Фермер пояснив, чому українським селянам за молоко платять копійки

Микола Княжицький: Сьогодні нашим гостем буде простий український селянин Тарас Ложенко.

Отже, наша селянська візитка про нашого гостя.

Тарас Ложенко. Власник рекламної аґенції та молочної ферми. За освітою художник, графік-дизайнер. Вже багато років має успішну кар’єру в рекламному бізнесі та свою аґенцію «Ясно». Захоплювався фермерством та сироварінням. Згодом хобі стало успішним сімейним бізнесом. За словами Тараса, сироваріння – це не просто при ємна робота, а й справжня творчість, схожа на створення художніх образів. Козині сири з його ферми, вироблені за французькими та голландськими рецептами, успішно продаються у великих торгових мережах і маленьких магазинчиках, і вже мають своїх шанувальників. Днями відкрив перший в Україні Музей сиру, розташований у центрі Києва.

Вітаю, Тарасе. Я, звичайно, пожартував, назвавши вас простим селянином, хоча, я думаю, ви зараз у селі проводите багато часу.

Доброго дня. Так, багато часу проводжу у селі.

Це приносить вам задоволення?

Дуже велике. Бо цей контраст між міським життям і сільським – дуже великий.
Мене це дуже надихає потім повертатись у Київ і тут працювати. Бо півтижня я в Києві, а півтижня – на своїй фермі, на сироварні. І різниця – колосальна. Скажімо, зараз у нас народилося 200 маленьких козенят, і коли ти заходиш до них у загончик – це просто перевтілює тебе. А коли повертаєшся у ці бетонні джунглі – це просто інше життя.

Що у вас є на цій фермі? «Добра ферма» - можна в інтернеті подивитися яка вона і навіть багато чого купити… Але от коли ви їдете в село – на вашу ферму – скільки там голів і чого?

Зараз у нас 350 голів кіз, які дають молоко. Вони зараз народжують козенят. У нас є сироварня, на якій ми варимо сири і робимо іншу молочну продукцію. Бо замовляють і козяче молоко, і творог. Крім того, ми переробляємо і коров’яче молоко – мій батько і сестра займаються коровами, і ми переробляємо молоко, яке вони виробляють.

А якщо взяти всю вашу сімейну ферму, де крім кіз є корови… до речі, багато?

Сімсот голів.

Ого!

Так. І мета була досягнути найвищої якості коров’ячого молока. Бо в Україні молоко є, а якісного молока – зовсім нема.

Оце дивно. А наскільки вигідно займатися молоком, коли от у парламенті часто лунають ініціативи, що мовляв закупівельна ціна молока для селянина дуже маленька, воно у нас дешевше за воду, люди вижити не можуть… І тут раптом ви відкриваєте ферму та ще й заводите корів. Ніби й так їх багато.

Насправді якісного молока в Україні дуже мало і воно користується попитом. Але переробні заводи, котрі його купують, у них проблеми потім з реалізацією якісної молочної продукції.

От зараз Європейський союз від нас вимагає припинити оцю закупівлю молока у селян. З чим це пов’язано?

Бо селяни не можуть… як правильно пояснити… У них нема можливостей зробити якісне молоко. Це, по-перше, здоров’я тварин, це технологія доїння і контроль. Усе це відсутнє. Бабуся любить свою корову щиро, вона бажає їй здоров’я, але вона не розуміє у чому там проблема може бути: що там з копитами, чим їх треба чистити, чим її треба годувати, де випасати… І якщо раптом щось – то бабуся про це і не знає. І тому в Євросоюзі заборонено тримати просто корову – там треба тримати ферму, і там є спеціальні вимоги при яких можна гарантувати якість молока. Ну а через те, що нема якісного молока у бабусі, то і не платять за нього, купують його за копійки. І завод розуміє, що молоко неякісне, а бабуся розуміє, що їй дають копійки і не хоче робити краще – у цьому і є проблема.

А заводи, що купують бабусине молоко, вони на цьому наживаються, чи купівельна спроможність людей дуже маленька? Адже ця маржа між закупівельною вартістю молока і магазинною ціною дуже велика. Я не маю на увазі вашу ферму, я так розумію, що у вас якраз протилежна ситуація. От скільки у вас літр молока коштує?

