Бій під Крутами: трагедія добровольців, які воювали проти Росії

Під Крутами загинуло кілька десятків вояків УНР, які були переважно київськими студентами та гімназистами. Червоногвардійці мали чисельну перевагу та в них було більше військового досвіду. Тому вони зуміли захопити станцію Крути, після чого був відкритий шлях на Київ.

Трагедія під Крутами одразу викликала великий суспільний резонанс і стала символом опору агресорам. Зараз події під Крутами знову сприймаються актуально, бо викликають певні паралелі з подіями початку війни на Донбасі (оборона Донецького аеропорту, Іловайський котел).

Ешелонна війна на станції Крути

Події 1917-1918 років у колишній Російській імперії військові історики називають «ешелонною війною». Така назва пов’язана з тим, що залізниця у той час відігравала мега-важливу роль для організації бойових дій.

Різні уряди, що у величезній кількості з'явилися на землях колишньої Російської імперії, направляли залізницею війська для боротьби з ворогами. Залізничні ешелони з військовими захоплювали станції і їхали далі, просуваючись до вузлових міст.

Станція Крути – маловідомий населений пункт. Вона розташована поблизу селища Крути та села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва та 18 км на схід від Ніжина. Якщо їхати з Конотопа до Києва, то і сьогодні так само проїздиш Бахмач і Ніжин.

12 грудня 1917 року Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові проголосив Українську радянську республіку. 20-тисячний загін більшовиків під командуванням Антонова-Овсєєнка прямував на схід України, а з північного сходу наступав загін Муравйова. У його складі було більш ніж шість тисяч людей, переважно московських і петроградських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту. Загін мав кулемети і артилерію.

Наприкінці грудня 1917 року радянську владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. Наступ на Київ більшовики вели двома колонами: одна рухалась залізницею Харків — Полтава — Київ, друга діяла у напрямі Курськ — Бахмач — Київ.

За оцінками історика та очевидця подій Дмитра Дорошенка, під командуванням УНР тоді було не більш ніж 15 тисяч розкиданих по різних місцях вояків. Боєздатність українських частин була невисокою.

Найбільш боєздатним був на той момент Гайдамацький кіш Слобідської України. Він був укомплектований солдатами-фронтовиками, юнкерами, січовими стрільцями та налічував одну тисячу бійців.

Ситуація складалася таким чином, що боєздатні частини було кинуто на придушення більшовицького повстання на заводі "Арсенал". Симон Петлюра вважав, що заколот у центрі столиці був більш небезпечним для влади УНР, ніж війська Муравйова у 150 км від Києва.

Виявилося, що захищати залізницю на Чернігівщині було нікому. Тому туди кинули загін студентів, які не були готові до бою з добре підготовленим ворогом.

У загибелі студентів потім звинувачували керівництво Центральної Ради, яке залишило їх без необхідної підтримки. Водночас існує версія, що командування армії УНР розуміло важливість оборони Крут. Туди передбачалося відправити частину Гайдамацького кошу, але цей план не вдалося втілити через повстання на Арсеналі.

Перепоховання загиблих студентів відбулося в Києві у березні 1918 року, коли Центральна Рада разом з німецькою армією повернулася до Києва. Вражений цією трагедією молодий поет Павло Тичина створив тоді поезію під назвою "Тридцять мучнів":

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

Добровольці 1918 року

Попереднє масштабне вшанування пам’яті героїв Крут відбувалося на 90-і роковини трагедії у 2008 році,коли президентом був Віктор Ющенко. Тоді суспільна ситуація суттєво відрізнялася від сьогоднішнього дня. За часів Ющенка преса та представники громадськості критикували певне захоплення влади трагічними сторінками української історії.

Ситуація з вшануванням пам’яті героїв Крут тоді теж викликала критичні зауваження. Оточення Ющенка звинувачували у міфологізації цієї трагедії, у перебільшенні її масштабів та значення для історії УНР та української революції 1917-1921 років.

І от минуло 10 років і згадка про трагедію Крут стає зовсім іншою. Знову триває війна з Росією, майже щодня на Донбасі гинуть українські військові, зведення з фронту стали звичайним явищем.

В цих умовах трагедія Крут сприймається не як щось далеке з минулого століття, а як майже сучасна історія. Звісно, що не завжди доречними здаються постійні аналогії між революцією 1917-1921 років і поточними подіями, але деякі з них виглядають обґрунтовано.

Коли йдеться про трагедію Крут, то звертаєш увагу на те, що тоді як і у 2014 році армія тільки створювалась. Важливу роль на цьому етапі грав добровольчий рух. Студенти та гімназисти, які боронили Київ під станцією Крути в певному сенсі схожі на бійців добровольчих батальйонів, які стали на захист України у перші місяці російської агресії у Криму та на Донбасі.

Аскольдова могила, де поховані жертви бою під Крутами, розташована на Печерських пагорбах біля Паркової дороги. Зазвичай смолоскипна хода, учасники якої вшановують пам'ять героїв Крут, починає свій рух від заводу "Арсенал" і далі йде до місця поховання загиблих студентів.

Зараз на Печерських пагорбах розташований ряд меморіальних об’єктів, побудованих в різний час і з різного приводу. Парк з алеєю Слави загиблих солдатів Другої світової війни. У цьому ж парку розташований меморіал жертв Голодомору. За Києво-Печерською Лаврою знаходиться відомий військово-історичний музей, на даху якого стоїть монумент Батьківщина-Мати.

Так склалося, що меморіальні об’єкти знаходяться поряд з туристичними, прогулянковими алеями, на яких у непогану погоду завжди багато людей. Однак, гуляючи цими приємними місцями з гарними краєвидами, не варто забувати, яку ціну свого часу заплатили українські військові у війні за Батьківщину.