Генерал Бен Ходжес: В Україні не повинні мати такого впливу люди, пов’язані з Росією

Генерал про вихід США із договору про ліквідацію ракет малої й середньої дальності, про недостатність зусиль із протидії окупації Азовського моря й можливу тактику дій України.

Ситуація в світі стрімко стає дедалі небезпечнішою, хоча годі було сказати, що ми живемо у мирний час. Так виглядає, що договір про ракети малої й середньої дальності буде, все-таки, остаточно похований. Які можливі наслідки цього і чому Росія настільки вперто ігнорувала дотримання цієї угоди?

Як на мене, є три важливі речі для розуміння  ситуації з договором про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Насамперед це те, що Росія роками порушувала договірні зобов’язання, й інші країни визнали, що Росія не виконувала своєї частину зобов’язань; і це не повинно бути ні для кого сюрпризом, адже це є історичною тенденцією – не виконувати договірні зобов’язання, доки не буде передбачено неухильне дотримання протоколу.

По-друге, договір, котрий був підписаний майже 30 років тому, не враховує сучасних технологій. Наприклад, дрони, безпілотні повітряні системи, а також значна кількість іншого устаткування, яке ще не існувало в часи, коли було підписано договір. Тому я вважаю, що цей договір, можливо, є дещо застарілим у певних аспектах.

По-третє, це зростання Китаю. Китай не був підписантом договору про ліквідацію ракет, його навмисно лишили осторонь від цього процесу для того, щоби домовитися з Радянським Союзом. Гадаю, що зараз, в силу зростання китайської агресії, зростання загроз з боку Китаю, потрібно також зважати і на його потенціал. 

Назвавши ці три складові, я би волів, щоб ми залишилися учасниками цього договору та намагалися вирішити ці три питання замість того, щоб виходити з договору: забезпечити та посилити вагомість протоколу, який би неухильно дотримувався Росією, оновити сам договір з урахуванням нових технологій, а також провести нові переговори з метою залучення до угоди Китаю. Я вірю в те і, гадаю, що й наші європейські союзники також в це вірять, що ми досягнемо більшої ефективності, коли будемо працювати в рамках міжнародних договорів та організацій,  замість того щоб приймати одностороннє рішення про вихід з договору. Звісно, Конгрес має також зіграти свою роль в цій справі, адже президент США не може просто так взяти і самостійно вийти з договору. Мені б хотілося, щоб Конгрес також відреагував на цю ситуацію.

Але, з іншого боку, ми бачимо, що Росія постійно піднімає градус ядерної істерики. Ми розуміємо, чи хочемо сподіватися, що йдеться про ядерний блеф, але ми не знаємо насправді, що робиться у Путіна в голові, або, принаймні, він вдає, що ніхто не може здогадатися, чому він так грубо грає. Останні його заяви не просто  здивували, вони шокували, коли він заявив, що готовий, буцімто, відправити своїх співгромадян до раю, а решта світу, як він заявив, просто здохне.

Росія є чудовою країною з прекрасними людьми та надзвичайною історією і культурою, котра може багато чого запропонувати світові. На жаль, Кремль пригнічує все це: таланти молодих людей, енергію, творчий потенціал російського населення - це все постійно придушується олігархічною системою; повне придушення медіа та блокування будь-яких серйозних голосів опозиції; у них ніколи не проходять справжні вибори, котрі б відображали волю російських людей. Кремль та президент Путін, попри те,  що їхня економіка йде на дно, їхнє населення нездорове і його чисельність падає, інвестує мільярди рублів в модернізацію своїх збройних сил, щоб захистити найбільш безпечний кордон, котрий у них є. Це той кордон, який межує із Заходом, який межує з НАТО, котрий ніколи не буде захоплений жодною з країн Північно-Атлантичного альянсу.

Шість років тому американські танки поїхали  додому. Армія США та Європи скоротила свою чисельність з 300 тисяч до 30 тисяч. Себто жодної загрози, Німеччина роззброїлась, Нідерланди роззброїлись, - для Путіна ніколи не було загрози з боку НАТО. Але саме через те, що його власне населення є таким невдоволеним, йому потрібно було створити зовнішню загрозу для виправдання того, чим він займається.

Національна гвардія Росії, яку створили, щоб запобігти «кольоровій» революції, за потужністю порівнянна із російською армією: у них є танки, у них є дуже багато військової техніки. Навіщо стільки всього потрібно всередині Росії? Для того, щоб захищати його режим. Президент Російської Федерації міг би вирішити значну кількість проблем за один день, просто дотримуючись норм міжнародного права, повернувши Україні її  суверенні території, повернувши Грузії її суверенні території, та сконцентрувавшись на реальних загрозах, які має Росія. Нездорове населення, корумпована система, ісламські екстремісти на Кавказі, а до того ж йому потрібно захищати свій кордон, котрий межує з Китаєм. Мільйони китайців, котрі заходять на територію Сибіру, починають контролювати російські ресурси, і Росія не може їх зупинити. Чим Путін дійсно переймається, так це росіянами, котрі дивляться на Литву, Латвію та Естонію, Польщу, а зараз навіть і на Україну, й кажуть: «Чому там набагато краще, аніж в Росії? Чому?»

