Війна і спів: прем'єра культового мюзиклу "Звуки музики"

Мюзикл "Звуки музики" Річарда Роджерса та Оскара Хаммерстайна II оснований на німецькому фільмі Die Trapp-Familie та автобіографічній книзі австрійської співачки Марії фон Трапп "The Story of the Trapp Family Singers" ("Історія співаків родини Трапп"). Свого часу він закохав у себе світ: витримав 1443 покази на Бродвеї,  удостоєний вісьмох театральних премій "Тоні", а його оригінальний альбом – премії "Греммі". Однойменний фільм 1965 року здобув п'ять премій "Оскар". А ось на українській сцені "Звуки музики" зважились поставити вперше – у Київському національному академічному театрі оперети.

У першій дії глядач опиняється в монастирі, де монахині жваво обговорюють сестру Марію – дівчину, яка рано осиротіла і стала черницею, "вогонь, вулкан", "останню всюди, але першу на обід". Невдовзі з'являється і сама Марія. Вона з піснею, із квітами в руках прямує до гір, що слугують у мюзиклі не просто тлом неймовірної краси, а символом свободи, натхнення, мрій.

Мобільні декорації легко перетворюються з гір, монастиря на будинок морського капітана Георга фон Траппа, овдовілого батька сімох дітей. Саме тут Марії судилося пропрацювати гувернанткою, зняти тісні паски суцільних правил, які Георг "натягав" на дітей, і врешті-решт закохати в себе самого капітана. Тепер головна розвага дітей – не маршування, а танці та ігри; свист, по якому вони вишиковувались, витіснили пісні. Певна річ, діти захоплюються такою нянькою. Щоправда, в українській сценічній версії цю любов надто ідеалізували. До прикладу, тут маленькі герої не підкладають Марії жабу, як у фільмі 1965 року. Хоча такий епізод додав би історії реалістичності – тим паче, що попередні гувернантки довго в цьому будинку не затримувалися.

Часом життя Марії перегукується з історією про Попелюшку: бідна дівчина у непривабливому вбранні завойовує серце вишуканого, заможного чоловіка, ще й тікає з балу, злякавшися нового почуття. Іноді навіть важко повірити, що мюзикл оснований на реальних подіях. Однак тим самим ця історія надихає вірити в дива.

Друга дія мюзиклу набуває дещо іншої тональності – події активно розгортаються на тлі окупації Австрії Німеччиною у 30-х роках. Відверто кажучи, дещо неочікувано для глядача, який вперше відкриває для себе цю історію, оскільки в першій дії конфлікт між німцями й австрійцями представлено кількома незначними штрихами. Здається, цю тему розвиватимуть у такому ж дусі. Аж ні… Навіть любовні сцени набувають іншого характеру. Почуття між Марією та Георгом – уже не просто захоплення одне одним, а підтримка, взаєморозуміння пропри все. Глядачі стають свідками трепетного вінчання і жорстких намагань нової влади поставити на коліна Георга – австрійця, який давно й остаточно визначився зі своєю громадянською позицією й не збирається коритися німцям.

Під спів героїв над сценою з'являється відео, що одночасно демонструє Аншлюс Австрії, окупацію Криму, війну на Сході України. Уже можна натрапити на думки-сумніви щодо доцільності використання таких епізодів у цілісному спектаклі. Та, як на мене, цей крок режисер-постановник Богдан Струтинський зробив обережно, з почуттям міри. Тим паче цієї миті історія стає українському глядачеві дуже близькою, часом навіть здається, що головні герої – українці.

Тема війни у цьому мюзиклі розкривається і як великий соціальний конфлікт, і як драма родини, у серце якої встромляють розпечені голки. Війна приносить біль і сльози, а ще знімає з багатьох маски. У цьому переконує оточення родини фон Трапп, для якого ліпше сидіти і спокійно спостерігати, на що все перетвориться. Вони думають, чи "мудро битися з вітром" в той час, як Георг запевняє: "Найцінніше, що ми маємо, – це ми. Але, здавшися, втратимо себе". Це чітке переконання, котрого бракує і багатьом сучасникам, щира любов Марії та дітей, і звісно, пісня – символ життєствердності – дарують капітану відвагу та винахідливість. І, можливо, вершини гір, щойно залиті червоним світлом, знову осяє сонце.

Хоча в деяких сюжетних поворотах між українською сценічною версією і згадуваним фільмом 1965 року є незначні розбіжності, декораціями, вбраннями героїв вони схожі. Навіть сірий із зеленим коміром і манжетами костюм Георга фон Траппа повторює той, що бачимо у стрічці. Варто зауважити, що костюмами Національна оперета раніше вражала й краще, тим паче, враховуючи потенціал і смак художника Ірини Давиденко. У "Звуках музики", наприклад, на балу в будинку капітана хотілося бачити більш вишукані вбрання. Хоча, звісно, результат міг залежати від фінансових можливостей.

У першій частині спектаклю деякі музичні сцени дещо затягнуті. А загалом "звуки музики", жваві й ліричні, дарують яскраві враження. Не дивно, що деякі пісні культового мюзиклу вже добре відомі широкій публіці, як то My Favorite Things, The Sound of Music... А пісня "Едельвейс" (чуттєва, як і сама квітка) у чарівному виконанні капітана фон Траппа спонукає до одного – заплющити очі й просто насолоджуватися. Варто віддати належне гарному перекладу, завдяки якому пісні дуже органічно звучать українською.

Акторська гра достойна, зважаючи на складність жанру. Навіть діти (актори театру "Мюзик Хол") добре вжилися в ролі, а найменша серед них взагалі замилувала публіку своєю тендітністю і ніжно-хриплуватим дитячим голоском. Правда, порівняно з драматичною та вокальною майстерністю, танці – найслабший бік акторів. Хоча хореографія не позбавлена цікавих рішень.

Загалом "Звуки музики" залишають приємний післясмак і сповнюють наснагою. Хочеться жити, щиро любити, без надії сподіватись і перемагати у війні – передусім із собою.

Пісня My Favorite Things у фільмі The Sound of Music 1965 року

Фото: Вікторія Руденко (Еспресо.TV)