15 фільмів, без яких важко уявити українське кіно

Українське кіно існувало всупереч усьому, створювалося в несприятливих умовах і здебільшого не доходило до широкого глядача. Прокат погоджувався працювати з одиницями, й до 2014-го року українське кіно на великих екранах було швидше винятком, ніж тенденцією. Тому в очікуванні нової великої прем`єри варто згадати стрічки, котрі, без перебільшення, так чи інакше готували грунт для цього.

1. Кисневий голод (1992), режисер Андрій Дончик

Драма за ранніми, «армійськими» оповіданнями Юрія Андруховича, який ще на отой час не прославився «Рекреаціями» - чи не перший у незалежній Україні незалежний продукт: виробник зазначено спільний, Україна-Канада.

Темний бік армійського життя – «дідівщина» - нікуди не зник дотепер. Рядовий Білик, який говорить українською, коли дуже злий, протистоїть садисту сержанту Кошачому, і коли знущання дістали – бере до рук зброю.

Класику видно на відстані. Тому, озираючись на історичний фільм, який пройшов повз прокат, треба розуміти: режисер на той час – живий класик українського кіно, серед акторів – Кость Степанков, Лесь Сердюк, Людмила Єфименко та Сергій Романюк, один із найкращих професійних ансамблів.

Оператор – Вадим Іллєнко, а в основі стрічки – заборонена в радянський час повість Богдана Лепкого «Крутіж».

За сюжетом, ведеться боротьба за владу, ті самі гетьманські клейноди, камінь спотикання між прихильниками нащадків Богдана Хмельницього та відстороненого гетьмана Івана Виговського.

Ця комедія – реакція на істерію, котра охопила тодішній український політикум та перейшла через інформаційний простір у суспільство. Виявляється, колись давно наказний гетьман Павло Полуботок залишив у британському банку барильце золота. І тепер набігли такі відсотки, що скарбу вистачить кожному українцеві.

За сюжетом, отримати його може нащадок гетьмана, вайлуватий Іван. Звісно ж, хлопака стає іграшкою в руках спецслужб усіх гатунків.

Перша спроба зняти в незалежній Україні бойовик «під Голівуд». Російська мова, два російських актори у головних ролях, але – Анатолій Хостікоєв у ролі головного поганця, кримінального авторитета, виробник – студія «Укртелефільм», хоч стрічка призначена для кінопрокату, та головне – Херсон як знімальний майданчик.

Саме тут ветеран афганської війни влаштовує рекетирам криваву баню, мстячись за вбивство друга та його вагітної дружини. Сценарій Юрія Рогози місцями повторює американську франшизу 1970-х «Жага помсти» з Чарльзом Бронсоном.

Але Бронсону й не снилося ганяти озброєних до зубів мафіозі на старенькому «Запорожці»: у стрічці він супермашина.

Перша українська еротична комедія або – комедія з елементами еротики. Знято за новелами Джованні Бокаччо, Франческо Грацціні-Ласка, Аньоло Фіренцоли, костюмне кіно про італійське життя в кримських декораціях та на тій же натурі.

Сюжети трьох фривольних новел переказувати не треба, бо, попри чесноти стрічки, витриманої в своєму жанрі, згадується лише один момент.

Коли Руслана Писанка, тоді ще – не мегазірка, стоїть на діжці й визирає у вікно, а Валерій Чигляєв задирає їй ззаду спідницю і цілує. Туди, куди ви подумали.

Біографічна епопея, події якої охоплюють дванадцять років – від 1947-го, коли відбувалися закордонні рейди УПА, до 1959-го, коли в Мюнхені було вчинено замах на Степана Бандеру.

Створений коштом, зібраним активною українською діаспорою, фільм в українському прокаті майже не з`явився, зате в Америці й Канаді пройшов із успіхом. До речі, зараз написано сценарій про вбивцю Бандери – Богдана Сташинського, й він чекає свого часу.

Етапний фільм для української кіноіндустрії – власне, спроба вивести кіно в широкий прокат після тривалої паузи. Найбільший на той час бюджет – 12 мільйонів гривень, іменитий режисер та Богдан Ступка у головній ролі.

Вставши зі сплюндрованої Петром Першим могили, гетьман Мазепа оповідає про своє протистояння з російським царем. Через технічні проблеми зі звуком та певну протидію російських «агентів впливу» в Україні стрічка в прокаті провалилася, хоч здобула багато міжнародних відзнак.

Відновленому та технічно вдосконаленому фільму нещодавно влаштували другу національну прем`єру.

Створений на основі давнього українського і кримсько-татарського фольклору. Це українська версія Ромео і Джульєтти. Козак-утікач закохується в приголомшливо красиву татарську жінку, яка рятує його від неминучої смерті.

