Королівство футболу та котів. Що побачити в Марокко за скромний бюджет

Як потрапити до Марокко

Прямого сполучення з України немає. Найлегший шлях - авіасполучення з Польщі, звідти літає Wizz Air та Ryanair за відносно невеликі гроші. Ще бюджетніший варіант потрапити до Марокко - аеропорти Іспанії чи Франції, але поки є проблеми з тим, щоб потрапити з України до них дешево. Для тих, хто боїться літати, з Іспанії в Танжер можна поплисти (там лише 14 км).

На мої дати зручніше та дешевше було летіти через Франкфурт. Змінила серед ночі міжнародний аеропорт та невеликий Франкфурт-Хан та полетіла звідти до Танжера.

Назад летіла через Мадрид та Бергамо. Якби брала квитки раніше й не на вихідні, було б дешевше, а так довелося викласти 130 євро.

Віза до Марокко

Можна зробити через турагентство й переплатити або ж самостійно. Й, на жаль, самостійна подача не настільки легка, як хотілось би.

Для початку треба з’ясувати “таємні” контакти посольства Марокко (сайту немає, лише телефон, за яким вам продиктують адресу - [email protected]). Слід написати листа з проханням надіслати перелік необхідних документів та братися до справи якомога швидше, адже на візу потрібно чекати до 14 днів.

Перш за все раджу замовити онлайн довідку про несудимість (на яку чекати 10 днів). А тоді дзвоніть в посольство, щоб записатися на прийом (найближча дата для мене була через 2 тижні, тож не зволікайте).

Ще одним неприємним сюрпризом марокканської візи для мене стала вимога мати на банківському рахунку $100 на день у країні - зрештою з зібраних по всіх усюдах $1 тис. я гедоністично витратила близько $300.

Далі доволі звичні вимоги: анкета, довідка з роботи, виписка з банку (платна), розроблений маршрут подорожі, заброньоване житло та куплені квитки, консульський збір (617 грн).

Проблем з отриманням візи не виникає, якщо всі папери в нормі. Видають паспорт впритул до дати вильоту (за 3 дні в моєму випадку).

Вже по прильоту у країну вам повинні написати ручкою у паспорті спеціальний номер, який стане вашою перепусткою у Марокко. Потрібно заповнювати анкету у кожному готелі, вказавши номер, звідки прибула, куди прямуєш.

Маршрут

Марокко - доволі велика країна, подивитися все-все за 10 днів - занадто амбітно, тож я зосередилася на північній частині. Вдалося побачити такі міста:

Танжер найближчий до Європи, тут мікс всього світу. Можна говорити іспанською, французькою, арабською, берберською, англійською й порозумітися. Симпатична медіна, привітні люди, найвищі ціни (принаймні в моєму випадку), часом трапляються хелпери, які показують місто за гроші, продавці доволі агресивні.

Дуже раджу їхати до маяка Cap Spartel, а звідти піти зустрічати захід сонця до Гераклових стовпів. Дорогою можна замочити тіло в Атлантичному океані.

Асіла. Мале містечко на узбережжі Атлантики. Простора біла з синім медіна, де важко заблукати. Чайки, океан та торговці, які проявляють до вас інтерес лише, якщо щось запитуєте. Мені сподобалось чи не найдужче.

Тетуан. Невелике місто в горах з просторими європейськими проспектами та не дуже приємною медіною-базаром за два кроки (рибу та курей “готують до вжитку” прямо на очах).

Та найбільше вразила площа перед королівським палацом в центрі міста - вона повністю обгороджена від містян парканом. Доводиться обходити її тісними вуличками навколо та заздрити котам, яким вхід на площу дозволено. Як пояснили місцеві, це задля того, щоб містяни не засмічували площу перед королівським палацом й не ображали його честь (хоча монарх в палаці не живе).

Шевшауен. Легендарне блакитне місто в горах, де більшість будівель пофарбовані у синій колір. Миле, пещене туристами містечко, в медіні якого справді приємно поблукати кілька годин.

Бонус - недалеко від міста національний парк, де можна пройтися до водоспаду (3,5 години). Або ж побачити “Міст Бога” - кам’яний перехід, який справді виглядає дуже велично. Під ним можна чудово покупатися, але будьте готові з годину лазити каменюками, щоб туди дістатися.

Фес. Місто-кошмар для інтроверта. Карти казяться від 6-7 тис. вулиць медіни, тож часто без допомоги місцевих не обійтися. Повертатися в готель після 23 було трохи лячно.

Але вже зранку Фес видався мені крутим. Десятки неймовірних мечетей та медресе, “інтегрованих” у суцільний базар. Тисячі вузеньких вулиць, фарбувальні шкіри та зрештою вихід на оглядовий майданчик біля воріт Bab Guissa справляють незабутні враження.

Іфран та Азру. Дуже маленькі міста неподалік національного парку з мавпами та кедровим лісом. Особливість Іфрану в забудові. Тут по суті немає медіни, а місто нагадує Швейцарію.

Мекнес. Місто з давньою історією. В годині їзди є розкопки Волюбіліс, але щоб дістатися туди потрібно було брати таксі за 30 євро. З громадським транспортом у цьому напрямку сутужно.

Рабат. Столиця Марокко, яку туристи здебільшого ігнорують. А дарма, цікавий комплекс навколо недобудованого мінарету Гасанна, непоганий пляж, касба з приємним садом (обережно: дуже велика концентрація квітів та котів) та біло-синіми вуличками.

