"Міст шпигунів": Якщо спокійний ти перед юрбою

Серед подібних стрічок "Міст шпигунів" Стівена Спілберга, що виходить на вітчизняні екрани 3 грудня, є однією з найбільш примітних. У цій картині події рубежу 1950-60-х років стають відправною точкою для дослідження позачасової природи взаємовідносин громадянина і держави, суспільства й особистості.

Героями виступають чи не найвідоміші серед тих учасників протистояння, що були заарештовані по різні боки "Залізної завіси" - радянський розвідник Рудольф Абель (Марк Райленс), схоплений в 1957-му році в Нью-Йорку агентами ФБР, і пілот американських ВПС Гері Френсіс Пауерс (Остін Стоуелл), чий літак-шпигун був збитий над Свердловськом у 1960-му. У центрі ж оповіді опиняється особа також історична, але куди менш знайома публіці - нью-йоркський адвокат Джеймс Донован (Том Хенкс), який неохоче погоджується на пропозицію своїй юридичної контори виступити захисником Абеля в суді.

Керівництво Донована вважає, що участь у процесі, що демонструє дотримання прав в Америці навіть "червоного шпигуна", зміцнить престиж фірми. Однак запал, з яким адвокат береться за справу, викликає незадоволення і у його начальників, і у широкої громадськості, і навіть у членів сім'ї. Преса натякає на симпатії героя до комуністів, його діти піддаються у школі глузуванням і образам, його будинок обстрілюють невідомі, а один з поліцейських, які приїхали розслідувати інцидент, на правах учасника висадки в Нормандії висловлює адвокату все, що думає про його шкідницьку діяльність.

Але Донован непохитно дотримується свого професійного обов'язку, впевнений, що таким чином виконує і свій обов'язок громадянина, виражає любов до батьківщини, де кожна людина має право на компетентний юридичний захист незалежно від своєї вини та, тим більше, політичних переконань. До того ж, Донован відчуває і людську симпатію до Абеля, розуміючи, що той є не зрадником, а, навпаки, піддається смертельній небезпеці за відмову зрадити свою країну, погодившись на співпрацю з американськими спецслужбами.

Зрештою, стійкість адвоката отримує належне, але обтяжливе і навіть небезпечне визнання. У ЦРУ вирішують, що саме такій людині під силу впоратися з досить складною місією перемов у Східному Берліні про обмін Абеля на Пауерса. Донован погоджується виступити посередником у цій справі звільнення військовослужбовців, що знемагають в тюрмах протиборчих наддержав, але прагне зберегти вірність своїм переконанням навіть всупереч наказам офіцерів розвідки, які курують операцію.

Автори фільму далекі від спроб заднім числом зрівняти ворогуючі сторони - епізоди розправ над німцями, що намагаються вирватися за межі "соціалістичної" зони, досить переконливо розставляють акценти. Проте фільм свідчить, що прихильники найсправедливішого державного ладу, найпрогресивнішої суспільної моделі здатні піддати своїх опонентів цькуванню з не меншим запалом, ніж адепти фашистської тиранії. І, коли це цькування за ідеологічною ознакою не зустрічає відсічі, відмінність між демократією і диктатурою стирається (дуже незайве нагадування і для українських глядачів, чия країна протистоїть фактично тому ж режиму, чиїм відданим бійцем був Абель).

Тим часом, центральний герой фільму, на відміну і від більшості простих співгромадян, і від начальників силових структур, переконаний, що цінності, за які ведеться боротьба, визначають і характер боротьби і не допускають перемоги будь-якими засобами.

"Ти знаєш, хто ти! Не має значення, що думають інші", - говорить Донован зажуреному Пауерсу, якого звинувачують у зраді. Ця репліка підкреслює парадоксальну ідею, виразно відображену у фільмі Спілберга, - справжнє торжество демократії забезпечує аж ніяк не влада більшості, а сила духу окремих громадян, готових протиставити свою особисту думку його колективним судженням та колективному осуду.