Знята без слів, у форматі кіно як чистого мистецтва, стрічка претендувала на «Оскара» від України. Але при цьому не мала навіть обмеженого прокату.

Молоді британські актори, красиві тіла, провокативна любовна історія на острові Лесбос та Богдан Ступка у ролі місцевого митця – стрічка робила першу спробу вичавити з українського прокату мільйон доларів. Це вдалося, в тому числі – завдяки нестандартним маркетинговим ходам, як то розиграші квитків у лотерею чи агресивна зовнішня реклама.

Мільйон заробили, навіть трохи більше. Та при декларованому бюджеті в 5 мільйонів здобутки не виглядали аж такими великими.

«Сафо» заборонили в Росії через сцени лесбійського сексу, на Заході ж таке вже не шокувало.

Складається з чотирнадцяти фільмів різних режисерів, а ідеолог проекту, режисер Володимир Тихий, уточнює: це – приклад навіть не мало бюджетного, а взагалі безбюджетного фільму.  Тихий закликає режисерів знімати на любительські камери та мобільні телефони, в епоху цифрових технологій на плівці можна економити, головне – ідея та бажання.

«Мудаків» підтримує компанія «Артхаус Трафік», альманах має обмежений прокат у кінотеатрах «Київ» та «Жовтень», за кілька тижнів його дивиться більше 10 тисяч глядачів, заплативши за квитки. «Мудаки. Арабески» показують у Великій Британії, Італії, Колумбійському університеті (США).

Окремі стрічки альманаху беруть участь у міжнародних кінофестивалях. Найбільш іменитою стає короткометражка Мирослава Слабошпицького «Глухота» - соціальна драма про знущання міліції над глухонімим хлопцем.

Перша стрічка за багато років, презентована як жанрове кіно. За сюжетом, льотчик-українець проходить через війну та сталінські табори, тікає в Америку і там стає вождем індіанського племені. Назва фільму – його індіанське ім`я.

Михайло Іллєнко переконує – це реальна історія, яку він колись давно почув і заповзявся екранізувати. Фільм має прокат і навіть стає лідером – щоправда, серед нечисленних українських фільмів.

Перший повнометражний кримськотатарський фільм. Перша в історії не лише України, а й світового кіно стрічка про депортацію кримських татар. Режисер виконав головну роль – льотчик Ахмет-Хан Султан є реальним історичним персонажем.

Він стає свідком знущання над своїм народом, проте не здатен його захистити. А сам уникає репресій, бо є героєм війни. Під час перегляду глядачі не стримують сліз та пишаються цим.

Оригінальний сценарій мав назву «Кобзарі». В основу покладена чи то легенда, чи то бувальщина про заплановану НКВС акцію: зібрати українських кобзарів на з`їзд і там усіх знищити, що й відбувається в епічному фіналі.

Паралельно чекісти полюють за хлопчиком, котрий повинен передати за кордон записи американського журналіста про Голодомор в Україні.

Фільм знімався десять років, і на фоні сплеску патріотизму після російського вторгнення зібрав у прокаті 14 мільйонів гривень – цифра поки що недосяжна.

Читайте також: Олесь Санін: Я намагаюся через фільми міняти країну, іноді мені це вдається

Найбільш іменитий український фільм усіх часів: 45 міжнародних нагород, включаючи приз Канського фестивалю, та американський прокат, хай і обмежений. Стрічка знята мовою глухонімих без перекладу.

Двогодинна повість про молодого хлопця Сергія, котрий потрапляє в спеціалізований інтернат, стикається з кримінальними порядками, знаходить там перше кохання, ледь не гине у протистоянні з авторитетами й у фіналі зводить рахунки, трощачи сонним ворогам голови тумбочкою.

У середовищі молодих кіномитців «Плем`я» - культова стрічка, старші публічно протестують проти сексуальних сцен фактично в режимі реального часу.

Читайте також: Андрій Кокотюха: Пробудження українського кіно почалося після заборони російських фільмів

Соціальна драма про українських заробітчан, точніше – заробітчанок у Італії. Вдома, на Буковині, чоловіки витрачають зароблені дружинами гроші на будівництво та безбожно п`ють. Героїня вагітніє від італійця, чоловікові про це не каже, з італійцем не виходить, тим часом її донька вагітніє від місцевого мажора.

Попри «сантабарбару» фінал відкритий, з натяком на оптимізм. Фільм збирає половину з усіх нагород першої Української Національної Кінопремії «Золота дзиґа`2017».

Фільм не сприймає частина жінок: заробітчанки показані не героїнями, а мученицями, які терплять. За цю правду життя інша частина жінок фільм любить.

Читайте також: "Гніздо горлиці". Як перестати боятися і полюбити українське кіно