Тлумачі Конституції. Хто є хто в Конституційному суді

Питання скасування чи не скасування люстрації – топ-тема останніх тижнів. Доля закону “Про очищення влади” в руках Конституційного суду – саме того, в бік якого неодноразово летіли закиди щодо лояльності до чинної влади.

Здавалося б, чому скасування люстрації може бути лояльним рішенням до президента Петра Порошенка? Народні депутати-автори люстраційного закону припускають, що скасування люстрації може бути платою “Опозиційному блоку” за голосування за зміни до Конституції (щодо правосуддя).

Еспресо.TV вже писав, які рішення, зручні для чинної влади, Конституційний суд приймав протягом останніх шести років.

Сьогодні ми розбиралися, хто є хто в Конституційному суді України, яка біографія у суддів і яких рішень можна очікувати, знаючи їхній кар’єрний шлях.

КЛАН “ДОНЕЦЬКИХ”

Не всі судді, так чи інакше пов’язані з Донбасом, були призначені до Конституційного суду з приходом на пост президента Віктора Януковича. Багатьом з них дорогу до єдиного органу конституційної юрисдикції відкрив ще його попередник Віктор Ющенко.

Майже всі судді, яких можна умовно назвати "донецькими", працювали на Донбасі на посадах слідчих, прокурорів чи суддів за часів губернатора Донеччини Януковича або Луганщини Сергія Єфремова, котрі, як відомо, контролювали тоді усю виконавчу та судову владу регіону. Крім того, майже всі ці судді були рекомендовані до звільнення Верховною Радою після Революції гідності, проте все ще працюють на своїх посадах.

Юрій Баулін – голова КСУ

62-річний уродженець Луганщини Юрій Баулін починав свою трудову діяльність учнем токаря, працював на Ворошиловградському заводі колінчастих валів. Потім поїхав навчатися в Харківський юридичний інститут, де після його закінчення працював на різних посадах до 2005 року.

Наступні три роки Баулін займав посаду в.о. директора, директора Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України у Харкові.

Дорогу до Конституційного суду Бауліну відкрив президент Ющенко, коли у 2008 році призначив його суддею КСУ. При Януковичі кар'єра пішла вгору: він став заступником голови Конституційного суду.

Після Революції Гідності Верховна Рада рекомендувала звільнити Бауліна за порушення присяги у зв'язку з голосуванням за скасування конституційної реформи 2004 року, проте згодом саме він був обраний головою КСУ.

Влітку минулого року тодішній глава СБУ Валентин Наливайченко направив до Генпрокуратури підозру голові КСУ у зловживанні службовим становищем, проте розвитку цей інцидент не мав. До цього СБУ відкрила провадження щодо сімох суддів КСУ (у тому числі Бауліна) у справі про узурпацію влади Януковичем.

На початку наступного року Баулін має йти на пенсію і, щоб не втратити усі соцвиплати у разі передчасного звільнення, скоріше за все, є більш ніж зручним варіантом для діючої влади у якості голови КСУ.

Сергій Вдовіченко

Народився і виріс на Донеччині, там же закінчив індустріальний технікум. Вдовіченко був вільним слухачем Волгоградської вищої слідчої школи МВС СРСР, після чого наступні 10 років працював слідчим, а потім і начальником слідчого управління Донецького МВС.

Вдовіченко працював суддею спочатку в Донецьку, потім у Макіївці, а у 2005 році перейшов на роботу до Апеляційного суду Києва.

Вже через три роки Ющенко призначив його суддею Коституційного суду.

Після Революції Гідності парламент рекомендував звільнити Вдовіченка через голосування за повернення до Конституції 1996 року, проте суддя працює і досі.

Наталя Шаптала

Ще одна уродженка Донбасу Наталя Шаптала юридичну освіту здобула в Росії в Алтайському державному університеті. Після цього працювала в донецькій прокуратурі, була інспектором Ленінського райкому партії.

Суддею Шаптала працює з 1996 року: спочатку в районному суді Донецка, а потім і в Апеляційному суді області, і в Донецькому апеляційному адмінсуді.