В магазині? Козине молоко у нас коштує 45-50 гривень, коров’яче – десь 25-30. І все це пов’язано з реальною вартістю цього молока. Тобто ми самі зробили весь цей цикл – від вирощування кормів до поставки в магазин. Бо, на жаль, поки в Україні ми не можемо нікому доручити якусь з ланок. Це проблема – зробити якісний корм, виростити здорове породисте поголів’я, яке дає якісне молоко, і потім бути впевненими, що молоко приїхало правильної температури в магазин.

Ну от ви кажете, у вас є корови, є кози… є ще якісь тварини?

Тільки корови і кози – цього більш ніж достатньо.

Але ж ви продаєте і м’ясо кроляче, і ще якісь продукти…

Ми об’єднуємося з іншими фермерами. Бо ми коли привозимо – у нас є доставка і ми по домах возимо, - то зрозуміло, що просто молочні продукти невигідно возити конкретно одній людині, тож ми об’єдналися. Приміром, наші друзі в Богуславі вирощують перепелів – і ми беремо у них перепелині яйця, м’ясо і привозимо людям.

Тобто у вас справжній колгосп – кожен заходить зі своїм…

Так. І дуже цікаво, що люди потім цінують оце об’єднання, і для цього ми (забігаючи наперед скажу) і музей відкриваємо – щоб об’єднати сироварів.

Це ви про Музей сиру. А який ви сир виробляєте? От у нас тут на столі лежить – це який?

Це я привіз у студію сир, який ми відкрили на відкритті музею. Ми його витримували рік. Ми назвали його «Легенда». Це не пармезан, дуже важливо розуміти, що це не пармезан. У нас у гостях був німець, який з нами три тижні сири варив, то він покуштував і питає: «хотіли пармезан?» «Хотіли», - відповідаю. «Це не пармезан, але це дуже смачно! - каже німець. – Як ви це зробили?» Ми йому розказали рецепт, за яким це робили. Різниця в тому, що ми зробили сири з цільного молока, а пармезан робиться зі знежиреного молока, і тому він набагато твердіший. А сири зі знежиреного молока, вони мають визрівати довше, щоб набрати смак. Але цей ми витримували рік, а назвали його «Легендою», бо ідея була так: ми почали робити сири, і перші сири, які ми зробили, через місяць ми відкрили головку – а вона ніяка, через два місяці відкрили, через три – смаку нема. Ми змінили рецепти, почали шукати інші, потім поїхали у Францію вчитись… І тільки через півтора роки ми знайшли ці головки – ми їх не викинули, ми їх залишили і про них забули.

Забули і що далі?

Ну ми їх знайшли та й думаємо, що далі робити – чи викидати їх, чи що, а тоді вирішили відкрити. Сокирою відкривали, бо то вже були такі собі камінці… Дуже смачний виявися сир. Ми маленькими шматочками розіслали всім нашим партнерам, магазинам, щоб покуштували, і вони зацікавилися, сказали, що треба робити. Тоді ми почали вивчати всі ці рецепти пармезана, знайшли і ті, що ми робили, поєднали їх, і от тільки зараз, через рік ми продовжуємо робити цей сир. Він і ароматний дуже, і смачний, і на відкритті його смакували залюбки усі охочі.

А скільки усього сортів сиру ви робите?

Зараз ми робимо більше шести сортів – і козиних і коров’ячих. Але це тимчасово, бо в Україні замало фермерів, щоб вони виробляли свої фірмові продукти. Треба робить щось одне, два, три, але щоб було дуже класно – і ринку вистачить усім, кожен знайде на ньому місце. Ми зараз робимо 6-7 сортів сиру, і ми продовжуємо експериментувати. Ми робимо сир з мускатним горіхом, сир з пажитніком, з різними спеціями, з гострим перцем, з імбирем. Робимо солодкі сири, м’які сири з чорницею або абрикосом. Такі сири не можуть робити великі заводи, і це велика наша перевага перед ними – ми можемо експериментувати і шукати нові рецепти.

Розкажіть трошки про себе. От перш ніж ви до сільського господарства прийшли, ви чим займалися?

Ой, це моє улюблене запитання. Мене якось запрошували поговорити з дітьми про кар’єру, і я їм розповів, що я займався у спортивній школі, кандидат у майстри спорту з плавання, і я вчився у школі олімпійського резерву, і був переконаний, що робитиму спортивну кар’єру. Дуже вчасно, дякувати Богу, я зламав руку.

Ну чого, може були б олімпійським чемпіоном.

