"Вибори" в "Л/ДНР". Як Плотницький та Захарченко обмінюють лояльність на життя

Стан невизначеності, в якому знаходяться окуповані території, добігає кінця. Не тому, що переговори в «Мінській контактній групі» або «нормандському форматі» дають якийсь прогрес - тут якраз все стабільно і без особливих зрушень.

Замість декларованого третій рік припинення вогню і обміну полоненими ми щоразу отримуємо формальні заяви і, максимум, угоду про перспективи відкриття ще одного пункту пропуску. Що на загальну картину взагалі не впливає.

Але в 2018 буде зроблена серйозна спроба якось вирішити проблему Донбасу, яку Москва продовжує називати «українським конфліктом».

Головною причиною традиційно є гроші і рейтинги влади. Грошей все менше, а рейтинги потрібні сьогодні, а завтра їхнє значення різко зменшиться. Просто підвішений в повітрі статус більше нікого не влаштовує, а прийнятий Верховною Радою закон про окуповані території робить для Росії ціну окупації занадто високою. І закрити питання після російських виборів в 2018 було б для Кремля ідеальним рішенням.

На іміджеві втрати можна якийсь час просто махнути рукою, а ось із санкціями та дефіцитом бюджету, з якого ОРДЛО висмоктує кошти, доведеться щось робити. Ґрунт для остаточного вирішення Москва перевіряє за допомогою традиційного вже методу шантажу - проведення виборів в невизнаних республіках. Натяки від лідерів бойовиків так само традиційно не відрізняються витонченістю.

Ватажок "ДНР" Олександр Захарченко підтвердив свій намір брати участь у виборах "глави республіки" в 2018 році. Саму необхідність виборів, які ніхто не визнає, він пояснює небажанням України грати за сценарієм Кремля, приймаючи Особливий статус «Донбасу на всі часи».

Колишній торговець курятиною, а нині доларовий мільйонер з великим бажанням якомога на довший термін відкласти зустріч з ліквідованими Гіві і Моторолою, прагне за всяку ціну залишитися потрібним Москві як представник «народу Донбасу».

Нинішній глава "ДНР" має намір домогтися якщо не від Києва, то хоча б від Кремля визнання свого статусу керівника. І спирається на Мінські угоди і Особливий статус Донбасу, які дозволили б йому отримати хоч якусь легітимність, щоб обміняти лояльність на життя.

Він заявляє, Україна відмовилася прийняти закон про особливий статус в повному вигляді. «Очевидно, що такі дії Києва ми сприймаємо однозначно - як небажання виконувати «Мінськ». З огляду на це я не бачу ніяких перешкод для того, щоб взяти участь у виборах глави 2018 року в якості представника громадського руху «Донецька республіка», - заявив Захарченко.

Для додання виборам у невизнаній «республіці» хоча б зовнішньої схожості з реальними, до процесу підключають і «конструктивну» опозицію в особі творця терористичного батальйону "Схід" Олександра Ходаковського. Він теж уже встиг заявити, що має намір висувати свою кандидатуру на "виборах" глави "ДНР".

Зрозуміло, що опозиційність Ходаковського, про яку він так любить заявляти, досить умовна. З реальними суперниками угрупування Захарченка покінчило давно найпростішим способом. Але видимість політичної конкуренції має сподобатися спостерігачам.

Головне завдання залишається тим самим - посадити за стіл переговорів офіційних представників української влади і кого завгодно в якості формальної, нехай тимчасової, влади "ДНР" і "ЛНР". Маленький крок до їхньої легітимізації дозволить розвивати процес в потрібному Кремлю руслі.

Таким чином, якщо Україна не піде на поступки і фейкові вибори проведуть у 2018 році, спектакль буде дуже красивим і реалістичним. І справа не тільки в красивій сцені боротьби «патріотів Донецька» Ходаковського і Захарченко. Ця парочка давно не збуджує серйозних глядачів.

Тут потрібно щось інше, здатне викликати у Європи відчуття прогресу, а в України - наявністі «доброї волі» і осудних співрозмовників. Не виключена навіть поява кандидатів з проукраїнською позицією для загальної завершеності картини «демократії». Їм гарантують безпеку і, не виключено, якісь місця в іграшкових органах місцевої влади.

Про реальний вплив мова, звичайно, не йде. Маріонетки в будь-якому випадку підкорятимуться ляльководам. Але зовні вони можуть бути дуже схожі на проукраїнськи налаштованих донеччан, з якими не соромно сісти за стіл переговорів.

Звичайно, цей варіант не ідеальний. Для Кремля і його представників у Донецьку і Луганську було б куди простіше за допомогою Заходу «дотиснути» Київ до визнання особливого ​​статусу за російським проектом хронології. Тобто амністія бойовиків, вибори під їхнім контролем абсолютно лояльних Москві місцевих депутатів і мерів, створення своєї «народної міліції», судів із прокуратурою і тільки потім - остаточний висновок російських військ.

Але навіть Лавров і Затулін в рідкісні хвилини просвітління розуміють, що це такі ж мрії, як вічний кошик із добірним вівсом в кінському раю. Проте, якось позбавлятися від «валізи без ручки» під гордою назвою ОРДЛО Москва хоче вже в 2018 році. Просто тому що «грошей немає, але ви тримайтеся».

Втрати Росії від санкцій, великі витрати на утримання Криму та утримання рубля змушують Москву зовсім іншими очима дивитися на утримання Донбасу. Очима злими і голодними. Тому у вересні за підсумками наради у віце-прем'єра Дмитра Козака і було дано доручення Мінфіну РФ «виключити з проекту федерального бюджету на 2018 рік і на плановий період 2019 і 2020 років в повному обсязі витрати на надання в 2019-2020 роках гуманітарної підтримки окремим територіям».

Окремі території, це якраз Донбас - кошти на Крим і Калінінград (теж згадується в проекті) йдуть окремим рядком. Тобто все очевидно - в 2019 році все ось це щастя вони твердо мають намір звалити на український бюджет. Гонка з валізою без ручки перетворюється на естафету з передачею цієї самої валізи в якості палички.

Ключове питання - чи потрібно це Україні. З точки зору економіки надбання дуже сумнівне. Після кризи і російської агресії нашій країні знадобилося три роки, щоб оправитися від удару і від балансування на краю прірви перейти до невеликого зростання економіки.

Зростання ВВП, зарплат і пенсій не просто достатньо скромне, але й дуже вразливе. І повісити прямо зараз на нього регіон зі зруйнованою інфраструктурою, затопленими шахтами, знищеними підприємствами і голодними любителями Путіна може стати катастрофою.

У той же час визнання територій окупованими дозволяє Києву не поспішати з прийомом сумнівних подарунків від Москви. Ми можемо собі дозволити почекати, сміючись над фейковими виборами в "ДНР" чи "ЛНР". Чи можемо докладно поговорити про Крим - він теж окупована Росією українська територія і ми теж плануємо його повернути.

Чому б не поговорити про нього зараз і в контексті Донбасу? Чому не хочете обговорювати їх разом? Давайте поговоримо і про це. Нам поспішати нікуди - у нас економіка зростає, а в Росії зовсім навпаки. Зруйнований Донбас в комплекті із санкціями діє на Росію сьогодні, як повільна отрута. Але ми, повторюся, можемо собі дозволити не поспішати і зачекати, поки він подіє. Звичайно, не забуваючи, що наші дипломати весь цей час повинні працювувати «на відмінно».