Сторожова застава. Два погляди на перше українське фентезі

Серед нашої кіноспільноти точиться дискусія: про українське кіно треба говорити як про повноцінне чи як про не дуже? Ну, тобто, ось дивіться, вітчизняний фільм. Якби він був, приміром, німецьким, ми б його зафукали. Але ж "як для українського" - це круто.

Одних кіноробів така фраза страшенно ображає та обурює. Інші ж навпаки - чекають та навіть вимагають її від глядачів та особливо кінокритиків. Публіка у кінотеатрах, здається, теж має різні думки. І тут вже кожен собі обирає сам.

Читайте також: Сторожова застава. Що такого особливого у новому українському фентезі

Нині на екрани вийшов перший дійсно масштабний вітчизняний фентезійний фільм "Сторожова застава". І особисто я з цього приводу відчуваю певне роздвоєння особистості. Тому пропоную два різні погляди. Враховуючи вищеописану ситуацію.

Погляд №1. Вимогливий і глядацький. "Сторожова заства" без поблажок

У цьому випадку я би купила квиток за таких обставин: мені років одинадцять або у мене є діти. Обидва варіанти - не проходять. Отже, йти на "Сторожову заставу" сенсу немає. Бо це - не доросле фентезі на кшталт "Володаря перснів" абощо.

З іншого боку - завжди можна знайти малих братів, сестер, племінників, онуків та повести їх у кіно. У цьому випадку "Сторожова застава" отримує величезний плюс, бо дитячих стрічок цими тижнями було небагато і особливого вибору у вас не лишається.

Не виключено, що малеча лишиться задоволеною. Але якщо їй, повторюсь, максимум 11-12 років. Можливо, не кинеться в очі те, що візуальні ефекти місцями явно програють Голлівудським. Бо в інших місцях вони дуже навіть конкурентноспроможні. Приміром, кам'яне чудовисько авторам вдалося на славу, як і грим та костюми.

Дорослі ж можуть засумувати. Як на мене, усе через сценарій. Як люблять висловлюватися кінокритики, він дуже нерівний. Мається на увазі, що ваша увага захоплюється час від часу, а в інші моменти просто нудно.

Особливо цей варіант може справдитись, якщо ви встигли почитати Володимира Рутківського. В однойменній книзі мова теж йде про хлопчика Вітька, який через портал потрапляє у часи Київської Русі. Точніше - у містечко Римів, де і розміщується сторожова застава - укріплення, яке пильнують богатирі, аби вчасно відбивати напади половців.

Там він знайомиться з Олешком Поповичем, Іллею Муровцем (так, саме в такому варіанті), дідом Овсієм та іншими. Ясна річ, у них починаються пригоди і Володимир Рутківський описав їх значно захопливіше, ніж автори сценарію. Хоча над ним працював не лише Ярослав Войцешек, але і один з найпопулярніших дитячих письменників Сашко Дерманський.

Ну і Рутківський  випукліше та складніше описав усіх персонажів. Вони у нього не чорно-білі, а зі своїми сильними та слабкими сторонами. Приміром, Муровець, суворий воїн із почуттям власної гідності, бігає у садок діда Овсія, аби серед ночі покрасти у нього черешні. У фільмі ж такими яскравими характерами можуть похвалитися лиш кілька персонажів, про інших же глядачі мало втямлять.

Ну і ще одне. Ймовірно, що дорослу публіку страшно дратуватимуть явна відсутність логіки і достовірності у багатьох сценах. Наприклад, на Римів наступають половці, усі люди зібралися на вежах, один з богатирів, відчуваючи небезпеку, командує: "усі в укриття!". Люди реагують миттєво і дружно присідають.

Погляд №2. Патріотичний та розуміючий. "Сторожова застава" як явище в українському кіно

Що може бути причиною, аби не подивитися перше вітчизняне фентезі? Ніщо у світі. Йти треба обов'язково. Це якраз той варіант, коли автори не марять фестивальними успіхами та висловленням власного геніального творчого "Я".

Це стрічка, яка знята для того, щоб її подивилися - а не так часто наші кінематографісти роблять такі жести. Треба ловити момент.

До того ж, "Сторожова застрава" отримала непогану рекламну кампанію. А це теж прецедент для українських кінореалій. Ясна річ, для хорошої промоції потрібні великі гроші, але разом із ними процесу не завадять і продюсери, позбавлені інфантильності.

Вони, до речі, вже домовилися про прокат фільму не лише в Україні. А це страшенно важливо, бо робота з таким великим бютжетом (40 мільйонів гривень) явно на нашому ринку не окупиться.

Наступний плюс - у "Сторожовій заставі" небачені для вітчизяного кіно візуальні ефекти. Це помітно ще із трейлерів. Так, у кількох моментах трішки підкачали, але ж не усе одразу. Для відчуття контрасту - передивіться, скажімо, "Синевир".

Їдемо далі - актори. Особисто я думаю, що це слабке місце нашого кінематографу. Поки що. У "Сторожовій заставі" явно простежується прогрес - порівняно менше пафосу та безжиттєвої гри. Тобто, ситуації, коли одні неймовірно переграють, а інші - страшенно недограють тут немає.

Ні, ясна річ, є епізоди, на яких робиться дещо ніяково, але не так їх вже і багато. До того ж, має місце явно хороший кастинг. Актори підібрані яскраві, деякі навіть з харизмою, особливо Олешко (Роман Луцький) та дід Овсій (Георгій Деревянський).

Інша справа - сценарій не дає цим акторам розкритися на повну. Бо персонажі явно не такі цікаві як у однойменній книзі. Та і розвиток подій не такий захопливий. Справа в тім, що Володимир Рутківський створив значно більше шарів у своїй оповіді, а сценаристи викладають одну-єдину історію, дуже лінійно, занадто просто, глядачів нічого не інтригує і розвиток подій  передбачить навіть дитина.

Ну але з іншого боку. Сценарії - це друге слабке місце українського кінематографу. Досить нечасто трапляється, аби спеціалістам вдалося тримати глядачів від початку до кінця. Ну, хіба в короткому метрі. А у "Сторожовій заставі", попри усі недоліки, є моменти просвітлення, коли герої досить дотепно жартують, зокрема і з алюзіями на справжні події в Україні.

Або використовують якусь характерну лексику, Олешко Попович, приміром, переймає від Вітька слова на кшталт "чувак", забирає у нього телефон і починає ліпити селфаки. Щоправда, де він його заряджає  - незрозуміло.

Але давайте не будемо занудами. Маємо дійсно масштабне вітчизняне кіно. Тим паче, для дітей. А їм поки нечасно перепадає таке щастя. Вихід "Сторожової застави" - це вже суттєвий крок кінематографістів назустріч своїм глядачам, це дійсно хороша спроба продюсерського, серйозного та бізнесового підходу до фільму. А не просто паразитуванні на державному бютжеті. Якщо і глядачі зроблять свій крок, то у такий спосіб рухатися усе ж краще.  

Автор: Лєна Чиченіна, арт-оглядач Еспресо.TV