Ні, я б ним не був. Ну я там входив у десятку в Україні і зараз я розумію, що шансів там не було. Я зламав руку і вирішив робити кар’єру художника, митця. Поступив у Академію мистецтв. Готувався два роки: оголена натура, всі діла, класичні техніки… коли я закінчив академію, почав працювати в дизайні, в рекламних аґенціях, згодом відкрив свою рекламну компанію. Мені це дуже подобається, це творча робота. І після цього мій батько запропонував… Скажемо не так… Я йому запропонував допомогти розкрутити ферму, яку він заснував. І він мене дуже повільно і акуратно в це заглибив. Я йому дуже вдячний за це. Цей контраст зараз запалює. Але я продовжую займатися і рекламою, і творчістю. Та й сири – це теж творчість, бо це постійна фантазія.

Ну а вам не складно так розриватися? От серед ваших клієнтів у рекламному агентстві є якісь відомі бренди?

Ми працювали довгий час з пивом, ми працюємо з лотереями, ми працюємо з фармацевтами, банки у нас були клієнтами – тож це доволі вдалий бізнес.

А чи не поглине вас з кінцями оце сільське господарство?

А це одне одне доповнює. Коли у мене відкрився свій бізнес, я по-іншому почав дивитися на рекламу. Ну, між нами кажучи, дизайнери зазвичай міркують: ну які ті клієнти, що вони розуміють у нашій творчій ідеї, творчому запалі… А зараз я розумію потреби клієнтів – я сам у себе клієнт. І це змінює погляд на рекламу: вона має бути ефективна, це головне.

Я, до речі, бачив у Києві бігборди з вашим зображенням з козами – це була реклама одного з найдорожчих київських магазинів продуктів, і там було написано, що Тарас знає на ім’я кожну свою кізочку. Ви справді знаєте своїх кіз за іменами?

Багатьох. Особливо, коли їх було 20, 30, 50 – ми знали всіх.

Коли їх так багато, як ви їх доїте, як ви їх пасете, де все це відбувається? Адже це і для ваших клієнтів важливо, і просто цікаво.

Ми купили минулого року доїльну установку, яка дозволяє автоматично доїти одночасно 24 кози. Це дуже важливо, бо коза готова віддавати молоко упродовж 15-20 хвилин, і не треба її доїти раніше або пізніше. Треба подоїти всіх кіз дуже швидко і якісно, а ця технологія дозволяє одразу охолодити молоко, і воно залишається свіжим. Кози у нас випасаються. У селі у нас є ліси, а зараз ми посіяли на нашій землі лугові трави спеціально для випасу. А взимку ми провели експеримент – пророщували зелену траву, зерно, щоб годувати кіз проростками, і це давало непогані результати.

От цікаво, адже у багатьох людей є несприйняття певних ферментів, складових коров’ячого молока, і коли ви заходите в супермаркет у розвинутих країнах, то ви завжди можете придбати козяче молоко, а у нас – ні. У нас, щоб його придбати, треба або у вас через інтернет замовити, або йти в якийсь дорогий магазин, де його обмежена кількість, або купувати консервоване імпортне за дуже високу ціну. От з чим це пов’язано?

Я думаю, що це традиції, які наклалися на державний устрій. За радянських часів не було великих козиних ферм, уся увага була на коров’ячі. А козяче молоко – воно набагато корисніше, бо його структура дуже схожа з материнським молоком. А у коров’ячого молока структура інша, і, наприклад, у дитини засвоюється 45% коров’ячого молока і майже 90% козячого. З козами складніше, вони не дають так багато молока, як корови, тому у великих масштабах вигідніше тримати корову, якщо ціна на молоко нормальна. Але в Європі кози дуже поширені, бо там є оцей маленький фермер, у якого 50 кіз, 200 кіз, до тисячі. Там є ця культура, а у нас вона була знищена, і зараз тільки ми намагаємось її відтворити заново.

Ви знаєте в Україні інших людей, які, як ви займаються побудовою таких сучасних ферм, виробництвом цікавих сучасних сирів, які багатьом нагадують європейські, але мають якийсь український колорит, займаються розведенням кіз, як ви це робите. Багато таких людей зараз в Україні? Я маю на увазі не великих латифундистів, які масово скуповують дешеве молоко у бабусь, а от саме таких людей, як ви.