У вересні 2010 року Наталю Шапталу призначено суддею Конституційного суду за квотою з’їзду суддів України.

Після Євромайдану Шапталу рекомендував звільнити парламент, але безуспішно. Більше того, саме Шаптала є суддею-доповідачем у справі з приводу люстраційного закону, а проти її сина, також судді, НАБУ зараз розслідує справу за корупцію.

Олександр Литвинов

Вихідець з Донбасу Олександр Литвинов навчався на Далекому Сході в командному училищі. Повернувшись додому, працював юристом на підприємствах у Шахтарську і в Макіївці.

Юридичну освіту Литвинов здобув пізніше у Донецьку, після чого майже відразу став суддею Будьоннівського районного суду.

Пропрацювавши півроку суддею вже Донецького облсуду, Литвинов  на шість років зайняв посаду судді Апеляційного суду Донецької області, а потім - судді Апеляційного суду Львівської області.

З приходом на пост президента Януковича Литвинов переїхав до Києва, де на три роки став суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

На початку 2013 року суддею КСУ його призначав з’їзд суддів.

Олександр Тупицький

Олександр Тупицький народився на Черкащині, а юридичну освіту здобув у Харківському юридичному інституті (нині Університеті імені Ярослава Мудрого).

Після отримання диплому поїхав працювати у Донецьк слідчим прокуратури. Тупицький 17 років пропрацював суддею Куйбишевського районного суду Донецька, сім з них – як голова цього суду.

Саме в цей час, в період губернаторства Януковича, Тупицький вів справу адвоката Сергія Салова. Суддя направив справу на дорозслідування, що не сподобалося тодішньому президенту Кучмі і він подзвонив Януковичу. Кучма чекав жорстокого покарання для адвоката (у того знайшли 5 фальшивих примірників “Голосу України”, де йшла мова про те, що Кучма помер) і вимагав цього від Януковича. Про це розповідає один з епізодів плівок Мельниченка. В результаті суд визнав Салова винним в особливо тяжкому злочині і засудив його до 5 років позбавлення волі з відстрочкою вироку на 2 роки. Сам адвокат провів під вартою 8 місяців. Вирок був скасований рішенням Європейського суду з прав людини.

З 2010 року спочатку в Донецьку Тупицький працює суддею апеляційного господарського суду, потім у Львові і Дніпропетровську головою таких судів. За цей час він не виніс жодного рішення, постанови чи ухвали.

Мабуть, саме за такі заслуги Янукович і призначив Тупицького суддею КСУ.

Михайло Запорожець

Уродженець Київщини Михайло Запорожець отримав середню освіту у Ржищівському технікумі, а вищу юридичну – в Університеті імені Ярослава Мудрого в Харкові.

Після закінчення вишу Запорожець пішов працювати старшим слідчим прокуратури Станично-Луганського району Луганської області.

П’ять років працював суддею в різних судах на Луганщині. У 2002 Запорожець став суддею Апеляційного суду Луганської області. На цій посаді він пропрацював до 2010 року: тоді зїзд суддів призначив його суддею Конституційного суду.

Запорожця також рекомендував парламент до звільнення через порушення присяги, проте він працює і досі.

Як писав Ігор Мосійчук (нардеп від РПЛ), дружина судді Ірина Запорожець нібито є заступником міністра юстиції "ЛНР". За інформацією нардепа, раніше вона була начальником головного управління юстиції Луганської області, а навесні 2014 - разом з іншими "регіоналами" увійшла до керівництва луганських терористів.

ІНШІ ЛОЯЛЬНІ

Є судді, яких Верховна Рада рекомендувала звільнити з’їзду суддів чи президенту через порушення ними присяги, проте ніхто цього так і не зробив. У випадку цих служителів Феміди мова іде про голосування за поверненння до Конституції 1996 року, хоча їхня біографія і не свідчить про явний звязок з колишнім президентом.

Ще одна цікава деталь – велика частина суддів призначених за президентства Януковича, мають великий досвід роботи не стільки в судовій системі, як в слідчих органах та прокуратурі.

