Керченська бійня. Індуктивність брехні

Ми вже п’ять років спостерігаємо практичні підтвердження цих тез соціальної психології і антропології на тимчасово окупованих територіях – щодня на Донбасі, а тепер прийшла черга і Криму.

Зранку 17 жовтня 2018 в окупованій Керчі сталася надзвичайна подія соціального характеру - озброєний напад на Керченський політехнічний коледж. За версією окупаційної адміністрації та підконтрольних їй медіа, напад скоїв 18-річний студент Владислав Росляков.

За наявними даними картина злочину виглядає наступним чином: близько 11:40 він зайшов в будівлю коледжу під час перерви разом з потоком студентів, маючи при собі рушницю і запас патронів. Об 11:43 він почав хаотичну стрілянину на другому поверсі в усіх, кого бачив. Почувши постріли, вахтери викликали поліцію. Об 11:45 студенти почали масово тікати з будівлі, інтенсивність пострілів зменшилася. Ймовірно в цей час Росляков пішов на перший поверх, де привів в дію саморобний вибуховий пристрій у приміщенні їдальні. Близько 11:50 на місце події прибула поліція, було розпочато рятувальну операцію. За кілька годин тіло Рослякова з ознаками самогубства було знайдено в приміщенні бібліотеки на другому поверсі. При ньому було знайдено ще один вибуховий пристрій та набої. Жертвами нападу стала 21 особа, ще від 50 до 70 отримали поранення та травми.

фото: ТАСС

На перший погляд, керченську стрілянину є сенс аналізувати, як класичний випадок "armed rampage",– спорадичний спалах неконтрольованої жорстокої поведінки окремої особи чи групи осіб, пов'язаний з вбивствами кількох людей за короткий проміжок часу, - дуже характерний останнім часом для багатьох спільнот злочин (за останні 30 років у світі зафіксовано більше 1700 таких випадків). Ці випадки зараз широко використовуються у своїх політичних цілях як терористичними організаціями, так і авторитарними режимами. 

Втім, є не до кінця ясні питання, відповіді на які мало б дати слідство, якщо припустити, що слідство, проведене окупаційною адміністрацією, може бути неупередженим і політично неангажованим.

Зокрема, є питання стосовно зброї і поведінки нападника. Зазвичай, спорадичні нападники використовують лише один – добре знайомий їм - тип зброї. Використання кількох різних типів зброї (в даному випадку – вибухових пристроїв та вогнепальної зброї) зазвичай вказує або на груповий напад, або на професійну підготовку нападників. Судячи з наявної інформації, Владислав Росляков не лише діяв один, але він отримав дозвіл та придбав рушницю лише 8 вересня, отже його спроможність здійснити такий доволі складний напад вимагає підтвердження.

В усьому іншому патерн злочину добре вкладається у відомі профілі "armed rampage". Наприклад, схожість до деталей з відомим випадком "Бійні у школі Колумбайн" якось занадто прямо наводить на думку про косплей. Нагадаю, 20 квітня 1999 двоє учнів - Дилан Кліболд та Ерік Гарріс об 11:10 ранку залишили в шкільній їдальні два вибухові пристрої та пішли коридорами, хаотично стріляючи по учнях та вчителях. Об 11:44 Кліболд і Гарріс підірвали один вибуховий пристрій в їдальні, інший не спрацював. Після чого вони пішли в бібліотеку, де зрештою і застрелилися о 12:08. Тоді загинуло 13 учнів та вчителів, а 24 особи отримали поранення. Дилан Кліболд та Ерік Гарріс були тихими і непомітними 18-річними підлітками, які втім захоплювалися культом насильства і висловлювали свою ненависть в соціальних мережах.

скрін з камер спостереження  20 квітня 1999 в школі Колумбайн

В певному сенсі культом смерті, насильства і руйнування захоплювався і Владислав Росляков – його сторінка у "Вконтактє" наповнена пропагандою "русского міра", "новоросії", та війни на Донбасі.

І тут треба наголосити, що формування штучних ідентичностей через агресивну пропаганду є істотною соціальною загрозою, що "ідеї новоросії" і самі по собі, і їхнє агресивне просування і нав'язування через пропаганду з високою ймовірністю може слугувати мотиватором і тригером насильницької поведінки.

