Генеральний консул Польщі Рафал Вольський про всі особливості безвізу для України

Отже, мрія про безвізовий режим нарешті реалізувалась.

В середині червня 2017 року запрацює рішення Європейського Парламенту, затверджене Європейською Радою, щодо права безвізового в’їзду на територію Європейського Союзу для громадян України.

Вони зможуть перебувати на території країн Шенгенського договору терміном до 90 днів в кожному півріччі, тобто 90 із 180 днів, на підставі біометричного паспорту, який вони матимуть з собою. У кого нема біометричного паспорту, той буде змушений по-старому клопотатися про візу.

Але є й один епічний і водночас дещо сумний момент, йдеться про пункт, що остаточне рішення про те, пропускати громадян на територію Європейського Союзу чи ні, будуть приймати прикордонники.

І тут нічого не змінюється. Запровадження можливості для громадян України перетинати кордон країн Шенгенського договору без візи не відкидає Шенгенського прикордонного кодексу, який передбачає саме це.

Які там особливості?

Мають бути документи, які може вимагати прикордонна варта, - йдеться про документи, що підтверджують мету подорожі, також слід мати підтвердження того, що особа застрахована. І, звичайно, мати з собою гроші або кредитну картку. Тут нічого не змінюється.

Добре, якби у туриста було підтвердження, де він має намір ночувати чи проживати. Тобто, або бронювання готелю, або підтвердження, де він буде мешкати  цей час, наприклад, що в нього є якісь друзі, в яких він буде ночувати.

Добре мати квиток на повернення – це важливо, щоб можна було зрозуміти, чи людина не їде залишитися у Лісабоні, Кракові чи Нюрнберзі на решту життя, але має намір такого й такого числа повернутися до себе на батьківщину. Тут немає жодних змін в порівнянні з тим, що було дотепер.

Єдина зміна у тому, що власникам біометричного паспорту непотрібна гарна зелена етикетка з написом «віза» і з печаткою консула. Окрім цього, і тепер представник прикордонної варти має право запитати громадянина так званої третьої країни, в тому числі України, який в’їжджає на територію Шенгенської зони, Європейського Союзу, – а що ви там хочете, а які ви маєте кошти?

А от, наприклад, якийсь простий мешканець Києва скаже: «я хочу попити пива, сходити в кіно зі своєю дівчиною і повернутися, але дати не знаю, можливо, завтра, можливо, післязавтра, а, можливо, того ж вечора». А що йому скаже прикордонник? – «Я вам не вірю».

Прикордонники вміють читати в паспортах, розуміють, що, наприклад, якщо хтось багато разів перетинав кордон і ніколи з ним ніяких проблем не було, то таких питань і не буде. Європейський Союз має добрий досвід роботи з країнами, які отримали можливість безвізового в’їзду, наприклад, Молдовою.

Тобто, нема якихось особливих проблем, просто все відбувається за правилами. Звісно, Молдова і Україна – це різні масштаби. Але мені не здається, що тут не буде якихось потужних змін. Напевно, добре, щоб кожен громадянин України, який збирається їхати вже без візи за кордон, був готовий до того, що його про це чи інше можуть запитати.

А якщо він не буде відповідати тим чи іншим вимогам, чи збрехав, чи неправильно щось сказав, чи не має відповідних документів, то його по суті можуть і не пустити!?

Так, як це передбачає Шенгенський прикордонний кодекс. Немає жодних змін щодо цього законодавства, яке в Шенгенській зоні вже існує багато років.

А що б Ви порадили людям, щоб вони не потрапляли в такі дурні ситуації?

Ну, по-перше, щоб говорили прикордоннику правду. Бувають різні ситуації, краще сказати навіть складну чи якусь скомпліковану правду, ніж брехати. Це перше. Друге – мати підтвердження мети своєї подорожі. Ну, наприклад, їдемо на конференцію, то добре пред’явити програму цієї конференції, запрошення організаторів.

Їдемо на закупи - добре показати, що ми вже бували на закупах в тому чи іншому магазині – ось, подивіться, тут є фактура (чек – ред.) за наші попередні закупи, або тут моя картка клієнта з цього магазину. Їдемо з туристичною метою – бачите, тут є бронювання, буду в такому кемпінгу, або в такому готелі, маю квитки  на відвідування такого чи іншого заходу.