Інша категорія суддів – ті, яких призначили за Януковича, але вже після 2010 року – часу, коли повертали стару Конституцію.

Михайло Гультай

Уродженець Івано-Франківщини Гультай здобув спочатку середню медичну освіту, а вже пізніше закінчив з відзнакою Харківський юридичний інститут.

У 1980-х - на початку 1990-х працював слідчим у харківській прокуратурі, потім у прокуратурі області, потім знову у прокуратурі одного з районів Харкова. З початку 1990-х років Гультай працює суддею.

Суддею КСУ його призначив зїзд суддів у 2010, а зовсім скоро Конституційний суд розглядав питання конституційності конституційної реформи 2004 року.

Михайла Гультая Верховна Рада також рекомендувала до звільнення за відміну конституційної реформи 2004 року, проте він, як й інші, досі займає свою посаду.

Олександр Пасенюк

66-річний Олександр Пасенюк народився в Житомирі, а юридичну освіту здобув в Одеському університеті імені Мечникова. Повернувшись додому, пішов працювати юристконсультом Житомирського обласного управління побутового обслуговування населення та адвокатом.

З 1981 працює в судах, а з 1993 році – у Міністерстві юстиції.

Серед іншого, Пасенюк працював заступником міністрів юстиції Сюзанни Станік (до речі, колишньої судді КСУ) та Олександра Лавриновича.

В перерві між цим рік працював в Адміністрації президента Кучми, але знову повернувся до Мін’юсту, де став заступником дежрсекретаря міністерства.

Після роботи з Лавриновичем, Пасенюк на 7 років зайняв посаду голови Вищого адмінсуду, після чого в 2011 році Верховна Рада призначила його суддею КСУ.

Пасенюк був звільнений Радою за порушення присяги у лютому 2014 року, проте відновився на своїй посаді через суд. Суддею КСУ є і досі.

Олег Сергейчук

Виходець з Криму Олег Сергейчук починав працювати матросом рятувальної станції та поштарем. Юридичну освіту він здобув в Одесі в університеті імені Мечнікова.

З поверненням у Крим Сергейчук почав судову практику у Нахімовському районному народному суді Севастополя, а у 2002 році зайняв посаду начальника Севастопольського міського управління юстиції.

З часом він переїхав до Києва, де почав працювати суддею Київського міжобласного апеляційного господарського суду, а в період 2006–2010 років – суддею Вищого адміністративного суду, Головою кваліфікаційної комісії суддів адміністративних судів України.

Суддею Конституціного суду Сергейчука в 2010 році призначив з’їзд суддів. Рада рекомендувала його звільнити у 2014, але відповідної реакції у з’їзду суддів це не знайшло.

Олександр Касмінін

Уродженець Полтавщини Олександр Касмінін розпочинав трудову діяльність як слюсар та водій. Закінчивши юридичний інститут в Харкові, пішов працювати у районнні прокуратури Полтавської області.

Судову практику почав у 1993 році – став суддею Диканського районного суду. Наприкінці 1990-х переїхав до Полтави, де зайняв пост судді Апеляційного суду Полтавської області, протягом 2006 – 2011 рр. отримав підвищення  - посаду заступника голови цього суду.

У 2011 році Касмінін став суддею Апеляційного суду Полтавської області, а вже за два роки указом Януковича - суддею КСУ.

НОВОПРИЗНАЧЕНІ

Після Революції Гідності парламент звільнив п’ятьох (Пасенюк поновився) і рекомендував звільнити ще сімох суддів КСУ. На сьогодні свої посади звільнили семеро – хто у зв’язку з рішенням парламенту (про звільнення за порушення присяги), а хто у зв’язку з закінченням строку повноважень. Сім суддів наведених нижче – прийшли працювати до КСУ протягом останніх двох років.

При цьому, чи лояльні до Порошенка всі ці судді, ще питання. Четверо з них були призначені Верховною Радою в березні 2014 року, тобто ще до того, як він став президентом.

Сергій Сас

Сергій Сас, справа 

Уродженець Красноярського краю Сергій Сас розпочинав працювати вже в Кіровоградській області на цукрокомбінаті. За першою освітою - ветеринар - працював два роки.

