Аспірант НАТО: що означає новий статус України у відносинах з Альянсом

Насправді, формального статусу "аспірант" у відносинах між Альянсом і його партнерами просто немає. А неформально таке слово використовується для країн, які висловили прагнення (англ. aspiration) приєднатися до Організації північноатлантичного договору. Причому, такі прагнення зовсім не означають, що потенційний "аспірант" до вподоби самому Альянсу та не роблять його кандидатом на приєднання до найпотужнішого безпекового блоку у світі.

Власне кажучи, на офіційному сайті НАТО у розділі "Розширення" просто внесли технічні правки, вказавши, що Україна є у списку країн, які бажали б вступити до Організації. Дослівно це звучить так: "На даний момент чотири країни-партнери задекларували своє прагнення до членства в НАТО: Боснія і Герцеговина, Грузія, колишня югославська республіка Македонія, та Україна".

Але навіть таке, суто технічне, рішення у нинішніх умовах далося українській дипломатії вкрай не легко.

Колесо історії

Справа в тому, що Україна вже була "аспірантом" Альянсу - аж з далекого 2002 року. Саме тоді наша країна висловила бажання в майбутньому приєднатися до НАТО, і це бажання було відображено на сайті Організації. А з 2005 року між Києвом і Брюсселем було запущено так званий Інтенсифікований діалог, що передбачає активні консультації між сторонами з питань проведення реформ, спрямованих на можливий вступ до Альянсу.

Десять років тому, у квітні 2008-го, Україна і Грузія прагнули отримати План дій щодо членства, який з 1999 року стало останнім етапом перед вступом до Альянсу (до 1999-го такою останньою сходинкою був саме Інтенсифікований діалог). Як відомо, в отриманні ПДЧ нам тоді відмовили (незважаючи на досить прихильне ставлення до цієї ідеї президента США Джорджа Буша молодшого) під впливом лідерів Франції та ФРН Ніколя Саркозі та Ангели Меркель, які вкрай не бажали таким чином провокувати Росію. Водночас, у Бухаресті Київ та Тбілісі отримали запевнення, що вони неодмінно приєднаються до НАТО – але колись потім.

Проте всі досягнення – і високий рівень співпраці, і статус, і Діалог, і обіцянки – були перекреслені у 2010 році. Після перемоги Януковича згадки про вступ до Альянсу були викреслені з усіх офіційних документів, а контрольований регіоналами парламент схвалив Закон про засади внутрішньої та зовнішньої політики, в якому йшлося про "позаблоковий статус" нашої країни. Відповідно, усі згадки про євроатлантичний курс Києва були прибрані і з натовських ресурсів (що цілком логічно).

У 2014 році ситуація кардинально змінилася, і вже тоді Київ поінформував керівництво Альянсу, що Україна відмовляється від позаблокового статусу. Але, незважаючи на запевнення генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга про те, що рішення Бухарестського саміту формально лишається чинним, і Україна буде членом Організації, протягом чотирьох років (!!) у Брюсселі не спромоглися навіть повернути на офіційний сайт згадку  про євроатлантичні прагнення нашої країни.

Те ж саме випливає і з підсумкових декларацій Уельського та Варшавського самітів НАТО: в жодному з документів Україна не згадується у переліку країн, які прагнуть зближення з Альянсом.

У червні минулого року  Верховна Рада ухвалила Закон №6470,  який визначає вступ до НАТО стратегічною метою нашої країни. Але навіть це не примусило натівських функціонерів "помітити" те, про що Київ волає вголос з самого початку російської агресії.

Існує інформація, що українські посадовці декілька разів просили очільників НАТО привести інформацію на сайті у відповідність до фактів. Але – все намарно. Під час дискусії на полях Мюнхенської конференції з безпеки 27 лютого цього року заступниця генерального секретаря Альянсу Роуз Геттемюллер навела формальне обґрунтування, чому Україну не можна назвати "аспірантом". За її словами, Україна, на відміну від Боснії, Македонії чи Грузії, офіційно "не заявила про це як про частину національної політики, що вона прагне отримання Плану дії щодо членства, а саме це є шляхом до членства в НАТО".

Читайте також: Мюнхен-2018: промова Порошенка, Росія у "вісі зла" та пацифіст Габріель

Втім, в неформальних розмовах брюссельські чиновники просили офіційний Київ "не поспішати" з офіційним інформуванням Генсека Альянсу про євроатлантичні прагнення і євроатлантичний вибір.

Врешті-решт, президент України Петро Порошенко написав листа Єнсу Столтенбергу з проханням надати нашій країні ПДЧ. В той же час, 9 березня цього року Брюссель відвідала віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе, яка і пояснила Роуз Геттемюллер: підстав не помічати очевидне вже нема. Наступного дня бажана згадка нарешті з’явилася на сайті Альянсу.

Значення та перспективи

Отже, вистраждана зміна на сайті НАТО з формальної точки зору абсолютно не є проривом, а лише констатує (нарешті!) наявний стан речей. Але її також не можна назвати і простою формальністю. По-перше, це яка-не-яка, але все ж таки констатація готовності чиновників Альянсу до нехай повільного, але політичного зближення з Києвом. По-друге, визнання країни аспірантом – обов’язкова умова до подальших кроків на шляху євроатлантичної інтеграції, першим з яких має бути повторний (так-так, наша історія рухається по колу) початок Інтенсифікованого діалогу. Який, в ідеалі, має привести до надання ПДЧ. Що, в свою чергу, може передувати вступу до Альянсу.

Звичайно, потрібно усвідомлювати: всі переховані кроки буде зробити набагато складніше, адже кожен з них вимагає повного консенсусу всіх членів НАТО. Водночас, ми чудово пам’ятаємо позицію, наприклад, Нідерландів. Які не лише суттєво пригальмували ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, але навіть заблокували резолюцію підсумкового саміту Україна-ЄС лише через згадку про європейські прагнення (саме прагнення, а не перспективи!) України. Ще більшу небезпеку наразі являє позиція Угорщини, яка погрожує блокувати (і блокує) співпрацю України з НАТО скрізь, де може.

Читайте також: Угорський освітній шантаж. Чи заблокує Будапешт український поступ до НАТО

І так – кожен з наступних кроків не дає гарантії просування на наступну сходинку. Наприклад, Грузія, яка на відміну від нас ні на крок не відходила від задекларованої мети вступу до НАТО, все ще перебуває на етапі Інтенсифікованого діалогу. Македонія, яка отримала ПДЧ і вже давно виконала його вимоги, не може приєднатися до Альянсу через історичний спір з країною-членом Грецією, яка погрожує застосувати право вето.

Втім, як би там не було, нам необхідно працювати в усіх напрямках – і на дипломатичному, і проводячи реформи, які зблизять Україну з Альянсом. Щоб у разі, якщо випаде історичний шанс для вступу, ми були повністю готові ним скористатися. Адже, як слушну порадив українцям і грузинам міністр оборони Естонії Юрі Луйк на полях все того ж "Мюнхену": "Працюйте над цим, і будьте готові використати будь-яку можливість, якщо вона з’являється".