Також є сенс зазначити, що спроба "укріплення управлінської вертикалі" в авторитарній, а більше того - мафіозній державі неодмінно призводить до критичного збільшення вразливості та швидкої ескалації всіх типів ризиків. При цьому патерни - як катастроф, так і кризової поведінки - є показово незмінними.

Ось, наприклад, рік тому назад - цей же Керченський політехнічний коледж. Святкування дня Росії в мілітарному дусі:

Все це вкотре вперто вказує на те, що соціальні ризики на окупованих українських територіях генеровані екзогенними причинами, тобто індуковані окупантами.

Інакше кажучи, російські окупанти приносять з собою ненависть, тероризм, війну та культ смерті.

Отже, сподівання на те, що цей випадок буде розслідуваним окупантами неупереджено та об’єктивно є мінімальними: по-перше, окупантам доведеться визнати, що трагедію спричинили саме вони, а по-друге, занадто великою є спокуса використати цю трагедію в політичних цілях режиму, звинувативши якихось міфічних "ворогів". Цими "ворогами" сьогодні для Кремля можуть стати хто завгодно – від українців та кримських татар до Хізб ут-Тахрір, ІД чи навіть "інгушських майданівців".

Отже, в залежності від забаганок Кремля та його гауляйтерів, брехнею може виявитися абсолютно все – особа і кількість нападників, кількість жертв, обставини і засоби здійснення атаки, судовий вирок.

В цьому контексті нагадаю одну історію, яка сталася 2009 в Азербайджані.

Вранці 30 квітня 2009 в будівлю другого корпусу Азербайджанської державної нафтової академії увійшов молодик, одягнений у чорне. Він раптово дістав пістолет і відкрив вогонь: спочатку він вбив охоронця і прибиральницю, а потім відкрив хаотичний вогонь по студентах. Це був 29-річний Фарда Гадіров. Блукаючи коридорами академії, він вбив 12 та поранив 13 студентів, після чого застрелився сам. Поліція знайшла у нього пістолет "Макаров" та 73 патрони до нього.

фото: AFP

Хлопець народився в азербайджанський родині на території Грузії, але все дитинство проживав в Росії, звідки і приїхав до Баку незадовго до трагедії. За спогадами знайомих та родичів, він був тихою домашньою дитиною, не схильною до бешкетування. Втім, офіційне слідство швидко знайшло потрібний "вірменський слід" - дійшло висновків, що організатором і замовником масового вбивства є грузинський вірменин, пекар Мардун Григорович Гумашьян з села Шулавері Марнеульського району Грузії, звідки походить родина Гадірових.

В обвинувальному акті було зазначено, що Мардун Гумашьян "на ґрунті національної ненависті на початку 2009 домовився з громадянами Грузії азербайджанської національності Гадіровим, Аміровим, Сулеймановим, Алієвим та іншими про вчинення терористичного акту проти азербайджанців в Баку". Підсудні на судовому засіданні заявляли, що дали свідчення під тиском і тортурами, також деякі свідки заявляли, що свідчення проти Гумашьяна були отримані під тиском або взагалі ними не підписувалися. Так чи інакше, за вироком суду три особи отримали довічні ув’язнення. Також був заарештований оглядач газети "Єні Мусават" Тофіг Ягублу, якій спробував розібратися у справі і взяв інтерв’ю у Мардуна Гумашьяна в Грузії.

Цей випадок яскраво свідчить, як можна використати "armed rampage" для роздмухування політичної справи. І є ґрунтовні підстави підозрювати Кремль якщо не в прямій організації "керченської бійні", то вже точно в намірі використати цю трагедію в політичних цілях, приховуванні та спотворенні інформації.

Іноді в будь-якому суспільстві можуть статися трагедії. Задача слідства – відтворити точну і об’єктивну картину того, що сталося, задача експертів – з’ясувати соціальні причини і рушійні сили трагедії, задача суспільства – працювати на мінімізацію наслідків та недопущення повторення таких випадків. Ми маємо знати правду заради поваги до жертв і прагнення справедливості. Бо ця трагедія сталася на нашій землі, і окупант не може встановити ані правди, ані справедливості.