Коли секс стає смішним

Здавалося б, що за порівняння таке? Але ні, друзі, насправді і американська "еротична" історія, і український мега секс-символ несуть у собі дуже схожу концепцію. І умовно її можна назвати "якого чорта?".

Якого чорта Винник такий популярний і чому його обожнюють мільйони? Так запитують люди, не охоплені винникоістерією. Єдина емоція, яку викликає у них увесь цей гвалт - сарказм і регіт.  Втім, вони можуть навіть луснути, але наш білявий красунчик однозначно завжди отримає свої аншлаги.

Точно те саме коїться вже із третьою частиною про Анну та містера Грея. Пішов четвертий рік як злі язики не втомлюються плескати, що це не фільм, а посміховисько. І це не лише порожні розмови, але і конкретні цифри. Є такий сайт IMDB, де глядачі з усього світу ставлять фільмам оцінки. Так ось, обидві попередні стрічки отримали рейтинг нижче середнього (4.1 та 4.6 з 10). Це лиш трішки не дотягує до дна, яке на цьому сайті існує цілком офіційно і називається "IMDB Bottom 100".

Між тим, комерційний успіх стрічок теж абсолютно чіткий. "50 відтінків сірого" заробив у прокаті 570 мільйонів за бюджету в усього 40. "50 відтінків темряви" набрав дещо менше - 370 мільонів за бюджету у 55, але це теж серйозні прибутки. Нині у прокаті стартували заключні "50 відтінків свободи", які за перший же день зібрали більше 9 мільйонів доларів.

Виробники усіх інших стрічок б'ють на сполох - БДСМ-мелодрама витіснила з прокату геть усе. Міністр культури РФ Володимир Мединський жаліється, що вона окупувала 70% усіх сеансів в російських кінотеатрах, тим самим ускладнила життя локальному виробникові - приміром відвідування стрічки "Селфі" за романом Сергія Мінаєва впало майже утричі.

Відтак, потрібно жорсткіше з цими американськими блокбастерами. У нас, до речі, теж почали переймати таку риторику, звинувачуючи саме суперхіти великих студій у кепському прокаті деяких вітчизняних робіт. Втім, це тема для окремої розмови. 

Отже, принцип "якого чорта?" у випадку цієї еротично-мелодраматичної трилогії теж має місце. Такий когнітивний дисонанс намагаються пояснити вже не перший рік, є багато різних версій, зокрема є вона і у мене. Втім, давайте коротко поговоримо про сюжет.

Третя частина фільму, в принципі, продає все ті самі речі, незважаючи на те, що автори додали туди елемент "типу трилера". На початку ми бачимо весілля головних героїв з рожевими клятвами у вічному коханні. Далі вони їдуть у романтичну подорож, звідки доводиться повернутися через загадковий напад на компанію Грея.

Далі, в принципі, і відбуваються обіцяні небезпечні події, але вони настільки розбавлені у все тих же з'ясуваннях стосунків між героями, що до ефектом трилера це можна назвати лише заливаючись сарказмом. І усе ж зал, у якому я дивилася це кіно, був майже заповненим. В інших кінотеатрах - ситуація та сама.

І ось кілька пояснень цьому. Передусім, я вже остаточно впевнилась, що маю безліч однодумців - величезна кількість глядачів вважає цю історію ексцентричною комедією. Ну як ще пояснити постійний сміх, який особливо гучний на сексуальних сценах? І це зрозуміло, бо цей так званий БДСМ настільки відірваний від реальності, що перетворюється на фарс.

Втім, є люди, які сприймають це кіно серйозно. І мова не лише про дівчаток-підлітків, які бачать свої ж еротичні фантазії. Про такий сюжет мріє багато вже дорослих жінок, бо він вкрай привабливий. Передусім тому, що зовсім не реалістичний. І, можливо, це буде моралізаторством, але він показує, що бути порожнім місцем, виїздити на чоловікові, брати від нього все, не віддавати нічого, вимагати, не розуміти - це ок. При цьому щиро вважати себе самостійною жінкою, яка сама прийшла до успіху.

Але фантазії на те і фантазії, що у них можна відійти від реалій. Це називається "ой, всьо". Хочеться молодого, заможного, красивого, який звертає увагу на неї, бо ще і вміє за секунди роздивитися у "сірій мишці" щось глибше. Що саме - невідомо, але це не важливо. Треба щоб він був одночасно жорстким і сухим, але романтичним та сентиментальним.

Щоб за все платив, скрізь возив, все дарував і змінив усі життєві принципи заради неї. Щоб він викупив видавництво, в якому вона працює, і зробив її, вчорашню студентку, головною редакторкою. Але щоб вона мала причини вважати себе талановитою людиною і професіоналкою своєї справи. Бути водночас залежною і самостійною, нічого не робити і все мати, диктувати свої умови і не йти на поступки - когнітивний дисонанс закладений у цю трилогію на самому початку. І саме вона так приваблює.

Ну і самі садо-мазо стосунки, звісно. Це окремий елемент абсурду, який не може таким не бути. Глядачам хочеться чогось розпусного, але пристойного. Огидного, але красивого. Якщо відштовхуватися від реальності і від відповідних розділів на порносайтах - нічого вищезгаданого там не буде. Такі стосунки  - це не делікатно одягнені наручники чи батік із шовковими стрічками.

В австрійського режисера Ульріха Зайдля є стрічка "В підвалі". Це документальна робота, яка показує таємне життя різних людей. Зокрема і БДСМ-пари, в якій домінантом є жінка. Чоловік повзає за нею на колінах в ошийнику і говорить: дякую, господине. І ось, у цих простих австрійських людей є справжня червона кімната болю і щось я сумніваюся, що американські продюсери наважились би її показати у масовому романтичному кіно.

Втім, в історії кінематографу усе ж є стрічка, яка зовсім по-іншому показує ці речі. Мова про "Дев'ять з половиною" тижнів Едріана Лайна, на який автори "відтінків сірого" намагаються робити алюзії.  І вже тим паче тема розкрита у однойменній книзі Елізабет Мак-Нілл. І там якраз усе по-спражньому, без жодних реверансів у бік чиїхось дівочих фантазій. Патологічні стосунки, в яких героїні відводиться абсолютно пасивна роль. Чоловік її годує, одягає і миє за нею посуд. Втім, він же і обирає все інше - героїня залежна, а отже - безправна.

Якщо копати вже аж надто глибоко, але у тому ж напрямку, то українці нині дуже схожі на фанатів сюжету про Анну та містера Грея. Ми часто хочемо свободи, але не хочемо відповідальності. Хочемо сварити владу, але нічого не робити самим. Хочемо бездумно обирати політиків і не хочемо потім відповідати за цей вибір. Одним словом - усі ми хочемо жити в ілюзіях, а кінематографісти нам це лише показують.

Ну і наостанок - спойлер. Багатьох бісило, як містер Грей пафосно грав на роялі у попередніх частинах. Готуйтеся - у третій він ще і заспіває.