Три мільярди для Медведчука: як українці фінансують "п’яту колону"

"Боже! Я - єдина істота на світі, якій ти дав частку твоєї всемогутності: силу засудити або виправдати подібних до себе", - це рядки з "Молитви судді", розміщеної в будівлі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Саме тут вирішується доля кандидатів на зайняття посад суддів Апеляційної палати Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

ІР-суд створений унаслідок проведення судової реформи 2016 року. 14 та 15 січня Кваліфікаційна комісія розглядала питання допуску кандидатів до участі в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів його Апеляційної палати.

Як з'ясувалося, суд новий, а правила відбору суддів старі. На рівні з іншими кандидатами до нього можуть потрапити судді із корупційним шлейфом, і навіть відкриті кримінальні провадження проти них не змінюють шансів кандидатів на успіх.

"Закон перешкоджає допуску кандидата до участі в конкурсі в тому випадку, якщо він має не зняту або непогашену судимість. Якщо ж відносно кандидата порушене кримінальне провадження, то підстав законодавчих не допустити такого кандидата до участі в конкурсі в комісії немає", - розповідає заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Станіслав Щотка.

Серед претендентів на посаду IP-судді ми впізнали знайоме обличчя – це Ярослава Гудзенко, суддя Господарського суду Рівненської області. У жовтні ми шукали її в Рівному, однак працівники місцевого суду, дізнавшись про наш візит, допомогли судді уникнути зустрічі з пресою. Гудзенко – фігурант кримінального провадження, та неабиякого. Детективи НАБУ встановили, що "суддя умисно вчинила дії в інтересах компанії "Прикарпатзахідтранс" з використанням наданої їй влади та службового становища".

Справа на мільйони доларів. Точніше, 8 мільйонів, в які свого часу оцінили ділянку унікального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що на 780 кілометрів розтягнувся по території України. Саме його суддя Гудзенко своїм рішенням передала дочірній російській компанії, керуючись при цьому сумнівними аргументами. Нібито через нововиявлені обставини. Колишній заступник Генерального прокурора України Віталій Касько називає такий аргумент абсурдним.

"Загальнодоступні, публічні документи, які існували на час розгляд в суді першої інстанції, не можна використовувати в якості нововиявлених обставин для перегляду такого рішення. Це буде порушенням, на мою думку, принципу правової впевненості, принципу правової визначеності, які є обов’язковими елементами права на справедливий суд", - пояснює юрист.

Так званими "нововиявленими" обставинами, якими керувалася суддя Гудзенко, стали документи про консервацію іншого трубопроводу від 1995 року та лист Міністерства палива та енергетики від 1998 року. Так, Ярославі Гудзенко вистачило одного засідання, 21 квітня 2015 року, щоб забрати трубу з власності держави та передати її росіянам. Хоча ні, як показала подальша історія, нафтопродуктопровід перейшов до українця, проте з міцними зв’язками в Кремлі, -  до Віктора Медведчука.

Як показали наші минулі розслідування, швейцарську фірму International Trading Partners AG, якій нині належить нафтопродуктопровід, через власного брата і дружину, мережу пов’язаних фірм, російських держкомпаній, бізнесменів та народних депутатів контролює саме Віктор Медведчук, а трубопровід є зв’язуючою ланкою його паливного бізнесу, який забезпечує куму Путіна багатомільярдні надходження для фінансування власних телеканалів, громадських рухів та партій.

Продажі російського дизпального з нафтопродуктопроводу в Україні контролює група "Proton Energy" ізраїльського бізнесмена Ніссана Моісєєва, друга Медведчука. Його компанія ТОВ "Глуско Україна" стала одним з найбільших імпортерів скрапленого газу з Росії, а саме з заводів державної "Роснєфті", якою керує давній друг Путіна Ігор Сєчін. На місці російської "ТНК" Моісєєв розвиває власну мережу заправок під торговельною маркою "Глуско".

Масштаби бізнес-імперії, яку збудував кум президента Росії, дійсно вражають. На сьогодні він контролює більше третини усього ринку дизельного пального країни. Ми зафіксували щоденні черги з декількох сотень бензовозів, неподалік паливного терміналу в Новоград-Волинському, де розливають російське пальне. Ще більше пального по всій Україні транспортують ешелонами з цистерн по залізниці, розташованій неподалік.

Як підозрюють в НАБУ, передача стратегічного та надприбуткового ресурсу в руки людей Медведчука значно покращила матеріальне становище судді Ярослави Гудзенко - в її декларації з’явилися нові суттєві статки. Схоже, це також допомогло і її кар’єрному зростанню.

Попри відкрите кримінальне провадження, після закінчення терміну  повноважень Гудзенко Вища рада правосуддя прийняла рішення внести подання про її новопризначення. В грудні 2018-го Президент України  видав відповідний указ. Тепер суддя вже перевіряє свої сили в конкурсі до Вищого спеціалізованого суду.

