Україну записали в спільники КНДР по ядерній зброї. Чому це не схоже на правду

Останні успішні пуски міжконтинентальних ракет Північною Кореєю сильно налякали американців. Виявилось, що нова зброя Пхеньяна може дотягнутись до Чикаго чи Нью-Йорка. У понеділок газета The New York Times опублікувала матеріал під заголовком "Ракетний успіх Північної Кореї пов'язаний з українським заводом, стверджують розслідувачі".

Приводом для його публікації стала поява розслідування експерта з ракетних технологій Міжнародного інституту стратегічних досліджень Майкла Еллемана. У ньому він припускає, що КНДР могла отримати технологію чи самі ракетні двигуни з українського заводу "Південмаш".

Сам завод уже спростував припущення американських розслідувачів. Так само заперечив причетність України та її підприємства до ракетних успіхів КНДР секретар РНБО Олександр Турчинов.

Спробуємо розібратися, в чому конкретно звинувачують Україну та які для цього є підстави.

Розслідування та газетна інтерпретація

Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS) - авторитетна аналітична організація, заснована у 1958 році у Великій Британії. Від самого початку однією з її головних тем дослідження було стримання гонки ядерних озброєнь. Розлідування Еллемана "Секрет успіху міжконтинентальної балістичної ракети Північної Кореї" було надруковано на сайті інституту 14 серпня.

Головний висновок автора полягає в тому, що ракетні двигуни КНДР могла отримати нелегально або з Росії, або з України, або через обидві країни. Принциповий момент полягає в тому, що розслідування Еллемана базується не на прямих доказах, а на методі виключення. Про це він і сам згадує, як і пр те, що точно встановити походження двигунів неможливо.

Спершу Еллеман розповідає, як він дійшов висновку, що останні успішні пуски здійснені на ракетних двигунах РД-250. А далі пояснює, що їх повно на складах у Росії та в Україні, і що вкрасти їх звідти неважко, бо їх погано охороняють. Еллеман підкреслює, що "Південмаш" опинився "на межі фінансового колапсу" в 2015 році. Як випливає з його слів, нібито, через припинення Росією програми запуску "Циклонів".

Він зауважує, що до постачання двигунів не обов'язково причетне українська влада чи керівництво "Південмаша":

"Маленьку команду незадоволених службовців або охоронців, яким недоплачували, та які працювали на одному зі сховищ та мали доступ до РРД (рідинних ракетних двигунів. - Прим. Авт.) могли спокусити викрасти кілька десятків двигунів нелегальні торговці зброєю, кримінальні мережі чи транснаціональні контрабандисти, які працюють у колишньому Радянському Союзі. Двигуни (менш ніж два метри у висоту та один метр завширшки) могли доставити на літаку, або, що ймовірніше, транспортувати потягом через Росію до Північної Кореї".

Та жодних доказів щодо існування подібної схеми (розповідей свідків, документів тощо) Еллеман не наводить. Весь описаний вище абзац - виключно припущення, яке базується на фінансовому стані "Південмаша" та його співробітників.

Завод біля лінії фронту

Газета The New York Times подає розслідування у більш вільній інтерпретації. Там вже не обговорюється можливість постачань РД-250 з російських сховищ (як це робить в оригінальному розслідування Еллеман), вся увага зосереджена на Україні.

І знову багато слів про фінансову скруту на "Південмаші". Завод, як пише газета, випускає тролейбуси і трактори, але шукає нові ракетні контракти, щоб відновити свою колишню славу.

Видання також наводить заяву українського заводу про те, що небезпечні технології не постачаються за межі України. Але, пише газета, американські розслідувачі їм не вірять, але припускають, що Порошенко та інша владна верхівка може бути не в курсі того, що відбувається на підприємстві всередині.

Як непрямі докази газета наводить історію з висилкою двох північнокорейських шпигунів з України в 2012 році. Співробітники торгового представництва Рю Сонгчель та Лі Тхекіль були звинувчені СБУ в спробі отримати доступ до держтаємниці - ракетних технологій КБ "Південне".

Слідство встановило, що 27 липня 2011 року північнокорейські гостіприбули до Дніпропетровська. Мета візиту - фотографування секретних документів, які їм повинен був за грошову винагороду передати співробітник КБ "Південне".

Пізніше затримані північнокорейці заявили, що є співробітниками торгового представництва КНДР в Білорусі, і що рід їх діяльності пов'язаний з вирішенням питань між країнами в галузі науки і техніки.

Під час контактів з працівниками українських підприємств північнокорейці неодноразово цікавилися ракетними технологіями і просили українських вчених провести ряд лекцій "для громадян Північної Кореї".

А сьогодні, твердить газета, завод і конструкторське бюро знаходяться біля лінії фронту, тож немає нестачі в маршрутах, через які КНДР могла отримати пару десятків РД-250.

Також газета наводить кілька інших досліджень, які доводять, що Північна Корея зраз використовує модифікації двигунів РД-250.

Розслідувач, що працював у Росії та інші нюанси

Завод "Південмаш" опублікував на сайті спростування публікації The New York Times. "Припущення авторів публікації та процитованого ними "експерта" щодо можливого зв'язку України з прогресом КНДР у розвитку ракетних технологій не мають відношення до реальності", - зазначається в ній.

Зокрема, в заяві відзначається, що за часів незалежності завод не випускав і не випускає ракети та ракетні комплекси військового призначення.

Турчинов звинуватив у розповсюдженні чуток про постачання Україною ракетних двигунів до КНДР провокацією російських спецслужб "для прикриття своєї участі в північнокорейських ядерних та ракетних програмах".

І він, до речі, може бути близьким до істини. Росія має запаси двигунів РД-250 (про що пише й автор розслідування Еллеман). Росія має традиційно дружні стосунки з Північною Кореєю, які тягнуться ще з часів СРСР (який, по великому рахунку, і створив КНДР).

Росія має сухопутний кордон з КНДР. Росія не згодна з американською риторикою в адресу КНДР, хоча й підтримує накладені ООН санкції.

Ще один цікавий нюанс полягає в біографії автора розслідування. На це звернув увагу заступник міністра інформаційної політики Дмитро Золотухін.

"Цікаво, що стаття у вічно_свободо_словному виданні грунтується здебільшого на словах одного експерта з ракетних технологій, який у 1995-2001 роках очолював програму скорочення ракетних озброєнь в Росії", - написав він на своїй сторінці у Фейсбук.

Замміністра завуважив, що Еллеман приховав цей епізод своєї біографії зі свого профіля в соцмережі Лінкедін. Але він є в його біографії на офіційному сайті IISS.

А от куди Україна справді постачала ракетні технології - так це в Південну Корею. Як стверджує сайт "Главком", мова про контракти приблизно на $10 млн. У листопаді 2016 року КБ "Південне" продало Сеулу ескізний проект верхньої ступені "ракети носія", а в червні 2017 року - програмне забезпечення для розрахунку теплопередачі в камері згорання рідинного двигуна ракети-носія космічного призначення.

Україні слід вжити негайних заходів із пригашення скандалу, аби він не перетворився на другу "Кольчугу". Якщо жодних постачань ракетних двигунів з території України не було (а скоріш за все так і є) треба це голосно озвучити із відповідними доказами.