприємна справа. Я приходжу вже наповнений тим негативом, яким він обріс (це не враховуючи останніх політичних подій).

Так ось, чим же обріс і що власне неприємно? Обріс ознаками споживчої культури - це реклама, ятки, тобто торгівля, і автомобілі. Будь-яка реклама - це зло. Автомобілі - це переоцінена складова нашого добробуту, якості нашого життя.

- У нас себе прорекламувати можна будь-де, навіть на пам’ятці архітектури повісити якийсь білборд, і це зло, звичайно. Але якщо ви поїдете в Європу, то там на телебаченні є реклама, і за рахунок неї там існують газети. Але ви не побачите такої величезної кількості білбордів, того що це псує зовнішній вигляд будівель. Тобто ця реклама фінансує так, як лотерея, лотерея – це погано, як і азартні ігри, але у всьому світі вони фінансують культуру або кіно. А в нас нічого не підтримується таким чином.

- Я думаю, будь-яке питання потрібно обговорювати в дуальній природі всього, що є. Теоретично можна уявити, що реклама - це непогано. Ви наводите приклади розвинених країн. Я роблю акцент на тому, що це гіпертрофовано. Це дисбаланс нашого життя. Це - маніпуляція нашою свідомістю. Мета - щоб людина щось брала.

Вважаю, що для нас, для українців, важливо, особливо сьогодні, створити намір позбутися зайвого.

- Що треба зробити в Києві, щоб тут можна було комфортно жити?

- Перше. Потрібно відкритися світовому досвіду. Дивимося, як люди роблять, адаптуємо цей досвід під себе, виходить точно наше. Зараз переоцінюють страх втрати автентичності. З мого особистого досвіду, коли ти дивишся безліч журналів, всі інтернет-ресурси твої, тоді найчастіше виходить щось унікальне. А коли, як у нас часто буває, ми щось своє зробимо - це нас веде назад обов'язково, тому і ми залишаємося в супервідсталому положенні.

Друге. Потрібно згадати про головне - найважливіші цінності, які для кожного такими є. Це близько вже до релігійної теми, але саме це потрібно зробити зараз.

Давайте розберемося, що у нас найголовніше - це точно не споживчі тренди. Подивимося на Майдан - як там все захаращенно, ми в смітті знаходимося... Місто - це організм, як відомо. Кожен з нас великий хлопчик і дівчинка, і розуміє, що коли погано себе почуваєш, потрібно очищатися. І з містом так само, тобто потрібно позбутися від усієї цієї реклами, зробити такий рух, зупинитися і зрозуміти подальший напрямок руху, а потім поступально до нього прямувати.

- Я знаю, що Ви порівнювали Київ з Копенгагеном. Покращення життя в Києві порівнювали з досвідом, який є в Копенгагені. Як це? Розкажіть.

- Візьмемо транспорт. У нас на довгі роки, відповідно до генплану, наприклад, є установка на те, що ми повинні витратити якісь сотні мільярдів на будівництво дорожньої інфраструктури, яка стимулює розвиток і користування автомобільним транспортом. Цього не потрібно робити. Ви згадали про Копенгаген - вони це зробили у себе до початку сімдесятих. Потім зрозуміли, що це погано, це знищує міста, зруйнували всі ці розв'язки в центральній частині, і зараз у них там по травичці їздять безшумні трамваї без водіїв.

Потрібно робити ставку на громадський транспорт. Особистому транспорту, навпаки, потрібно створювати перешкоди для появи в центрі.

Друге. Якщо ми говоримо про мобільності, потрібно розвивати комфортність пересування пішки і на велосипеді. Цій культурі потрібно всіляко сприяти.

Далі, якщо ми перейдемо в більш звичні для архітектури міста уявлення. Ось дає наш мер грошей, щоб люди зробили щось хороше в місті, щоб було мені і вам приємно. Це означає, що ми насамперед почнемо щось прикрашати - поставимо якісь скульптури, тіток, дядьків, підпірні стіночки. Не потрібно нічого цього робити. Прикрашання, я вам таку метафору нагадаю, що бароко і такі чудернацькі стилі завжди виникали в період занепаду гуманізму. У нас зараз своєрідне, в цьому сенсі, бароко. Тобто це така фейкова культура. Вибачте, але я, можливо, на прикладі вашої студії поясню: тут же не паркет, нема дерева і нема цегли, це ж все несправжнє, і якщо ми вийдемо в місто, там таких прикладів маса.

- Скажу вам, що в телебаченні, дуже часто буває, що речі використовуються як декорації, так само як і у виставі.

- Розумію - специфіка справи.

- Хоча загалом я з вами погоджуюся, можливо, ми повинні і медіа будувати інакше. Мабуть, і це треба робити.

- Загалом - до простого, до найпростіших речей. Їду я на дачу, бачу там кущики, немає парканів, у мене вітальня в моєму маленькому будиночку, який за моїм проектом побудований (30 кв. м всього), я жартую, що у мене 10 кв . км вітальня - ось це все моє. Так, мені здається, і в місті відбувається. Потрібно привчити, що це наше все. Я б резюмував так: цінність міського простору, в першу чергу представлена,  ось цими "паблік Спейс". Це місця, де ми себе комфортно почуваємо. Де ці місця зараз? На тротуарах їх якось немає. Візьмемо наші центральні площі. Майдан - там є все, крім можливості там бути. Ці бульбашки якісь, стінки - це не випадково, тому що архітектор виконував, думаю, в широкому сенсі соціальне замовлення. Якщо виникла порожнеча (дуже важлива складова життя, для мене, принаймні, порожнеча дорівнює свободі), вона тут же починає чимось заповнюватися, а саме предметами споживацтва - кіосками, будинками, в яких ніхто не живе, і т.д. Тому давайте цінувати прості речі: порожнечу і простоту.