"За багато років, які кум Путіна контролював юридичну систему України, призначення суддів, ще з часів Кучми, адвокатуру та інші процеси, десь третина суддівського корпусу залишилася під його контролем", - розповідає народний депутат Сергій Висоцький.

Контроль над суддями найвищого рівня Медведчук почав встановлювати ще з 90-х років. Він керував спілкою адвокатів СРСР, потім був головою Спілки адвокатів України та три роки очолював Адміністрацію президента Леоніда Кучми.

Продовжувати контролювати судову гілку влади в країні Медведчук може через свого давнього соратника Василя Івановича Німченко. Це народний депутат, постійний гість проросійських телеканалів "NEWSONE" та "112". Така популярність - данина вірності Віктору Медведчуку. Німченко - заступник кума Путіна в "Українському виборі". З його подачі і партійну прописку змінив з "Опоблоку" на "Опоблок", з приставкою "За життя".

Німченко - в минулому суддя Конституційного Суду України з десятирічним досвідом роботи на найвищих суддівських посадах нині підпрацьовує представником Медведчука в численних судових позовах щодо «захисту честі і гідності». В грудні вони подали позов проти народного депутата і голови парламентського комітету з закордонних справ Ганни Гопко за… пост у фейсбуці

"Представником позивача буде депутат від "Опоблоку" пан Німченко. Виникає питання: невже в народного депутата Німченка немає більш важливих обов’язків працювати в сесійний тиждень в парламенті замість того, щоб ходити і представляти інтереси Медведчука?", - не приховує здивування Гопко.  

У квітні 2018-го Німченко примудрився подати позов проти голови Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформаційної політики Вікторії Сюмар у справі, пов’язаній із нападом охорони Медведчука на наших колег, журналістів програми "Схеми". Він навіть виграв суд першої інстанції, однак програв апеляцію.

"Суд визнав право комітету власне займатися цією темою, темою безпеки журналістів, темою тих умов, в яких мають працювати журналісти, а не назвав, це як говорив «наш колега» Німченко з "Опозиційного блоку", наступом на горло демократії", - зазначала після перемоги у суді Вікторія Сюмар.

 Серед іншого, Німченко-Медведчук подавали позов до Конституційного суду на оскарження закону про деокупацію Донбасу, в якому Україна визнала Росію державою-агресором, за скасування військового збору, проти десятків журналістів, блогерів і телеканалів.

Судова тяганина політиків проти держави створює картинку для російських і проросійських ЗМІ в Україні. Тоді як контрольовані судді приймають доленосні для країни рішення на користь Медведчука.

Один лише контроль над нафтопродуктопроводом, подарованим Медведчуку Господарським судом Рівненської області, забезпечує прибуток у декілька мільярдів гривень щороку, - порахував експерт ринку енергетики Андрій Герус.

"На цих поставках із Росії трейдер може заробляти 40-50 доларів на тонні. Таким чином на рік можна заробляти чистого прибутку близько трьох мільярдів гривень. В нас гібридна війна, тому гібридність цієї війни вона дозволяє десь говорити про війну, десь заробляти, десь робити бізнес", - говорить експерт.

Поставки з Росії за останні три роки зросли до критичного рівня у 40% всього ринку дизпального, при цьому 38% надходить по одному лише трубопроводу.

"Більшість автозаправних станцій, більшість крупних мереж купують цей ресурс, тому що якщо цей ресурс є і його продають по ціні трохи дешевше аніж ресурс з Європи, то якщо ти не будеш його купляти, ти тоді вилетиш з ринку", - зазначає Герус.

Таким чином, більшість українців купуючи дизпальне, самі того не розуміючи, фактично сплачують гроші в бюджет країни-агресора. Більше того - Росія може в будь-який момент перекрити поставки пального, що спричинить його дефіцит і різкий стрибок цін. Однак такий розвиток подій не в інтересах Кремля, адже за бажання влади, Україна може легко змінити постачальника, пояснює Леонід Косянчук, що з 2009 по 2016 роки очолював найбільшу асоціацію учасників ринку нафтопродуктів України.

"Хто тут більше втратить Україна чи Росія ще треба порахувати, тому що якщо Україна втратить ці джерела постачання, збільшить виробництво внутрішній виробник, збільшить постачання Білорусь, Литва, Румунія, а Росія втратить ринок", - підкреслює він.

Нафтопродуктопровід – найдешевший спосіб транспортування пального. Той, кому він належить, може, зрештою, монополізувати ринок, за відсутності контролюючих дій держави.

"У політичного керівництва держави до них немає претензій, то чому до них мають бути якісь претензії українського ринку?", - говорить Косянчук.

Таким чином, на п’ятому році війни з Росією, бізнес окупантів процвітає в Україні, загрожує енергетичній безпеці держави та спонсорує п’яту колону, яка, отримуючи надприбуток, розбудовує свою медіа-імперію, політичні партії та продовжує впливати на судову гілку влади країни.