У будь-якому разі, Росія є агресором щодо України. Ми бачимо багато жертв, ми бачимо окуповані території, ми бачимо нагнітання російської військової присутності в Азовському морі. Ми розуміємо, що, з одного боку, ми маємо операцію на суходолі, але з другого боку, ми бачимо, як Росія постійно стягує війська і кораблі, посилює угруповання військ в Криму. Наскільки я розумію, можливо, це могло би стати одним з інструментів атаки на Україну. Хоча, можливо, Путін і не наважиться піти на подібні кроки.

Росія поважає лише силу. Вони продемонстрували, що не поважають український суверенітет, захопивши і незаконно анексувавши Крим, і тисячі російських солдат воюють разом з сепаратистами на Донбасі; у них немає поваги до українських кордонів, вони не дозволяють ОБСЄ робити свою роботу, а саме здійснювати моніторинг виконання вимог щодо припинення вогню чи щодо виконання Мінських домовленостей. Вони показують, що у них немає ні краплі поваги, зокрема жодної поваги до суверенітету Грузії. В питанні Азовського моря Україна повинна вимагати від них цієї поваги, повинна відправити туди український флот з метою відстоювання своїх прав, прийти в рух, продемонструвати і реалізувати своє право на море. Так само як це зробив американський флот, пройшовши через Південно-Китайське море, у такий спосіб продемонструвавши, що потрібно поважати міжнародне право.

Україна повинна показати, що вимагає поваги до себе.  А це станеться  тільки тоді, коли цивільне керівництво України скаже публічно і пояснить народу, чому Азовське море є таким важливим для України, і чому Україна хоче, щоб Росія її поважала; тоді, попередньо забезпечивши український флот ресурсами, віддати йому наказ виступити через Керченську протоку, щоб торгові судна могли вийти з Маріуполя та Бердянська, щоб судна могли заходити і виходити з Азовського моря. Якщо ж Україна не зробить цього, Росія буде продовжувати свій тиск. Я не думаю, що в даній ситуації йдеться про вторгнення на територію України через Азовське море. Такою блокадою фактично хочуть притиснути Україну, зробити так, щоб величезні торгові судна не змогли більше виходити чи заходити до Бердянського чи Маріупольського морських портів, а це, безсумнівно, суттєво вплине на економічне життя України.

Також є міст, Керченський міст, який є занизьким для того, аби кораблі проходили під ним. А ще є російські військово-морські сили, які зупиняють українські кораблі. Все це робиться задля того, щоб притиснути Україну. Я був подивований, що вже більше не чую публічних заяв від української влади про це, маю на увазі, що майже ніхто зараз не чує про це. Як на мене, керівництво вашої країни мало б пересвідчитись, що весь світ знає про те, що робить Росія, про те що Росія проводить протизаконну діяльність і весь час безкарно. Також це стосується, наприклад, нафтових платформ в Чорному морі. Це протизаконно, те що росіяни захопили їх та встановили там радари й інше військове устаткування - на українських нафтових платформах! Це протизаконно, але ми не чули нікого, хто б говорив про це. Чому так!? Я думаю це мусить бути висвітлено, аби весь світ був поінформованим, ким і чим є Росія тепер.

Це не означає, що ми не будемо мати справу з Росією у майбутньому, але спочатку слід змінити теперішню ситуацію; нам потрібна Росія, так само як Росії потрібен Захід, проте повинна бути повага до міжнародного права. Але зараз вони не поважають міжнародне право в Азовському морі. Можливо, їхня активність в Азовському може бути підготовкою для ширшої військово-десантної операції на узбережжі. Можливо, але певно це ще не на часі. Натомість вони мають час для блокади, наносячи серйозну шкоду українській економіці, і це триватиме допоки українське керівництво не надасть ресурси  та не віддасть наказ українським військово-морським силам забезпечити свободу пересування в Азовському морі, і, звичайно, у Чорному морі.

Тобто, наскільки я розумію, у наших американських союзників є чимало питань щодо української готовності робити відповідні кроки, зокрема, щодо оборони Азовського і Чорного морів. А з іншого боку, чи готові б були Сполучені Штати надавати нам необхідну військову чи логістичну допомогу для оборони українських територіальних вод. Йдеться не лише про катери «Айленд». Йдеться про потужну, насправді потужну допомогу, котра могла б допомогла Україні встояти.