Потім Сас керував колективними сільськогосподарськими підприємствами на Кіровоградщині.

Юросвіту здобув у 1996 році, закінчивши юридичну академію імені Ярослава Мудрого, проте ще з 94-го року Сас був народним депутатом України. Вперше він зайшов у Раду як безпартійний (був висунутий Селянською партією (СелПУ)). У парламент третього скликання пройшов за списками СелПУ, а наступні чотири скликання (до 2014 року) - за списками “Батьківщини”.

Під час роботи в парламенті Сас займав керівні посади у різних комітетах ВР, а протягом 2006–2014 років був заступником голови фракції „Батьківщина“ в парламенті.

У березні 2014 року Верховна Рада призначила Саса суддею Конституційного Суду.

Ігор Сліденко

Сліденко народився на Вінниччині, закінчив Одеський університет імені Мечникова, працював юрисконсультом у ТОВ „Tiger LTD“, а потім ще 8 років після захисту кандидатської працював у різних навчальних закладах викладачем різного рангу.

У 2011 році Сліденко захистив докторську за темою «Конституційний контроль в механізмі сучасної правової держави», а за рік до цього став головним консультантом відділу теорії і практики законотворчої діяльності Інституту законодавства Верховної Ради.

У 2014 році Ігор Сліденко був призначений суддею КСУ за квотою Верховної Ради.

Він разом ще з чотирма нинішніми суддями Конституційного суду (Мельником, Сасом, Стецюком, Шевчуком) влітку минулого року звернулися до голови суду Бауліна з проханням об’єктивно та прозоро розподіляти справи між суддями, оскільки фактично розподіляв їх сам Баулін.

Згідно з інформацією “Радіо Свобода”, Сліденко разом з іншим суддею КС Литвиновим свого житла не мають. Не зазначена така інформація й в декларації судді за 2015 рік.

Тим не менше, згідно з данними “Українських новин”, Сліденко разом з низкою колег по КС фігурує в списку посадових осіб, які користуються приміщеннями в будинку відпочинку “Конча-Заспа” Державного управління справами.

Микола Мельник

Уродженець Житомирщини Микола Мельник з 1983 року працював в органах внутрішніх справ, а наприкінці 1980-х закінчив Київську вищу школу МВС СРСР. Викладав в Українській академії внутрішніх справ.

З 1994 і наступні 10 років працює в Секретаріаті Верховної ради на різних посадах. У 2004 році Мельник став заступником голови ЦВК, де пропрацював два роки.

Впродовж 2006–2012 років був начальником управління по забезпеченню діяльності керівництва Верховного суду, керівником служби голови Верховного суду, радником голови Верховного суду Василя Онопенка. Онопенко до призначення головою ВСУ був головою партії  УСДП (Українська соціал-демократична партія), яка входила до Блоку Юлії Тимошенко, однак 2010 року УСДП вийшла з БЮТ. За інформацією ЗМІ, через розкол між Тимошенко і Онопенко. В одному з інтерв’ю Онопенко заявляв, що Тимошенко хотіла оскаржити результати виборів президента 2010 року через ВСУ, однак він виступав проти.  

Вже після роботи в ЦВК Мельник два роки пропрацював науковим консультантом з правових питань у Центрі Разумкова.

З 2012 року був призначений членом Конституційної Асамблеї, але в грудні 2013 року подав заяву про вихід з неї у зв’язку з відмовою політичного керівництва від євроінтеграції та побиттям студентів 30 листопада.

У березні 2014 року Верховною Радою України призначений суддею Конституційного Суду України.

Станіслав Шевчук

Народився в Харкові, там же здобув освіту в Юридичній академії імені Ярослава Мудорого. Станіслав Шевчук майже до кінця 1990-х працював у своїй альма-матер асистентом кафедри теорії держави та права.

З кінця 1990-х Шевчук в працює в КСУ науковим консультантом одного з суддів, а після цього іде працювати директором Центру порівняльного права при Мін’юсті.

З 2004 року займається викладацькою та науковою діяльністю Міжнародному Соломоновому університеті та у Києво-Могилянській академії.

