Віце-чемпіон світу: Між тренуваннями ходжу на роботу, бо у спорті багато не заробиш

Почавши професійні тренування аж в 17 років, Андрій примудрився вже на перших своїх міжнародних змаганнях - молодіжній першості світу-2012 - здобути титул віце-чемпіона планети. Через два роки він повторив свій успіх, але вже серед дорослих спортсменів. А два останні роки поспіль незмінно вигравав бронзові медалі чемпіонатів Європи.

Еспресо.TV дізналося, як сільський самородок зумів за такий короткий час зробити те, до чого інші спортсмени йдуть з дитинства.

- Ви народилися у невеликому селищі, де немає жодної спортивної секції. Коли і з чого саме розпочався ваш спортивний шлях?

- Мені завжди спорт був цікавим, просто хотів бути сильним. Мій старший брат займався спортом, і вдома були боксерські рукавички, груша та інші знаряддя. Спочатку тренувався зі старшими хлопцями, але це не були професійні тренування. Це була фізкультура, активний відпочинок, ведення здорового способу життя.

У мене була мрія - одразу, як "вирвуся" до столиці, піти на секцію і почати тренуватися професійно.Так і сталося. Перші два тижні в Києві я не вилазив з тренувального залу. З першого курсу навчання, почав займатися панкратіоном, пішов до свого першого тренера Юрія Анатолійовича Штембуляка на бойове самбо, згодом паралельно протягом двох років ходив на тайський бокс до Олександра Миколайовича Голіченка.

Почати у 17 років для панкратіону – це пізно. Я знаю хлопців, які з дитинства цим займаються, і зрозуміло, що не досягну їхнього рівня за три роки. Але коли прийшов на секцію, тренер подумав, що я до цього десь тренувався. На мою думку, головне, щоб було бажання, і все вийде.

- Чи довгим і важким був шлях до збірної України?

- Я п'ять разів ставав чемпіоном України з панкратіону, але за перші три перемоги мене не запрошували до збірної. На другому курсі, у 2012 році, вчетверте виграв чемпіонат України з панкратіону серед молоді, а через півроку в листопаді 2013 року виграв чемпіонат України серед чоловіків і тоді вже потрапив у збірну. Мене дуже швидко відправили на чемпіонат Європи, навіть не очікував. Уперше на міжнародний турнір поїхав у 2012 на молодіжний чемпіонат світу з панкратіону в Греції, де посів друге місце. Там були 38 країн, я бився з американцями, австралійцями, італійцями.

- Можете назвати найсильніші країни у цьому виді спорту?

- Перші місця посідає збірна Росії, але в ній переважно немає російських хлопців. Там татари, дагестанці. Це ті народи, у яких боротьба як культура і традиція. Друге місце посідає Казахстан, де боротьба - національний вид спорту. Україна посідає третє. Щодо Америки - це вже інший професійний рівень. Траплялось, що на чемпіонаті Європи ми ставали першими, але зараз я розумію, що тоді Росія привезла слабку команду.

- На вашу думку, наскільки панкратіон популярний в Україні?

- У нас хороша збірна, талановиті сильні хлопці. Але спорт на поганому рівні пропаганди і фінансування. Для нас спорт - це хобі, в інших країнах — це професія. Спортсменам не треба працювати, щоб заробити собі на життя. На міжнародних змаганнях спілкуємося з хлопцями з інших збірних. Вони часто дивуються, що ми, спортсмени, ще десь працюємо, у них зовсім інший підхід.

- Хто оплачує поїздки на міжнародні змагання і чи передбачені преміальні за призові місця?

- В Україні будь-який вид спорту нормально не фінансується, і це не секрет. На міжнародних змаганнях оплачують призові місця, дають премії. Участю у міжнародних турнірах опікується наша федерація. Що і як там, не знаю. Але я нічого не плачу. Дякую головному тренеру Алексану Гагіковичу Мхітаряну, а також голові Київської федерації панкратіону Роману Володимировичу Яковенку, вони роблять все можливе, щоб цей вид спорту процвітав і докладають чималих зусиль, щоб ми могли гідно представляти нашу країну. Також хочу подякувати моєму тренеру, з яким я спарингуюся, Олександру Ігоровичу Дудочкіну, чимало успіхів я досяг завдяки йому.