Я скажу, що бажаючих дуже багато. Людей, які вивчають цю тему. І коли мене запрошують на якісь семінари, я кажу, що я не хочу, щоб ви зараз прийняли рішення відкривати ферму, а хочу, щоб ви почали вивчати це питання. Людям це дуже цікаво. Люди, які починають відкривати козині ферми є, і в усіх регіонах України вони з’являються. Проблема, що у нас нема спеціалістів у цьому. Нам довелося їхати до Франції, щоб це вивчати, бо там спеціалістів багато. У нас їх дуже мало. Ну і нема, звісно, можливості брати кредити.

А як у вас з економікою? Ви вже повернули інвестиції, які вклали в цю справу?

Ні, ще не повернули.

Але зараз ви продовжуєте доінвестовувати?

Усе, що ми заробляємо, ми вкладаємо в розвиток.

Але ви вже не залучаєте додаткових коштів, окрім власни реінвестицій?

Не залучаємо. Ми все, що заробляємо, - інвестуємо. І зараз, наприклад, для нас є таким собі викликом – треба зварити сир і покласти його у хранилище, щоб він дозрівав рік. А це кошти – ми ж не продаємо тоді молоко, ми його зберігаємо. І рік витримати – це складно.

Що повинна зробити, і чи робить щось українська держава – на рівні законодавства, на рівні уряду – щоб допомагати таким людям, як ви? Бо у мене є такий колега в парламенті, який, коли хтось виступає, встає і голосно кричить на весь зал «Село гине!» Так от що треба зробити, щоб село не гинуло? Яка потрібна підтримка? Чи є взагалі якась аграрна політика, яка б стимулювала прихід на землю, в село підприємливих людей, які б з одного боку займалися сучасним господарством на нормальному сучасному рівні, а з іншого – не були б отими латифундистами, які орендують величезні площі земель.

Дуже правильне запитання. Знаєте, коли ми відкривали ферму і сироварню, то зіткнулися з тим, що маємо виконати всі вимоги, які висувають великим заводам. От уявляєте, завод, який переробляє 200 тонн на добу, і сироварня, яка переробляє максимум тонну, - а вимоги однакові, бо закон написаний для великих заводів. І перше, що потрібно маленькому фермерству – це окремі рамки в яких він має працювати.  Це абсолютно необхідно. Тому що коли людина починає все це вивчати – у неї просто руки опускаються. Вона не може виділити дві кімнати, щоб тримати закваску і ще одну, де її вносити в молоко, як це робиться на великих заводах. На фермі все це робиться в одній кімнаті. І починаються проблеми, бо приходять перевіряючі органи, які відмовляються надавати сертифікат. Бо «ви не виконали 80% того, що мали б». Нам пощастило, бо нам проектували ферму проектанти, які працюють з великими заводами, і у нас практично спроектований манюсінький заводик. І це нам дозволило пройти усі ці перевірки і отримати усі документи. Але це додатково витрачені гроші – не на те, що було б потрібно.

А що стосується попиту? От зараз економічний рівень життя українців падає. Ви це відчуваєте на собі? Ви, наприклад, говорили, що ваше рекламне агентство займається лотереями, так от такі «ігри на інтерес» зазвичай ростуть, коли погіршується економічна ситуація. Харчі теж нібито завжди потрібні… От що ви відчуваєте в нинішній ситуації?

Я вам як маркетолог скажу, що через те, що впала купівельна спроможність, зменшився середній клас. Виробники, які були в середньому класі, вони мають піти вниз, їм дуже важко піти у преміум-клас. І ті, хто залишився, вони прагнуть утримати продукт середнього рівня, але їх майже не залишилося на ринку. У нас попит на наші сири є, і ми іноді навіть не встигаємо зробити сири, які у нас замовляють. Відкриваються нові ферми, і цей сегмент буде насичуватися, але це відбуватиметься дуже повільно. Тому ми не боїмося конкуренції. Навпаки, ми навіть відкриті для тих, хто хоче щось робити і готові їм допомогти. Сьогодні є магазини, які цінують фермерів, і є магазини, які їх не цінують. От той магазин, який показав нас на рекламі – це для нас взірець. Він задає тон на ринку – як треба ставитися до фермерів. Вони дають нам «другий шанс», бо ми не професіонали в торгівлі… Є такий магазин у Києві, є такий магазин в Одесі, у Львові такий відкрився, у Дніпропетровську. Нас шукають. Ми зараз не шукаємо, кому продати сир – до нас приходять і просять, щоб ми продали.

