Спецоперація "Розкол"

15 жовтня в Мінську пройшов синод РПЦ, який оголосив, що РПЦ розриває єдність з Константинополем. "На сьогоднішньому засіданні Священного Синоду було ухвалено рішення про повний розрив євхаристичного спілкування з Константинопольським патріархатом" - заявив митрополит Іларіон Алфеєв.

Далі - більше. Під час виступу у столиці Білорусі патріарх Московський Кирило назвав Україну "воротами в ад". Ну що ж, буває. До слова, Білорусь від охрестив "частиною нашої землі". "Біла Русь – це особлива частина історичної Русі. Тут із глибокої давнини теплився вогонь православної віри. Тому Біла Русь пов’язана з самими витоками православної віри на нашій землі", – сказав московський патріарх. Коротше, Россійський рейх призначив Мінськ на пост "нова матір городов русских" .

От же ж не пощастило сябрам, так не пощастило.

Про що істерика?

Рішення Синоду Вселенського патріарха від 11 жовтня 2018 року повернуло ситуацію на 333 роки назад та вивело усю територію Київської митрополії з-під неканонічного контролю Московської патріархії. Слід зауважити, що згадка про Константинопольську юрисдикцію над Києвом, та відкликання синодального листа від 1686 року, міститься в Томосі про надання Константинопольським патріархатом автокефалії Польській православній церкві, яке сталося у 1924 році.

В тому документі Константинополь визначається, як материнська церква для Київської митрополії, що робить можливим надання ним автокефалії польським православним єпархіям. Таким чином, апеляція РПЦ до синодального листа від 1686 року була аргументовано відкинута Константинополем ще на початку ХХ сторіччя. Своїм сьогоднішнім рішенням Вселенський патріархат тільки підтвердив рішення сторічної давнини.

Ну що тут скажеш? Залишається тільки порадити Московії уважно читати договори, а особливо те, що написано дрібним шрифтом.

Ніколи такого не було, і ось на тобі знов

Намагання Москви поставити під сумнів авторитет Константинополя почалося в 2016 році, коли було зірвано Всеправославний собор на Криті. Цей захід був особистою справою життя патріарха Вселенського Варфоломія, на підготовку якого пішло довгих 55 років. До участі у Соборі були запрошені представники 14 існуючих православних церков. Нічого подібного православний світ не знав більш ніж тисячу років. Вселенський собор мав відкрити шлях до осучаснення православ‘я. Серед питань - зміна деяких догматів, таких як скасування заборони священникам-вдівцям брати другий шлюб.

Але головний сенс проведення Вселенського собору полягав у відновлені перерваної традиції.

І ось, незважаючи на історичне значення події, представники чотирьох церков - Російської, Антіохійської, Грузинської та Болгарської - не приїздять, чим порушують свою попередню обіцянку. Тут треба пояснити, що Грузія, попри свою найдревнішу православну історію, отримала автокефалію після Другої світової війни на вимогу Сталіна від Московського патріархату, тому визнає російську церкву за материнську. Антіохійська церква розташована на території сучасної Сирії, а тому її промосковська позиція - це питання політичне, або навіть військово-політичне. Ну, а Болгарська церква, як той болгарський слон в анекдоті, є найкращим другом "російського слона". Вона традиційно трималася Москви.

На пояснення демаршу Московія заявила, що при відсутності хоча б однієї з 14 помісних церков, підготовлений Вселенським патріархатом собор втрачає статус Всеправославного. А тому, раз Собор не той, то і їхати на нього не варто. Це була відвертий тролінг, класична тактика російських провокаторів: зірвати домовленості та звинуватити у всьому іншу сторону. Адже ні для кого в православному світі не було секретом, хто стояв на чолі руху за ігнорування Вселенського собору.

В питанні надання Томосу Україні Вселенський престол захищав не Україну. Він боровся за себе, за свій статус у православному світі, за весь православний світ, який буде перетворено на Російський православний рейх, якщо плани Московії по руйнації Вселенського престолу буде втілено у життя. Рішення Синоду РПЦ в Мінську вписується в загальний контекст спецоперації по дискредитації Константинопольського патріарха.

"Третій Рим"...

Показовим є проведення засідання Ради безпеки Росії поза звичайним графіком та на тему, що скоріше пасує не суто світській державі, а якомусь “православному халіфату”: про ситуацію, яка виникла "після винесеного синодом Константинопольського патріархату рішення приступити до надання автокефалії церкві України, відміні грамоти 1686 року про перехід Київської метрополії під юрисдикцію Московського патріархату і заяви про відновлення ставропігії вселенський патріархату в Київ".

Очевидно, що Москва чудово усвідомлює, що ситуація загрожує їй втратою впливу не тільки на Україну, але й на весь православний світ. А також, що після рішення Константинополя про деоккупацію Київської митрополії, питання таких російських ідеологем як "русский мир", "третій Рим", та "московський православний рейх" втратили актуальність.