Їду відвідувати родичів –  «ось тут лист від моєї тітки, яка мене запрошує відвідати», чи «ось запрошення від колежанки». Завжди розумно бути готовим до такої розмови. Звісно, вона не буде стосуватись кожного, хто в’їжджає, адже це би ускладнювало роботу кордону. Тим більше, що існують бази даних.

А захистити, наприклад, свої інтереси люди зможуть? Наприклад, людина не сподобалась прикордоннику, або збрехала, а, може, прикордонник неправильно її потрактував?

І що такій законослухняній, прекрасній людні, яка лишень не змогла довести, чому вона їде до Любліна, як їй бути?

Ну, по-перше, якщо це буде на польському кордоні, і буде отримане рішення керівника прикордонного пункту контролю, у письмовому вигляді, то там буде інформація про те, як це рішення можна оскаржити. Завжди на такому документі є довідка яким шляхом його можна оскаржити.

З мого досвіду роботи консулом Республіки Польща в Києві, можу сказати, що дуже часто люди підписують документи, не розуміючи його змісту і не дотримуються правил його оскарження. Тобто, наприклад, думають, що можна документ оскаржити у польському консульстві, але для цього є інша посадова особа.

І друге – кожна цивілізована країна має своїх консулів за кордоном, в тому числі і Україна теж. Україна має в Польщі консульський відділ свого посольства у Варшаві, і має два генеральних консульства – в Кракові і в Любліні, і має консульство в Гданську.

Але ж людина з цього боку кордону лишиться.

Консул має завдання захищати інтереси своїх громадян на території іншої країни. Якщо хтось знаходиться на польській території і вважає, будучи громадянином України, що його права були порушені, він може і повинен звернутися свого консула. Тут, на польсько-українському кордоні, це є генеральний консул в Любліні.

А якщо людина, наприклад, через територію Польщі чи територію Угорщини хоче заїхати в Німеччину. І може бути якесь рішення, що може не співпадати з рішенням польської прикордонної служби, наприклад, німецькі прикордонники скажуть – ні, ми вас далі не пустимо?

Це буває і тепер. Кожна країна має суверенітет, на своїй території має право за допомогою своїх відповідних адміністративних та інших органів слідкувати за тим, щоб дотримуватись свого внутрішнього права.

Якщо Німеччина, чи Мальта, чи Іспанія вважає, що громадянин третьої країни на її території, який заїхав через територію Польщі, Угорщини, Словаччини, не повинен бути на її території, вона має абсолютне право такій особі сказати – вибачте, але ми собі вас тут не бажаємо.

Ми розуміємо, що є безліч людей, котрі мають паспорти України і, можливо, навіть біометричні паспорти, я не виключаю, що вони в той чи інший спосіб могли їх отримати, але вони проживають в так званих «ДНР» і «ЛНР».

Ми розуміємо, що є територія Криму, можливо, частина колишніх чи теперішніх громадян України, які проживають на окупованих територіях, хотіли би скористатись оцими біометричними паспортами і, може, навіть їх отримали. Тобто, вони також матимуть право і змогу в’їзду без віз?

Україна має вирішувати кому зі своїх громадян вона дає паспорт, а кому ні. Ми, тобто інші країни, не можемо перевіряти чим керувалася влада України, видаючи паспорт своїм громадянам. Звичайно, існує перелік осіб, перебування яких на території однієї чи кількох країн Європейського Союзу є небажаним.

Я сам, будучи консулом у Києві, приймав рішення про видачу візи громадянину України, який знаходиться на окупованій території, бо це ж не припиняє факту, що він є і залишається громадянином України. С

аме за польської ініціативи ще в березні 2014 було прийнято рішення про те, що не будуть визнані нібито російські паспорти, які видає окупаційна влада Криму. І для таких паспортів візи не видаватимуться і не видаються і звісно, такий паспорт не може бути підставою для перетину кордону.

Якщо хтось має біометричний закордонний паспорт громадянина України, виданий легальною українською владою, і його нема у списку небажаних осіб, а всі документи коректні, немає підстав, щоб його не пустити на територію Європейського Союзу.

Ну, і всі чекаємо на той момент, дай Боже, недалекий, коли Україна відновить свій суверенітет над Кримським півостровом і над частинами Донецької і Луганської областей.