Український фільм "Будинок Слово" покажуть у всьому світі

Це перша масштабна співпраця іноземців з українськими документалістами.

Історія фільму переносить глядача 1928 рік до Харкова. Там будують житловий будинок для тогочасних українських митців, яких згодом назвуть поколінням "розстріляного відродження". Під один дах переїжджають Лесь Курбас, Павло Тичина, Микола Хвильовий, Остап Вишня, Михайло Семенко та десятки інших представників культури 30-х років.

Будівля з багатокімнатними квартирами, пральнями, їдальнею, дитячим садом і навіть солярієм, має стати раєм для творчості! Втім стає справжнім пеклом… Спеціально зібрану в одному місці інтелігенцію, радянська влада репресує і знищує. За короткий період часу арештовують мешканців сорока квартир із шістдесяти трьох! А будинок "Слово" назавжди стає уособленням кривавої радянської системи.

Будинок "Слово" м.Харків

Стрічку створювали компанія "Fresh Production Group" за підтримки Держкіно. Загальна вартість виробництва склала трохи більше мільйона гривень.

Національна прем’єра фільму відбулась торік, втім ще сьогодні стрічку можна переглянути в столичному кінотеатрі "Ліра". Окрім того, фільм номінований на головну кінопремію України "Золота Дзиґа" в категорії "Кращий документальний фільм".

Читайте також: Народ проти інтелектуалів. Як вручатимуть головну кінопремію країни

Про співпрацю з британськими дистрибюторами, про те, як сприймають стрічку за кордоном і чому практично ігнорують в Україні. А також про роботу над уже художньою історією будинку "Слово", "Еспресо" розпитав у режисера фільму Тараса Томенка.

"На моє велике здивування, цей фільм виявився надзвичайно актуальним для світу"

Тарасе, як на Вас вийшли представники "Journeyman Pictures"?

Знаєте, це якось так складалося поступово. По-перше, у нас була світова прем’єра у Варшаві, а це надзвичайно гарний прецедент для фестивального старту фільму. Починати з міжнародного фестивалю класу "А" – це надзвичайно привабливо для дистрибюторів і прокатників. Крім того, у нас був показ в Ґетеборзі в Швеції, де фільм пройшов з неймовірним успіхом: за тиждень були розкуплені всі квитки в трьох кінотеатрах Ґетеборгу.

Навіть українська діаспора не змогла потрапити, були лише шведи. Після цього з компанією Fresh Production Group зв’язалися представники "Journeyman Pictures" і запропонували зайнятися світовою дистрибуцією, показувати і популяризувати фільм у всьому світі: на фестивалях, на показах, проводити заходи, розміщувати на Ютубі і усіх доступних ресурсах. На моє велике здивування, цей фільм виявився надзвичайно актуальним для світу! Навіть більше, ніж для України! Україні це виявилося практично не цікавим… За весь час у нас не було жодної конкретної пропозиції від жодного українського каналу. А тут такий успіх на світових майданчиках.

Для української документальної стрічки – це надзвичайно великий плюс і бонус. Ми щасливі, що є можливість розказати світові про нашу історію, про історію Харкова, про Розстріляне Відродження, про історію одного будинку, про українську літературу, про той період, який був викреслений з історії, та й до сьогодні є під певним табу. Це надзвичайний період авангарду в українському мистецтві і зламу в історії, в нашій ментальності. Трагічний поворот з Голодомором, після якого практично все перестало існувати… Майже вся історія України на образі одного будинку – харківського будинку Слово. Глядачу за кордоном це цікаво.

"Вирок Михайлю Семенку і вирок Олегові Сенцову написаний практично під копірку"

Історія будинку "Слово" мала би більше хвилювати і цікавити українців. Чому так в’яло реагує український телеринок? Натомість настільки зачепило глядача закордоном? Як Ви для себе це пояснюєте?

Фільм базується на фактах і свідченнях. Ми більше чотирьох років працювали в архівах і підняли той пласт історії, який раніше ніде не фігурував. І мене дуже дивує, що в нас проігнорували це кіно. У нас заточені на заробляння грошей, на розмови про "формат-не формат". Наші телемагнати, на жаль, переважно думають не про глядача, а тільки про власний гаманець, щоб не дай Бог їхні рейтинги не похитнулися. Саме тому вони "годують" низькопробними продуктами, дають людям "тележуйку" і кажуть, що це круто. Але логіки в цьому я не бачу.

Натомість світ історія захопила. Зараз ми представляємо фільм в Ірані на Тегеранському фестивалі. Закордонному глядачу цікаво, мабуть, і тому, що всі основи цієї гібридної війни, яку ми зараз маємо, вони випробовувалися у цьому будинку "Слово". Як ламати особистість, як створювати всі ці фейкові історії, як зламати художника, а створити радянський міф, як обезголовити націю – все це відбулося там. І, на превеликий жаль, все це також відбувається і зараз. Наприклад, вирок Михайлю Семенку і вирок Олегові Сенцову написаний практично під копірку. А між ними пройшло 80 років.

Тарасе, зараз Ви працюєте над повномотражним художнім фільмом про будинок "Слово". На якому етапі робота?

Зараз етап підготовки, пошуку акторів. У нас дуже складні кастинги, тому що ми маємо підібрати акторів, які схожі на наших письменників-прототипів, це дуже важливо. Також повинні знайти історичні локації, тому що події відбуваються у Харкові 1920-30-х років минулого століття, а цю епоху знімати надзвичайно складно. Легше знімати час війни і повоєнний період, бо багато локацій збереглося. А от 1930-ті практично ніхто не береться знімати, а ми хочемо, щоб все було достовірно. Тому зараз йде напружена пошукова робота: актори, костюми, реквізит, локації. Ну і пошук грошей, яких ще теж насправді не вистачає. Частково фінансує Держкіно, звісно, але картина дорога, тому що, знову-таки, складна епоха: це костюми, це грим, це реквізит і все це тягне неймовірних грошей.

"Брехня і мистецтво – це різні речі"

Зніматимете в історичному будинку Слово у Харкові?

Частина зйомок буде в Києві, але більшість хочемо знімати в Харкові, в тому числі і в історичному будинку "Слово". Але будинок зараз в жахливому стані, він обріс жахливими металопластиковими балконами. Події відбуваються в 1929 році, тоді будинок був новим, а зараз розвалюха. Тому будемо щось підбирати, будувати, шукати декорації, добудови.

Тарасе, в документалістиці на першому місці – факт і достовірність. Наскільки важливо не збрехати в художній історії? Відрізняється робота для Вас зараз як для режисера?

Насправді, в художньому фільмі ще важливіше не збрехати. Тут існує своя екранна правда, своя достовірність. Оскільки в нас не байопік, а все-таки художня стрічка, то є художній вимисел, художній образ, але брехня і мистецтво – це різні речі. Ти маєш завжди бути відвертим і чесним. Це для мене головне.

Розмову записала Соломія Буй