Ви коли виробляєте усі свої товари, ви думаєте про те, що зараз у моді так зване чисте виробництво, зелене виробництво, без хімікатів, чи ви працюєте в іншому сегменті?

Ну це як апріорі. Фермерство – це апріорі натуральне виробництво. Є європейська сертифікація «органік» – органічний сертифікат, і вони дуже ретельно все вивчають. Але вони, наприклад, не звертають уваги на те, що масло має бути природної жирності, а не 2, 3 , 4 жирності масла. Чи сметана – однаково густа, але різної жирності. І органічні виробники можуть таке робити.

Значить, якщо вони це роблять, то вони вже не зовсім органічні.

Але там зовсім інші запити на органіку. Там органіка – це правильно доглянуті корови, вони мають випасатися на вільних пасовищах. Вони не мають права додавати неорганічні елементи у продукт – і все.
Тому фермерство – це трошки інше. Не обов’язково фермерство має бути органічним, не обов’язково органіка має бути фермерською. Це дуже складна тема, і поки українці вивчать її, мине не один рік. Але, звичайно, ми відкриті – до нас багато людей приїздять на нашу сироварню. Ми просимо особливо власників магазинів, які хочуть купувати нашу продукцію – приїздіть, подивіться, порівняйте, і ви зрозумієте в чому різниця. Треба бути відкритим.

От хочу вас запитати як підприємця. Був тут у нашій студії Ігор Уманський, колишній заступник міністра фінансів, який говорив, шо податки у нас не такі вже й високі. Тобто вони високі, але є європейські країни, де вони ще вищі, проблема в адмініструванні, в складності виконання всіх законодавчих норм, які часом суперечать одна одній, у корумпованості фіскальних органів тощо. Наскільки комфортно чи некомфортно вам співпрацювати з державними органами - і з фіскальними, і з органами місцевого самоврядування, безпосередньо з вашою місцевою владою. Вас підтримують, чи ні?

Нам пощастило. Ми в Богуславі знайшли однодумців. Ми там єдина сироварня. Тому ми там під таким собі збільшувальним склом, але через те, що ми все робимо відкрито, до нас ставляться з певним патріотичним відтінком. Нас розуміють, і це допомагає. Нам не заважають. Ми платимо податки, ми дуже прозорі, все ведемо чесно і відкрито, тож проблем нема. Непорозумінь з державними органами зараз нема.

Ви торкнулися такої теми, як патріотизм. От наскільки важливо для формування нації, при тому, що Україну часто називають аграрною, оця робота на землі? І ви самі приїжджаєте туди тільки керувати, чи вам цікаво самому до кози підійти чи десь на землі попрацювати? І наскільки це важливо для виховання таких якостей як патріотизм, відчуття своєї країни?

У малому бізнесі просто керувати неможливо. Треба знати самому, як усе робиться, самому варити сир, самому вміти доїти козу… Мені це дуже подобається.

А як місцеві жителі вас сприйняли? Чи вони подумали, що от приїхали і будуть тут щось погане робити, чи навпаки, сказали, що от будуть нові робочі місця?

Місцеві жителі раді будь-якій роботі. Їх не так цікавили гроші, як цікавило, що де можна вкрасти. Бо це така собі традиція наша: ти влаштовуєшся на роботу в селі не для того, що заробити, а для того, щоб щось вкрасти. Ми дуже довго шукали чесних людей, які розуміли б оцю перспективу роботи. На щастя, оцю роботу з людьми зробив батько. Він знайшов усіх людей, з якими я зараз працюю.

Це місцеві люди, але в яких якась інша ментальність?

Майже всі – місцеві, які зрозуміли, і це головне, що можна чесно працювати і отримувати за це гроші. Бо ті, хто приходить щось вкрасти, вони просто по колу ходять: вкрали – звільнились – на іншу роботу – знову вкрали – знову звільнили… І так усе життя. А ті, хто розуміє, що є потенціал, що є куди рости (а у нас є куди рости), вони з нами працюють.

Тобто корупція – це, виходить, національна риса, яка не пов’язана лише з державними органами, а з толеранцією до цього всіх нас?

Я думаю, що це не тільки українська риса. Ми подорожуємо світом, і з цим стикається багато людей. Питання, як пояснити людям, що краще так, по-чесному. Ну не розуміє людина – шукаємо їншу.

Дякую, Тарасе, за цю розмову.