- А часто у вас чи товаришів по збірній беруть інтерв'ю?

- У Києві ні, а ось в інших міста - так. Наприклад, у Сумах, Чернівцях відбувалися районні змагання з панкратіону, то там це вид спорту номер один, до нього прикута увага. У Києві на чемпіонат України навіть можуть не прийти.

- Знаю, що ви займаєтесь різними видами бойового мистецтва і бойовим самбо, і змішаними єдиноборствами. Чому вирішили займатися ще і панкратіоном?

- Так, я можу виступати і в бойовому самбо. Проте маю хорошого тренера з панкратіону, та і з федерацією в мене хороші стосунки.

- Ось нещодавно ви їздили на Кубок світу з панкратіону в Будапешт, що там найбільше вразило?

- На Кубку світу посів друге місце, змагався із місцевим. Щоправда, нас здивували правила, вони відрізнялися від наших. Якщо судити за нашими правилами, то я набрав більше балів і мав перемогти... А так нормально все пройшло. Хотілося дуже перемогти.

- Ви вже неодноразово захищали Україну на міжнародній арені. Чи відчувала ваша команда негатив із боку російської збірної?

- Не помічав. Може, через те, що російська збірна – це переважно вихідці з Кавказу, і їм абсолютно байдуже щодо політики. Хіба що кажуть, що у всьому винна Америка. Та це поодинокі випадки. Взагалі спорт тримається подалі від політики, нам немає чого ділити, у нас інший світ. Усі свої стосунки ми можемо з'ясувати під час бою.

- Чи є якісь зовнішні ознаки, за якими можна одразу оцінити сили суперника?

- Візуально нічого не зрозумієш. Якщо вуха зламані, то видно, що бореться. А так немає різниці – коринастий, підтягнутий, високий – зовнішність оманлива.

- Чи берете участь у турнірах з інших видів спорту, крім панкратіону?

- Останні два роки, після потрапляння до збірної, вирішив не розпилятися на інші види боротьби. Тому займаюся лише панкратіоном, щоб бути професіоналом у своїй справі та гідно тримати своє місце у збірній.

- Зазвичай усі спортсмени мріють про олімпійську медаль. Чи не пробували свої сили в олімпійському виді спорту, наприклад, дзюдо, яке близьке до самбо?

- Я виступав у бойовому самбо, колись пробував себе у дзюдо. Мені не сподобалось, я люблю змішані єдиноборства й олімпійською медаллю не марю.

- Професійні спортсмени не мають часу для навчання. А займатися панкратіоном можна без особливих проблем в університеті чи маючи постійне місце роботи десь в офісі?

- Я вже закінчив навчання, з другого курсу працюю у сфері нерухомості. Важко поєднувати, щоб все робити добре. Якби за панкратіон нормально платили, я б не "парився" і займався лише спортом.

- Які попереду змагання, як до них готуєтесь?

- Я постійно підтримую форму, але за два місяці до змагань посилюю тренування - 2 рази на день (вранці і ввечері), виходить десь 10 - 11 тренувань у тиждень. Я виступаю у категорії 77 кг, проблем з вагою немає. В принципі себе не обмежую в їжі, але ближче до змагань не вживаю шкідливих продуктів. Хочу набрати ще кілограмів 5 - 7, і щоб зганяти до 77.

Ось, 16 грудня здобув перемогу в Палаці спорту на Всеукраїнських іграх єдиноборств Ukrainian Combat Games, захищав свій титул у збірній. Змагався зі своїм запеклим конкурентом. Це був наш четвертий бій, він другий номер у моїй вазі, тому постійно претендує на моє місце у збірній. Тож розслаблятися немає часу і можливості.

У квітні – березні 2016 року розпочнеться відбір на чемпіонат Європи, який відбудеться у червні. На чемпіонаті України я вже відібрався і автоматично їду на континентальну першість. Моя мрія – отримати майстра спорту міжнародного класу, і я впевнено до неї крокую.

Збірна України з панкратіону 

Фінал чемпіонату України-2014 

Чемпіонат Європи-2014, Бухарест

Чемпіонат України-2015

Кубок України-2015

Кубок світу-2015, Будапешт

Ukrainian Combat Games

Фото з архіву Андрія Гриценка