- Наскільки реально це змінити? Якщо треба переймати європейський досвід, то там ці питання, коли ми говоримо про міста, стосуються до місцевого самоврядування. Міські громади вирішують, як свої міста будувати. Зараз ми рухаємося до того, щоб збільшити місцеве самоврядування. Оберуть людей, але це ті самі люди, які люблять споживати, яких більшість, і ця більшість знову за них проголосує. Як це змінити?

- Ну, за моїми спостереженнями, так влаштована демократія чи соціальна ієрархія, от так люди спілкуються на розвинених територіях - там немає іншого шляху в принципі. Про що я? Ось виберемо когось і будемо чекати від них, що дадуть. Що означає, що нам хтось щось дасть? Нам ніхто нічого не дасть. Я спілкувався з колегами з Цюриха. Там взагалі старі демократичні традиції. Був епізод: у церкві я знайшов нотний молитовник, цікавлюся, звідки така стовідсоткова музична грамотність. Мені відповіли, що з їхньої якоїсь громади. Це найважливіша частина, складова суспільства. Якась її знайома переконала їх про важливість музичної освіти. А після цього вона каже, що вони пішли і сказали їм (владі, - Ред.), щоб вони це зробили, і показує кудись вниз. Я резюмую це таким чином, що я так бачу ставлення нас до адміністрацій, влади і т.д.

От у нас, у мене немає дистанції, що ми такі от гарні і вибрали туди (у владу. - Ред.) таких недобрих. Вони такі ж як ми. Тому, коли це розумієш, то найголовніше відбувається це десь між тобою і сусідом (в офісі, на вулиці, вдома). Може це банально звучить, але це правда, кожен день виявляєш для себе, що іншого шляху немає і саме ось ці стосунки - вони найважливіші. Мені б хотілося піти до нього (до сусіда. - Ред.), якщо не набити морду, то... А виходить, якщо не найдеш спосіб домовитися, то буде Донбас у нас черговий.

- Ви ж самі з Донбасу?

- Так.

- Кажете, що треба переймати європейський досвід, коли Донбас в ментальності і психології навпаки обстоює те, щоб "поняли Донбасс и оставили все как есть". У чому різниця цієї ментальності?

- Там все просто. Це недавня радянська історія. Знищили українство там Голодомором і свободу і заселили туди російське населення. Там реально немає українців - навіщо їм любити свою націю і створювати власну державу. Це все непотрібно.

Це не є Україна, на мій погляд. У мене досить нестандартний політичний погляд. Я переважну частину життя там жив. 11 років у Києві перебуваю тільки. До цього в цілому в Донбасі і частково в Харкові жив. І те й інше - досить проросійські території і до сьогодні, незважаючи на якісь стандарти, що Харків не такий. Більша частина моїх знайомих там проросійськи налаштована.

Що стосується Донбасу - це патерналістське російське населення. Може бути через позитиву - населення багатонаціональне.

Я би влаштував, як у багатьох країнах це робиться, тест на твоє ставлення в Україні. Для Донбасу в першу чергу. Якщо ти спочатку кажеш, що ненавидиш Україну, ти не можеш бути громадянином цієї країни - все, це ж просто. Людина споконвічно висловлює тобі своє відторгнення, мені здається, це природно. І такий відсоток може виявитися досить високим. Якщо це так, то потрібно, відповідно, цю територію, якщо це переважна більшість, відрізати як гангрену. Ось у мене така точка зору. У мене там мама поки досі живе, я там буваю, при тому, що там предостатньо з'явилося людей, повернених в українську сторону, але боюся, що більша частина залишилася, яка дивиться російські канали і продовжує далі "йти" в ту сторону.

- Не можу вас не запитати, що побачив на вашому фестивалі багато молодих облич і знаю, що ви цей фестиваль перетворюєте на таку школу. Оці люди – наскільки вони відрізняються від нас з вами, від людей старшого покоління, відчуваєте ви цю різницю в поглядах чи така спадковість з усім поганим, що є в нас, залишається?

- Дуже відчувається різниця, принаймні з моїм поколінням. Я наведу приклад: я пробував в своє бюро наймати людей мого віку і старших. Це було кілька спроб. В одному випадку два дні людина пропрацювала, в іншому - два місяці. Люди нашого віку не здатні до чогось такого прогресивного, іншого для нас, для мене зокрема. А людям, яким до 30 років, близько 30, ось це і є наша Україна. У них уявлення про життя взагалі, починаючи з світоглядних позицій, закінчуючи ставленням до себе, до іншого, до міста - все супер правильно налаштоване. Мені дуже подобається те, що я спостерігаю, дуже подобається молодь - тут складно бути песимістом.

З приводу того, що фестиваль CANections існує 8 років і на восьмому році ми вже відчуваємо такий соціальний запит, інтерес в нашу сторону зі сфери навіть більш сильно виходить за рамки архітектурної професії, що ми зробили тепер урбаністичну школу з тією ж назвою CANections. 14 вересня буде відкриття. Сподіваюся, що ми зможемо побачити цю школу як платформу, де нова якість життя в місті, от яким воно стає і буде таким, знаєте, полігоном, як ваша студія, звідки досвід вже можна роздавати в ширші кола.