Житло, їжа, транспорт та пляжі

Жити в Марокко можна як у звичних гостелах та готелях, так і в ріадах (марокканські будинки з двориком всередині). Є житло за 8-9 євро з людини чи 12-13 з двох. У Фесі за 20 євро можна жити як султан. Не завжди кімнати ідеально чисті, для білизни краще мати імунітет від “Укрзалізниці”. З рушниками взагалі дивина. Вони включені в ціну, але потрібно ще додатково про них просити.

Чудовим бонусом до житла є майже завжди включені сніданки на терасах. Щоправда, за 10 днів мені проївся один і той самий набір: хліб, млинці (не схожі на наші), масло, джем, мед, кава (або м’ятний чай) та апельсиновий сік. До слова, останній варто пити по кілька разів на день - він неймовірний. В Рабаті було найдешевше - за 2 дірхами (6 грн), в решті міст - по 5 дірхамів за склянку.

Також дуже смачні суп харіра (з нутом та сочевицею), кус-кус та тажин. Щодо тажину, то це назва як глиняної посудини, так і страви, яку в ній готують. Мої фаворити - баранина чи ягня з чорносливом, дуже смачно. Ціни різняться залежно від регіону та закладу: суп куштувала й за 6 дірхамів (18 грн), а за тажин в середньому треба викласти 60-100 дірхамів (180-300 грн).

Перед подачею страви всюди ставлять закуски (здебільшого це оливки та хліб). Вони безкоштовні, тож не надто розганяйтесь із пунктами замовлення.

Найлегше Марокко пересуватися на орендованому авто або таксі - дороги винятково хороші. Також тут добре реагують на автостоп.

Щодо таксі - це не від “хорошого життя”, це реально один з основних способів пересування. Марокканці мають petit taxi для здебільшого коротких подорожей в межах міста та grand taxi - аналог наших маршруток, тільки для 5-7 осіб. По ціні: мої поїздки коштували 1-7 євро. З приємного - можна їхати коли-завгодно.

Є автобусне сполучення, але часто на добу для доволі очевидних маршрутів є лише 2-3 автобуси. Хоча автобуси подекуди вдвічі дешевші за таксі, але треба бути готовими, як сказав один місцевий, що час у Марокко - поняття дуже відносне. Якось чекала 40 хвилин на виїзд, потім ще 30 зупинку посеред дороги. Автобуси оператора CTM їздять за розкладом, але дорожчі. Окрема плата за багаж.

Зручно пересуватися в Марокко на потягах, але залізниця є не всюди. Потяги схожі на українські інтерсіті, з двома класами вагонів. Ціна різниться незначно. Перший клас передбачає закріплене місце, другий - що ви це місце повинні ще “вполювати”.

Пляжі у північній частині Марокко “не айс”. Водорості, медузи, пісок зі склом, “бичками” та пластмасою. Пощастило, що я не люблю пляжний відпочинок, тож замочити тєлєса було достатньо. Вода різниться чистотою та температурою у різних місцях, але здебільшого чиста та приємна (у середині вересня).

До чого слід бути готовими

1. Всюди король.  Офіційна назва країни - Королівство Марокко. Тож зображення монарха та принца можна зустріти всюди. Навіть маленька точка з шаурмою вивісить зображення короля на найкраще для огляду місце.

2. Всюди коти. Волохаті клубки дрімають в кумедних позах чи не на кожному кроці. Під час служби муедзина складається враження, що коти випрошують собі в Аллаха десяте життя.

3. Всюди футбол. Після “фром а ю” другим питанням обов’язково буде “Ріал ор Барселона”. Спочатку я думала, що співрозмовник подумав, що я іспанка, хоча до цього двічі повторила “Юкрейн”, а він вперто сказав “Юкрайна” (до слова, лише один марокканець за 10 днів не виправив назву нашої країни на “Юкрайну”). Такої любові до футболу не бачила в жодній країні, його транслюють в готелях, кафе та ресторанах. Часто ввечері була єдиною дівчиною в кафе. Навколо самі чоловіки пили м’ятний чай, курили та дивилися матч.

4. Чи потрібен особливий одяг. Оскільки головна релігія Марокко - іслам, чимало жінок носять закритий одяг та хустки. Однак Королівство - світська країна, тож якщо носити звичний європейський одяг без надмірної оголеності - ніхто нічого тобі не скаже.

5. Вітряки та смітники для сортування. Вітровими електростанціями повністю помережений гірський хребет на півночі Марокко, виглядає дуже круто. Також не очікувала в аеропорту африканської країни зустріти баки для сортування сміття, однак вони не скрізь. В Рабаті якось шукала звичайного смітника 15 хвилин.

6. Люди. Вони тут особливо легко йдуть на контакт. У містах на кшталт Феса чи Танжера траплялися хелпери, які намагаються заробити, розповідаючи вам щось з історії міста чи просто показуючи шлях. Про фінансову сторону не кажуть одразу, тож варто одразу попереджати, якщо не плануєте платити. Кажуть, що у Фесі місцеві можуть завести в якісь хитросплетіння вулиць й вимагати грошей, щоб вивести. Але чогось по-справжньому  поганого у Марокко не станеться. Здебільшого марокканці просто підходили й вітали “Мархаба” (“ласкаво просимо”).