Смерть Ukrainians. Чому ставка на патріотизм більше не працює

Український проект Ukrainians має потрапити до Книги рекордів Гіннесу як соціальна мережа з найкоротшим терміном життя. Причому про неї є стаття у Вікіпедії, з якої дізнаємося дату народження – 17 травня 2017 року.

У тестовому режимі вона почала працювати з 3 червня. За місяць співзасновниця проекту Олександра Струмчинська озвучила мету: залучити до кінця року 5 мільйонів користувачів. На той час нею користувалося близько 200 тисяч українців.

А 5 вересня творці оголосили – Ukrainians припиняє існування. Обговорення новини в Facebook допомогло окреслити дві основних версії.

Перша лягає в формат #зрада, в якій винні самі громадяни. Користувачі не прийняли питомо української соціальної мережі, адже бояться всього нового. Через те розумної альтернативи заблокованим російським «Однокласники» й «ВКонтакте», якою планували зробити Ukrainians, не вийшло.

Частина пішла в американський Facebook, частина шукала й знаходила способи обійти блокаду російського контенту.

Пані Струмчинська була впевнена в силах своєї команди. «Ми зробимо хороший продукт», - говорила вона. Але при цьому додавала: «Наскільки це буде успішний продукт, цікавий іншим користувачам, залежить виключно від тих самих користувачів. Це вже цілком логічне пояснення — якщо продукт робимо разом, то й успіх його залежить не лише від розробників». 

З огляду на це, в ранній смерті української соцмережі винні все ж байдужі користувачі, котрі не бажали активно підтримувати своє.

Друга версія покладає відповідальність за провал саме на розробників. Обіцяючи більше десятка оригінальних сервісів, у тому числі – наповнення якісною музикою, батьки Ukrainians не домоглися того, аби мережа функціонувала на рівні з давно відомими та розкрученими.

Простіше кажучи, з тестового режиму вона так і не вийшла. Сервіси не розширювали можливості, а обмежували їх. А малий та середній бізнес не прийшов, хоч на нього пані Струмчинська робила велику ставку. Тепер вона визнає поразку, вибачається перед усіма, чиї надії не виправдала. Передусім це стосувалося користувачів.

Отже, дана версія ближча до істини: команда не впоралася.

Поклавши руку на серце, Ukrainians та подібні проекти приречені ще на етапі розробки. Хоча б тому, що про капіталізацію нової соціальної мережі навряд чи думали. Стежачи за розвитком подій, доходиш висновку: в основі ідеї лежали передусім емоції. Раціональні розрахунки не бралися до уваги.

Кажуть, проект передбачав іноземне, зокрема – канадське фінансування. Навіть якщо це так, маємо безліч прикладів інтернет-проектів, створених за гранти, котрі успішно живуть уже кілька років, користуються певною популярністю, навіть виходять на самоокупність чи приносять невеличкий прибуток.

Не знаю, чи дивилися автори Ukrainians фільм Девіда Фінчера «Соціальна мережа». Там детально, в доступній художній формі, розповіли історію прагматичного американського студента, котрий швидко перетворив хобі на бізнес-проект. Через який навіть судився з колишніми партнерами-співзасновниками.

Ставка Ukrainians на патріотизм не спрацювала хоча б тому, що свою соцмережу вони рекламували… через Facebook. Уявіть локальний товар невідомого виробника, який пропонується на одній поличці величезного супермаркету. І єдина його чеснота описується алгоритмом «свій до свого по своє».

Патріотизм у подібних випадках – загалом зайва опція. Котра, до всього, може мати зворотний ефект. Заклик підтримати національного виробника дуже часто тотожний жебракуванню. Як варіант – слізним проханням користуватися поганеньким, зате – своїм.

Світ довкола набуває динаміки ледь не щодня. Це стосується й мережі, яка стає щоразу гнучкішою, ладною пристосуватися до будь-яких вимог, потреб і прийняти різні виклики. Команді Ukrainians вартувало не стартувати з місця на хвилі радості якоїсь частини українців від заборони російського контенту. Той, хто хотів, відмовився від «ВКонтакте» задовго до відповідного законодавчого рішення.

Розробники нової соціальної мережі не вивчили потреб тих-таки користувачів, до яких намагалися достукатися. Через те не зрозуміли: з альтернативою поспішати не треба. Адже вона може не виявитися розумною.

До всього виглядає – спершу мережу запустили, потім доробляли на коліні, тоді як варто було довести до ума кілька сервісів і йти з ними до потенційного спонсора чи інвестора, називайте, як хочете.

Не варто тут скиглити: мовляв, усяке нове здебільшого провалюється. Швидше слід мати на увазі, що втілення будь-якої ідеї вимагає ретельного вивчення сегменту, який маєте намір заповнити. Подальше порівняння може видатися не надто коректним, та провал ідеї Ukrainians є плоть від плоті провалом ідеї «партії Майдану».

Коли після перемоги Революції Гідності якась частина суспільства мала попит на нових політиків, яких бачили в майданівських активістах. У результаті жоден проект не пройшов, а ті одиниці, котрі пробилися в політику, розчаровують. Тому ведуться розмови про невиправданість надій на український ренесанс у всіх сферах, бо кругом лише монополісти та «бариги».

Проте нинішній час доби красномовний. Мало, наслідуючи польський рух «Солідарність», закликати: «Ходіть з нами!» Треба ще й запропонувати програму, яка справді працює й цю роботу видно. Якщо нічого показати й нічим похвалитися, патріотизм, ентузіазм та благі наміри не розбудують ані політику, ані культуру, ані соціальну мережу.