По-перше, Україна повинна визначити, яка її національна стратегія стосовно морів, Азовського і Чорного, які пріоритети для України в цьому шельфі. Це - перше. Коли ваша влада визначить свої інтереси, свою стратегію, свою політику щодо цього, от тоді вже можна буде визначати, яке устаткування, які типи кораблів і які типи операцій можна втілювати. Політика і стратегія завжди мають бути першим кроком і потім вже вибудовуються військові та інші можливості. Що ж до флоту Сполучених Штатів, то він може перебувати в Чорному морі лише обмежений термін часу, згідно з конвенцією Монтре. Ця угода, що була укладена після падіння Османської імперії, в кінці Першої світової війни, говорить про те, що лише ті  нації, що мають вихід до Чорного моря, мають право мати військові кораблі в Чорному морі. Тож це - Туреччина, Грузія, Росія, Україна, Румунія і Болгарія. Усі решта, включно зі Сполученими Штатами, обмежені конкретним періодом часу та розміром дозволених військових кораблів.  США можуть перебувати тут максимум 21 день  на кораблях  певного розміру, беручи участь у навчаннях, патрулюючи і перевіряючи свободу пересування в морях, проте не мають дозволу на повноцінне перебування.

Я думаю, що ми можемо допомагати у навчаннях, продовжувати постачати обладнання, радари, устаткування, яке необхідно Україні, але також, я думаю, Україна могла б допомогти і Сполученим Штатам, допомогти НАТО, наприклад, надаючи відомості із виявлення підводних човнів. Я би звісно, хотів бачити також  українські військові кораблі, що беруть участь у  спільних навчаннях з Американськими Військо-Морськими силами в Середземному морі. В результаті ми б хотіли бачити Україну, Захід та союзників разом, у співпраці й об’єднанні своїх можливостей із Румунією, Болгарією, Туреччиною та Грузією, аби дати відсіч російській агресії в Чорному морі.

Сполучені Штати зробили символічний і дуже правильний крок, йдеться про надання Україні «джавелінів», але цього, можливо, недостатньо. Ми розуміємо, що зараз ведеться непроста стратегічна гра, йдеться про посилення американських контингентів чи контингентів НАТО в країнах Балтії, йдеться про переговори стосовно розміщення американської військової бази в Польщі. Звісно, ми розуміємо, що Україна не є членом НАТО, але з іншого боку ми розуміємо, що українська держава обрала свій шлях інтеграції до структур Євроатлантичної спільноти. На вашу думку, наскільки було би реально Україні отримати той чи інший привілейований статус стосовно співпраці у військовій галузі з Америкою, чи розмістити американську військову базу в Україні? Ми розуміємо,  для того, щоб Україна могла долучитися до НАТО потрібна згода всіх учасників Євроатлантичної спільноти, а, наприклад, Угорщина  регулярно робить ті чи інші політичні демарші не пов’язані із безпековою сферою, проти української євроатлантичної інтеграції. Тож, можливо, нам було би реально отримати статус країни, як стратегічного союзника Сполучених Штатів?

США вже має понад 200 військових в Україні, на Яворівському полігоні, де вони перебувають вже майже 3 роки, тренуючись із українськими солдатами. Ми беремо участь в цьому, а також, звісно, допомагаємо в розбудові цієї бази спільно із Канадою, Великою Британією, Польщею та Литвою. Тож ціла низка країн НАТО працює вже зараз тут, в Україні. США надали «джавеліни», але перед тим ми також надали і антимінометні радари, медичні засоби та автотехніку. Тобто це - також союзництво.

Військово-морські сили беруть участь кожного року у спільних навчаннях «Сі бриз». Тож я вважаю, що важливо побачити усю перспективу того що вже відбувається, плюс є й фінансова підтримка. Варто наголосити:  Сполучені Штати продовжують підтримувати Україну. Щоб це було повністю ясно, ми підтримуємо те, що Крим це територія України, яка має бути повернена. Ми підтримуємо Мінський процес і пошук політичного рішення , а також продовжуємо тиск на Росію, аби вона дотримувалась своєї частини угод. Сполучені Штати продовжують підтримувати українські прагнення щодо приєднання до НАТО, коли надійде час і всі нації будуть згідні, щодо цього.

Це не жарти, а справжнє випробування. Також приєднання, до Європейського союзу, це звісно добра річ і сподіваюсь, Україна продовжить рухатись вперед у  цьому напрямку, виконувати вимоги із приєднання до ЄС. Гадаю, ваша військова промисловість повинна бути модернізована, оборонний бюджет повинен стати  більш прозорим, бо ж Україна завжди була лідером із виробництві усього вам  необхідного, а також була центром виробництва для всього Радянського союзу у минулому. Тож у вас є  багато технологічних ноу хау та виробничих  можливостей.

Я не знаю, чи вам потрібно мати  більше персоналу із США чи інших людей в цій сфері, можливо хіба у  розвідувальній сфері та на тренуваннях. Тож із такою політичною підтримкою все залежить від українського керівництва, яка повинно бути зрозумілим, послідовним та узгодженим, щодо  українських інтересів та рішучості  захищати ці інтереси  і не дозволяти такій великій кількості людей, що мають стосунок до Росії і тяжіють економічно до Росії, мати стільки впливу тут.