Паралельна держава проти Ердогана. Турецька гра у взаємне знищення

Масштаби затримань і арештів у Туреччині вражають. Загальна кількість затриманих складає 15 000 осіб.

Наведену цифру озвучив 27 липня телеканалу CNN Turk міністр внутрішніх справ Ефкан Ала. З них лише 8 113 формально арештовані. З чого можна зробити висновок, що всі інші чекають офіційного висунення звинувачень. Серед затриманих, як сказав міністр, близько 10 000 — це військові.

Міжнародна правозахисна організація Amnesty International повідомляла про 10 000 затриманих. За її даними, до багатьох офіцерів поліція застосовує тортури та побиття, відмовляє в доступі до адвоката, не дає їжі та води.

З посиланням на двох адвокатів затриманих організація повідомляє про те, що офіцерів ґвалтували палицями та пальцями.

У четвер, 28 липня, дісталося й засобам масової інформації. Припинили роботу три інформагентства, 16 телеканалів, 23 радіостанції, 45 газет, 15 журналів та 29 видавництв.

Усі затримані та звільнені звинувачуються в роботі на мережу, яку влада називає "паралельною державою". А створив її, за офіційною версією, Фетхуллах Гюлен — релігійний та інтелектуальний лідер.

Чим такий страшний Гюлен

В Україні про Фетхуллаха Гюлена до перевороту чули мало. І тому людині, яка не стежила за політичним життям турків останні років 20, важко зрозуміти, що то за людина й чому Ердоган так його ненавидить.

Людині непосвяченій може здатися, що вся історія про "паралельну державу" — це конспірологія, покликана створити димову завісу для розправи влади над усіма, хто наважується її критикувати.

Та насправді Гюлен дійсно створив потужну мережу з відданих його вченню людей, які досі були присутні в більшості гілок влади. Робота тривала з 1970-х років. Базою були школи, які прищеплювали своїм учням прагнення робити стрімку кар'єру на державній ниві. Проводилась і робота зі студентами військової академії.

"Кожному об'єктивному спостерігачу має бути зрозуміло, що рух Гюлена виходить далеко за рамки шкіл, благодійних організацій та міжрелігійних заходів, через які він позиціонує себе світу: він також має темне підпілля, яке провадить приховану діяльність, зокрема, фабрикація доказів, прослуховування телефонних розмов, дезінформація, шантаж та судові маніпуляції", - цитує "Німецька хвиля" економіста з Гарвардського університету, який вивчає рух Гюлена та спроби переворотів, Дені Родріка.

До того, як Ердоган і Гюлен розсварилися, критикувати останнього в Туреччині було небезпечно. І, навпаки, ті, хто бажав швидко зробити кар'єру, ставали прихильниками "паралельної держави".

Це певний час навіть було модно: тримати на виду в квартирі книжки Гюлена, публічно висловлювати йому підтримку та всіляко підкреслювати свою причетність до руху.

Автору цього тексту розповідали в якості ілюстрації можливостей та методів дії руху випадок, який стався на початку 2000-х років. Гюленісти намагалися позбутися прокурора, який переслідував їхніх людей.

До нього намагалися підіслати проститутку, щоб мати фото для шантажу. Але знайти дівчину, яка б відповідала смакам прокурора, не вдавалося. За критеріями підходила молода вчителька, якій зрештою і доручили послужити на користь руху та звабити прокурора. Її умовили, пояснюючи, що її вчинок буде не гріхом, а навпаки, угодною Богу справою.

Зближення з Ердоганом

Як відомо Фетхуллах Гюлен живе в США. Може скластися помилкове враження, що туди він втік від переслідувань Ердогана.

Це зовсім не так: до Америки Гюлен виїхав ще в 1999 році, коли при владі в Туреччині перебували політики, на яких мали вплив військові-кемалісти. Формально причиною було лікування.

Мислителя звинуватили в намаганнях підірвати основи світської держави шляхом створення замішаної на ісламі паралельної держави та інфільтрування своїх людей до різних гілок влади. Гюлен вирішив за краще не повертатися на Батьківщину.

Як пише "Німецька хвиля", він знайшов спільну мову з Ердоганом та іншими молодими консерваторами, які прагнули підрізати крила генералам-кемалістам. Була створена Партія справедливості та розвитку (ПСР), яка в 2002 році виграла вибори й досі керує країною. Певний час Гюлен мав сильний вплив на керівників ПСР.