Цікаво, що Станіслав Шевчук має досвід роботи судді Європейського суду з прав людини ad hoc від України. “Ad hoc” - особа, не обрана суддею, але кандидатуру якої запропонувала держава, оскільки серед суддів не було громадян держав-сторін спорів.

Тобто він був обраний суддею для конкретних справ: протягом 2009 року та з 2012 року.

У березні 2014 року Верховною Радою Шевчука призначено суддею Конституційного Суду України.

Віктор Кривенко

Уродженець Київщини Віктор Кривенко здобув освіту в Університеті імені Шевченка і через рік після закінчення вже працював адвокатом Київської обласної колегії адвокатів.

Пізніще Кривенко працює в судовій системі: спочатку головою одного з судів в Київській області, потім суддею Київського обласного суду.

У 1993 році Віктор Кривенко повернувся до адвокатури, ставши президентом адвокатської компанії „Віллар“, а через два роки – знову в суд.

Він став суддею Верховного суду, через рік - заступником голови Судової палати у цивільних справах Верховного суду, з 2005 року – головою Судової палати в адміністративних справах Верховного суду. Кривенко входив до складу колегії суддів Верховного Суду, яка ухвалила рішення про повторне голосування на президентських виборах 2004 року, на яких переміг Віктор Ющенко.

На посаді секретаря Судової палати в адміністративних справах Верховного суду він працював з 2011 до 2016 року.

При цьому наприкінці 2015 року з’їзд суддів призначив його суддею КСУ.

Віктор Колісник

Віктор Колісник народився на Харківщині, там же здобув освіту у юридичному інституті (нині Академія імені Ярослава Мудрого). У своїй альма-матер працював на різних посадах до 1998 року.

З 2001 до 2004 року займав посаду начальника управління планування та координації правових досліджень Академії правових наук України.

Власне, з 2004 року аж до свого призначення в Конституційний суд  Колісник працював професором кафедри конституційного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Призначений суддею КСУ він був за квотою президента на початку цього року.

Варто додати, що Рада Європи залучала Колісника як експерта з підготовки звіту про відповідність українського законодавства Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Володимир Мойсик

Випускник Університету імені Шевченка Володимир Мойсик майже одразу після отримання диплому був обраний народним суддею Залізничного районного народного суду Києва.

З 1990 і наступних пять років Мойсик працював суддею, заступником голови Київського міського суду. Пізніше пішов на підвищення і сім років був суддею Верховного суду.

З 2002 року почалася його політична кар’єра. Мойсик пройшов до парламенту від округу на Івано-Франківщині як безпартійний. У Раді став членом фракції “Наша Україна”. У парламент 5-го та 6-го скликань він проходив за списками “Нашої України”.

У 2006-2007 Мойсик очолював тимчасову слідчу комісію з питань розслідування обставин і причин загибелі Георгія Гонгадзе та з’ясування причин зволікання у розслідуванні кримінальної справи.

Паралельно з роботою в парламенті Мойсик був позаштатним радником президента Ющенка (2008-2010 рр.), працював у комісії з питань помилування при президентові.

Суддею КСУ Мойсика призначив за своєю квотою Порошенко.

МАЙЖЕ НЕ СУДДЯ

Петро Стецюк

Народився і виріс на Івано-Франківщині, там же починав працювати помічником машиніста тепловоза. Наприкінці 1980-х Стецюк з відсзнакою закінчив юрфак Львівського держуніверситету імені Франка.

У цьому ж виші аж до 2006 року працював на різних посадах: від асистента  до проректора університету.

На відміну від Бауліна, Стецюка в КСУ призначав не президент, а Верховна Рада по своїй квоті у 2006 році. Тоді ще нардеп від “Нашої України” Петро Порошенко активно підтримував кандидатуру Стецюка і запевняв, що його партія стовідсотково за нього проголосує.

Крім того, Стецюк у своїй окремій думці критикував рішення КСУ з приводу скасування конституційної реформи та у 2011 році щодо рішення про визнання конституційним закону “Про судоустрій” (дозволяв судочинство “регіональними мовами”).