Станом на 1 червня 1686 року до складу Київської митрополії входили наступні єпархії: Холмська, Перемишльська - на їх базі створена незалежна Польська православна церква; Львівська (Галицька), Луцька, Володимир-Волинська, Київська, Білгородська, Чернігівська, Брестська, Турівська (Турово-Пінська), Полоцька, Оршанська і Мстиславско-Могильовська (Білоруська), Смоленська, Брянська, - тобто ті, які знаходяться на території сучасної України, Білорусі та РФ.

Перспективи втратити ці землі змусили патріарха Кирила 15 жовтня спішно летіти до Мінську і проводити там перший в історії РПЦ надзвичайний Синод за межами Росії. Він також зустрівся з паном Лукашенко, який напередодні дуже прозоро натякнув про білоруську церковну незалежність.

Але ще раніше, 12 жовтня, в Мінськ терміново прилетів Володимир Путін та пообіцяв Білорусі кредит у розмірі 680 мільйонів доларів, про який до 11 жовтня і мови не було. Схоже, один отримувач зисків від московського імперського переляку вже ж таки з‘явився. Це білоруський президент, який вдало провів спецоперацію "Уявний білоруський Томос в обмін на продовольство".

...Чи "другий Константинополь". Навіщо запущений сценарій розколу

Це лише здається, що Росія діє імпульсивно. Насправді вона діє за планом, який почав розгортатися ще кілька років тому. Зараз — це лише видиме загострення.

Одночасно із заявою про розрив євхаристійного спілкування з Константинопольським патріархатом в Москві заговорили про необхідність скликати Вселенський православний собор. Ба більше, пропонується не запрошувати на нього Варфоломія. Бо ж згідно нових настанов російських пропагандистів Вселенського патріарха належить звинувачувати як головного розкольника православ‘я.

Сенс послання зрозумілий. Як мінімум розколоти православний світ та утворити альтернативний Вселенський престол в Москві. А як максимум - продемонструвати, ніби Собор, який РФ не дала зібрати Варфоломію, вдалося провести Гундяєву-Путіну.

Таким чином, ціллю демонстративного демаршу РПЦ та розриву відносин з Вселенським престолом є спроба знецінити Константинополь до рівня звичайної помісної церкви. Фактично, Москва намагається повторити давній трюк з рейдерським захопленням кафедри митрополита — тільки в середньовіччі було захоплено Київську митрополію, а тепер замахнулися на Константинопольську.

Росії здається, що вона має і план А, і план Б, кожен з яких веде її до мети - стати на один рівень з Константинополем. Але є ще план С, про який в Московії схоже ніхто не замислюється. Вже зараз в Константинополі почали згадувати, що Московія отримала свою патріархію в неканонічний спосіб за допомогою підкупу, взяття заручників та шантажу. Все частіше щодо РПЦ звучать слова - "самопризначена церква".

У Варфоломія ще не витягли свого останнього аргументу. Але і без нього Москві буде важко підбурити православні церкви світу підняти бунт проти Константинополя.

Що ж далі?

Кремлівська пропаганда створює у українців враження, що з отриманням Томосу Україна можна і зачекати, що це така неспішна і неважлива справа, якою не варто цікавитися сучасним людям у світській державі. Але це не так. Все, що відбувається зараз в світовому православ‘ї є питанням політичним і має безпосередній стосунок до внутрішньої за зовнішньої безпеки України.

Зараз Московії вигідно спровокувати релігійне протистояння одних вірян з іншими. Ця картинка потрібна для того, щоб потім вимагати від православного світу засудити рішення Константинополя та створити коаліцію навколо РПЦ. Криваві хлопчики “в трусіках”, як наслідок надання Томосу Україні - цей аргумент можуть спробувати використати для послаблення авторитету Вселенського патріарха.

Сотні православних бійців у храмах УПЦ МП, яких ніхто і не думає ховати, виконують в цьому плані двояку функцію. Вони мають запустити сценарій кривавих провокацій, та бути лякалкою, яка має уповільнити процес об‘єднання українських церков. До того ж провокації або просто їх загроза, за задумом Кремля, мають стати аргументом, що українська автокефалія - це справа, яку можна і треба відкласти в довгий ящик, "щоб не нагнітати".

14 жовтня 2018 року Нацполіція доставила до відділку близько 100 осіб, які перебували біля підконтрольної церкві Московського патріархату Києво-Печерської лаври

Саме тому, чим скоріше виникне Українська помісна церква, тим скоріше знизиться загроза цих кривавих провокацій, інспірованих з-за пєрєбріка. Росії не буде сенсу поширювати страшні картинки з України, якщо вони вже більше не зможуть вплинути на прийняття Константинополем рішення.

Таким чином, створення Церкви та отримання її головою обіцяного Томасу стає питанням номер один для збереження релігійного миру в країні. Як тільки об‘єднання українських церков відбудеться, московські плани щодо об‘єднання навколо себе ображених на Константинополь церков, буде зірвано.

В такому разі у Кремля не залишиться іншого виходу, як піднімати ставки. Цілком імовірно, що ми побачимо, як Москва вже по справжньому рве стосунки з тими церквами, які визнали авторитет Вселенського престолу і іде в справжню самоізоляцію. Рано чи пізно це призведе до перетворення РПЦ на секту. Якою вона зрештою і є.