Анджей Вайда. Перший режисер проти радянської диктатури

Почесний "Оскар", французький "Сезар", "Фелікс" від Європейської кіноакадемії, "Золотий лев" Венеційського кінофестивалю, "Золотий ведмідь" Берлінале та низка міжнародних премії в Японії, Італії, Греції. За своє творче життя польський режисер та сценарист здобув чи не всі престижні кінонагороди.

Син офіцера Війська Польського, розстріляного у радянському полоні в Катині, не міг байдуже ставитися до долі своєї країни. Не дивно, що під час Німецької окупації Польщі він співпрацював з Армією Крайовою, був учасником руху "Солідарність", що боровся проти комуністичного режиму, та став одним з перших кінематографістів-критиків сталінізму.

Коли у березні 2014-го Росія анексувала український півострів, Анджей Вайда разом з іншими відомими польськими митцями виступив із підтримкою українського народу.

Не залишився Вайда осторонь вироку незаконно засудженому українському режисеру Олегу Сенцову, засудивши дії російського суду.

Проживши 90 років, Анджей Вайда залишив вагомий спадок у мистецтві. На його рахунку – понад 80 кіноробіт. Не дивно, що, переживши війну, Вайда створив чимало стрічок воєнної тематики. Саме таким і став його дебют у 1954 році – фільм "Покоління", у якому знявся Роман Поланські. Картина поклала початок Польській школі кіно.

"Покоління" стало першою стрічкою трилогії, за якою вийшли не менш вражаючі та жахаючі своїм реалізмом "Канал" (1957) та "Попіл і діамант".

Загалом Анджей Вайда зрежисерував 66 стрічок. Він працював до останнього дня життя.

Його остання робота "Післяобрази" ("Powidoki") створена у 2016 році. Картина про видатного художника та теоретика мистецтва Владислава Стшемінського, одного з лідерів польського авангардизму у міжвоєнні роки, висунута цього року Польщею на "Оскар" за найкращий фільм іноземною мовою.

В Україні фільм буде показаний на Міжнародному кінофестивалі "Молодість".

Серед найвідоміших його робіт – "Людина з мармуру", "Людина з заліза", "Дантон", "Попіл і алмаз", "Без наркозу", "Панняки з Вілко", "Земля обітована", "Катинь". Сам режисер своєю найважливішою картиною вважав "Пана Тадеуша". Вайда також є сценаристом 37 стрічок та продюсером 4. Він був і актором, зігравши у 15 фільмах самого себе. 

Еспресо.TV згадує фільми Анджея Вайди, які стали першими прикладами критики сталінізму у кіно.

Наприкінці 70-х – початку 80-х років минулого століття неабиякого розголосу набула творчість Анджея Вайди через сміливість і відвертість, з якою режисер критикував режим Сталіна. Він став одним з перших режисерів країн вже колишнього СРСР, які в своїх стрічках засуджували сталінізм.

"Людина з мармуру", 1976

Лише той факт, що фільм "Людина з мармуру" активно критикувався радянськими ідеологами, розповідає про нього чимало. Драма Анджея Вайди показує історію польського передовика, яку досліджує молода тележурналістка.

Прагнучи дізнатись про долю Матеуша Біркута, який начебто вчинив трудовий подвиг, дівчина усвідомлює, що працівник – це лише показовий герой, а уславлений рекорд – лише інсценування. 

Фільм наочно показав і ідеологічну сліпоту, і репресії сталінського режиму, владу брехні та бюрократії. Це суспільство, у якому не місце людині-особистості, тут усі – "рівні", ніхто не може виділятися. 

"Без наркозу", 1978

Можливо, хтось скаже, що сюжет трохи банальний, але в цьому його сила. Зрада дружини для успішного журналіста-міжнародника, дисидента за своїми переконаннями стає подвійним ударом: жінка йде до іншого чоловіка, лояльного соціалістичній владі.

Єжи Міхаловський успішно протистоїть комуністичній ідеології, залишається вірним демократичним принципам. Але у цьому суспільстві є й ті, що стають шестірнею системи заради власних інтересів, цинічні та безпринципні. Саме таким і є новий обранець дружини Міхаловського – Еви. Саме в цьому і полягає подвійна його трагедія. 

Поки успішний журналіст переживає особисту трагедію, на нього навалюються і проблеми на роботі, адже в соціалістичній Польщі не можна бути довго успішним, якщо ти не любиш партію. 

"Людина з заліза", 1981

Події фільму, що став продовженням "Людини з мармуру", розгортаються навколо протестів у 80-х роках, коли був створений рух "Солідарність". Головний герой – син Матеуша Біркута - Мачей Томчик. 

Він працює на судноверфі у Гданську, де і була створена "Солідарність", тож не підтримує існуючий режим. На шляху Томчика зустрічається журналіст, який своїми матеріалами має скомпрометувати його та всіх учасників протестів. І знову в центрі картини Вайди – брехливість, підступність та безпринципність радянської влади.

Проживши довге життя, Вайда залишився в історії не лише видатним діячем кіно, вплинувши на розвиток польського кінематографу, а й людиною совісті, для якої свобода є найвищою цінністю.