live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Кузьма, еротика і зась київському бізнесмену


фото: caricatura.ru
Іноді нові книжки бувають кумедні. Навіть, м’яко кажучи, гумористичні. Ще й гумор, мовити б, специфічний. А вже специфіка, визнаймо чесно, суто галицька. Але про те, як у Галичині люблять російську культуру, яка в’їлася в плоть і кров тамтешньої культури, згадаємо пізніше

Отже, спочатку в книжці Кузьми Скрябіна "Я, Шонік і Шпіцберген" (Х.: Фоліо) іде однойменна повість, а вже потім вірші, чи пак пісенні тексти. Якщо коротко, то нова річ Кузьми написана з таким самим інтелектуальним драйвом, який автор у своїй прозі завжди витрачав на те, щоб не зірватися на звичні матюки і переказати буденні ситуації з підкресленою чемністю, що межує з геніальним ідіотизмом в стилі "Пригод бравого вояка Швейка". "Величезний норвег, що сидів спереду, страшно підвонював і створював враження людини, яка душ бачила тільки в кіно, - починає викручуватися автор. - І коли літак трухануло на повітряній ямі – він випустив маленького Хоттабича, який відразу відправився гуляти по салону. Спочатку в цьому ганебному вчинку я запідозрив кума, але норвег випустив ще одного Мюнхгаузена вже зі звуковим супроводом і барон повис прямо переді мною, так що сумніви розтали. Врятувала ситуацію стюардеса, яка появилася зі столиком з напоями, вона дещо сколихнула повітря, і важку хмарку віднесло в бік бізнес-класу".

null

У другій частині книжки Кузьми інтелектуальні потуги не помітити життєвого хамства збоку сусіди або кума так само майстерно замінені на не менш сумлінний та чемний суржик. Покликаний, звичайно, приховувати не відверте рогульство автора, а його вимушене панібратство з реальністю. Адже ніхто не закине зворотнього? Оскільки про загиблого в автомобільній аварії або добре, або ніяк. До того ж, в поезії не самого лише Скрябіна, крім звично галицького "всьо, пока", маємо суцільні "паруси", "конфетки", "шаріки" та "сільодки". Можливо, співаючи про таке, кожен автор вважає, що стає ближчий до народу, оскільки зі сцени, у книжці і часом в кіно спілкується тією самою "народною" мовою. Але з кого, спитаймося, складається той народ? Правильно, тільки зі Шпіцбергену нема його представників у наській національній спільноті. Тож чому б ліричним пісням не співпадати з буденними словами, а українському автору не рівнятися на черговий "народний" гумор, який люди у нас люблять, шанують і готові йти за нього на черговий Майдан. І лише дехто з них воліє при цьому обідати все-таки в інших ресторанах. І бажано аж на Шпіцбергені.

Трохи поближче, а саме до Швейцарії - з рідної Івано-Франківщини, де він сумирно працював у газеті "Радянська Верховина" - доля занесла автора збірки еротичних новел "У затінку Венери" Любомира Т. Винника (Тернопіль: Крок). І хоч мова у нього так само народна, з "мештами" і "ґратулюю", але принаймні без "шаріков" з "сільодками". Можливо, це через те, що все тут про кохання, а коли доходить до еротики, то високий національно-патріотичний регістр не дає сфальшивити обивательську ноту. Словом, маємо щось на зразок чергової фальсифікації Юрка Винничука, але цілком серйозно. Тобто у такій непідробній стилістиці, яку довго вважаєш за черговий злий жарт автора "Житія гаремного".

null

Мабуть, тому що спочатку "хлопець цупко присмоктався в тремтячі губи дівчини, однією рукою охопив її тонку талію, другу поклав на випуклі півкулі сідниць, і Оксана стрепенулась від цього зближення, відчуваючи, як тепло його долоні помандрувало аж між її стегна", а потім знову низова культура Швейка. "Нахилився, хвацько відірвав дівчину від землі. - Ой, а ти є в-в-вагоміша, як на то виглядаєш... Зачекай, мушу тебе ще краще обхопити... Зараз-з-ззз.... Вдалося! Він двигнув її, зробив крок до перелазу і... з його заду вирвався потужний постріл, який вібруючою луною рознісся на весь сад. Оксані здалося, що на мить навіть вщух солов’їний спів".