Нелояльних генералів пересаджали. Зокрема, багатьох ув'язнили у 2007 році по гучній справі "Ергенекон". Це була назва ультра-націоналістичної організації, яка нібито збиралася влаштувати переворот проти уряду ПСР.

Загалом за грати кинули 275 офіцерів. Зараз декого з них звільнили та призначили замість відправлених до тюрми офіцерів-гюленістів. Ось такий несподіваний круговорот.

Розрив

Незважаючи на те, що своє перебування в США Гюлен описував як вимушене заслання, повертатися на Батьківщину він не поспішав навіть тоді, коли до влади прийшли його союзники і зняли в 2008 році з нього всі звинувачення.

Розрив Ердогана та Гюлена публічно відбувся у 2013 році. Країною прокотився гучний корупційний скандал: одного чудового дня поліція затримала синів трьох міністрів,кількох чиновників та відомих бізнесменів. Їх звинуватили в незаконній торгівлі з Іраном.

Ердоган звинуватив гюленістів у спробі підірвати основи держави, поліцейських та суддів, які санкціонували арешти, позвільняли. Спроба перевороту 2015 року стала лебединою піснею гюленістів у намаганні повернути свій вплив.

Колись потужний рух зараз стрімко втрачає свою потужність. Всі, хто раніше намагався підкреслити свою причетність, зараз навпаки всіляко запевняє у відданості Ердогану. Цікаво, що спроба перевороту стала для цього гарним приводом.

Зближення з опозицією

Наприклад, публічно з підтримкою Гюлена виступили його суперники в партії ПСР: екс-президент Абдулла Гюль, екс-прем'єр Ахмет Давутоглу.

Знамените звернення до народу через соцмережі на своєму телефоні Ердоган зробив в ефірі телеканалу CNN Turk. Він належить турецькому бізнесмену Айдину Догану, який мав конфлікти з Ердоганом і вимушений був навіть продати через це частину активів. Але тепер він цілком лояльний владі. Як і багато інших раніше незалежних видань, які нерідко критикували президента.

Цікаво, що й формально опозиційна Республіканська народна партія, яка посідає зараз друге місце в парламенті за кількістю депутатів, підтримала Ердогана під час перевороту.

Так само її члени організували мітинг вже після перевороту, на якому лунали гасла на підтримку влади. А лідер партії Кемаль Киличдароглу заявляє, що США мають видати Гюлена Туреччині.

Зустріч опозиціонерів (ліворуч) з прем'єром і президентом в розкішному палаці Ердогана. Фото: EPA

Складається враження, що опозиція перетворилась на кращого партнера Ердогана. Один з прикладів такого зближення — поява Киличдароглу в новому палаці Ердогана, до якого він раніше відмовлявся ступати, заявляючи, що це неприпустима розкіш з боку президента.

Зближення з Росією

Гюлен став зручним приводом для Ердогана не лише зміцнити свою владу, але й вирішити кілька проблем. Зокрема, закріпити примирення з Росією.

Візит турецького президента до Москви має відбутися на тлі псування стосунків зі США. Американців Ердоган та його оточення звинувачують не лише в небажанні видавати Гюлена, але й сприянні заколотникам.

Зокрема, чиниться тиск на американське командування на базі Інджирлик, яку Штати використовують для авіаударів по сирійських терористах з "Ісламської держави".

Пілотів, які збили російський літак, вже назвали гюленістами. І діяли вони, мовляв, на власний розсуд, виконуючи наказ Гюлена, щоб розсварити Москву й Анкару. Хоча ще кілька місяців тому екс-прем'єр-міністр Давутоглу говорив, що пілоти виконували його наказ. І Ердоган висловлювався з приводу того, що треба буде — зіб'ють ще один російський літак.

Взагалі пристрасті з пошуку ворогів у Туреччині доходять інколи до маразму. Представники влади заявляють, що у військових, причетних до перевороту, знайшли купюри номіналом 1 долар, серійний номер яких починався на F (напевно, від імені Фетхуллах та назви терористичного руху FETO).

А мер Анкари заявляв, що Гюлен керує джинами і його підлеглі мають амулети, які зачаровують людей. На них, мовляв, написано слово cin (турецькою "джин").

Україні теж потрібна боротьба з паралельною державою, яку нам побудувала Російська Федерація та її адепти.

Та чи варто нам вчитися методам боротьби в Туреччини — це велике питання. Як бачимо, ця боротьба може перейти у побудову диктатури з елементами абсурду й тотального знищення будь-якого інакомислення.