Витримавши драматичну паузу, додамо, що так само розраює наші сумні думки про елітарність народної мови дебютний роман "Лише секунда" Олексія Геращенка (Л.: Кальварія). "Хочеться вірити у свою унікальність, що десь там в глибині ти дуже чесний і дуже правильний, - мучиться його герой. - Мені здається, що це неправда. Здається, що якщо достатньо довго копати вглиб, можна докопатися до самого низу. Найнижчого низу. Низької ницості. І визнавши її, отримати шанс на те, щоби піднестися".

null

Утім, громадська думка, як це часто буває, не дає злетіти у вирій вдосконалення нашому автору-герою. "Трошки фраєвська історія, у міру містична, у міру цікава, приємно київська", - кажуть досвідчені люди, для яких дебют співзасновника простору Freud House, експерта із управління фінансами, викладача Києво-Могилянської Бізнес Школи, автора безкоштовного курсу "Фінансовий менеджмент" он-лайн університету Prometheus, лектора Відкритого Університету Майдану та активного учасника громадянських ініціатив щодо реформування економіки України обов’язково "укладається у майданівську традицію росту маркетингового середовища над собою, коли активні люди почали робити неочікувані речі - виколупувати бруківку чи міняти країну, захищаючи її майбутнє, створюючи прецеденти та явища, нові суспільні інститути, пишучі книги".

Почати оговтуватися від таких верховин духовності варто, мабуть, з того, що "трошки фраєвська історія" – це, напевно, гикнулося вбік російського культового письмака Макса Фрая, хоча насправді було б назвати її фраєрською, і ось чому. Просто буває, наприклад, що людина без кримінального досвіду хизується своїм знанням життя на зоні. Можливо, літературним, кіношним, а чи в маршрутці хтось чхнув. Те саме, здається, досвід державотворення з нашвидкуруч виколупаної бруківки чи написаної книжки. 

З іншого боку, якщо вже згадали російських зірок, то чому тамтешнім письменникам-бізнесменам Сергію Мінаєву з Дмітрієм Ліпскеровим можна (писати книжки, а не виколупувати бруківку, звичайно), а київському – зась? В смислі, теж бізнесмену та економісту. Тим паче, що особливих руйнувань у будь-якому сенсі все одно не відбувається, як про те свідчить один з героїв роману Геращенка: "А що в твоєму житті такого особливого? Народився, був прив'язаний до мами, поважав батька, пішов у школу. Навчався, закохався в підлітковому віці палко й сумирно, отримав одкоша і гадав, що життя закінчено, але якось з часом гострі краї згладилися. Закінчив школу, переживав, як вступити до університету, вступив, радів життю, закінчив навчання, пішов працювати, одружився".

Хай там як, але ми всі все одно чекали такого роману, такої виробничої прози, яка була б написана професіоналом у власній галузі. Ми вже маємо і жіночих адвокатів у нашій літературі, і дитячих лікарів, і навіть матроси з останніми в Україні трактористами – а не лише суцільні філологи з журналістами – пишуть нам про свої робочі проблеми. Тепер ось написав бізнесмен, і це не може не зацікавити. Щоправда, він щоразу кидається у далеко не суміжні галузі прикладної казуїстики, зазіхаючи на лаври філософа, які, як відомо, вже віддані Толі Дністровому, але з часом минеться.

А все тому що справжня міська проза – вона не така. Вона, можливо, про те саме, що й у романі Геращенка – головний герой знаходить щоденник у чужій квартирі, в якому описані його власні думки – але філософія тут не дуже потрібна, це ж не житомирська, зрештою, школа прози. І навіть не станіславський феномен. Тут би в Артема Чеха спитатися, або в Антона Фрідлянда, але перший скоро нам свої військові тексти запропонує, а другий якщо й запропонував, то вони виявилися суто концептуалістськими, і колишніми шахами у них навіть не пахне. Але це нічого – і Геращенко, і подібні до нього автори з суміжних професій рано чи пізно розтиражують свій дебют, з якого обов’язково відсіється філософська полова, і буде нам чергове, містке щастя "міської" прози. 

новини партнерів

8 серпня, 2020 субота

8 серпня, 2020 субота

7 серпня, 2020 п'ятниця

Відео

Введіть слово, щоб почати